Комфортні «Мерседеси», порожні зупинки: як на безкоштовному одеському маршруті повітря возили (репортаж)

Новий автобусний маршрут 141, який мав стати рятівною альтернативою для мешканців Пересипського району після зупинки трамваїв, учора стартував із несподіваним ефектом. Комфортні «Мерседеси» їздили майже порожніми, а інтервал руху стрибав від 20 хвилин до півтори години. Виявилося, більшість одеситів навіть не здогадувалися, що проїзд безкоштовний.

Журналіст «Думський» протестував маршрут «транспортного порятунку» та ділиться враженнями від поїздки.

Завдання у автобусів просте: зв'язати найвіддаленішу частину Пересипського району з центром міста. Рішення кинути у бій гуманітарні «Мерседеси» було озвучено головою міської військової адміністрації Сергієм Лисаком ще тиждень тому. А їхній вихід на маршрут прискорили… російські окупанти, які завдали удару по енергетичній інфраструктурі Пересипського району. Лузанівка та Поскот залишилися без трамвайного сполучення з центром.

Спочатку оцінюємо інтервал руху – мерія заявила про 20 хвилин. На перехресті Преображенської та Успенської перший автобус їхав на селище з одним пасажиром, другий – у бік вокзалу – порожнім. Наступний маршрут довелося чекати майже півтори години.

У салоні просторо, майже всі написи німецькою, оскільки прибули вони з Регенсбурга. Їдемо плавно та комфортно. Водій гальмує на Грецькій, на зупинці чимало людей, але ніхто не хоче входити. Потенційні пасажири косяться на жовто-помаранчеве диво, хоча на лобовому склі є інформація про схему руху і вказано, що це соціальний маршрут.

Водій явно нервує та кричить зі своєї кабіни, що проїзд безкоштовний, громадяни, налітайте. Але ніхто не заходить. Їдемо далі.

«Е** ** мать, що за люди, аби гроші платити, перелякані якісь», — не соромлячись висловлює обурення бувалий водій.

На наступних зупинках ситуація повторюється. Водій вже не зупиняється скрізь, і ми мчимося з вітерцем, як на величезному таксі. На Пересипу заходять три літні жінки, які радісно воркують, «ось як же добре, що зробили безкоштовний маршрут».

Трохи далі входить інтелігентного вигляду літній чоловік із портфелем. На Ярмарковій йому виходити, він стоїть біля центральних дверей і мнеться. Справа в тому, що автобус влаштований так, що для зупинки потрібно натиснути кнопку.

Йому кажуть: «Тисніть», але інтелігент сумнівається: — Невже безкоштовно? — Так! — І все-таки може у водія запитати?

Жінки починають помітно нервувати. — Та тисніть уже, як ви до такого віку взагалі дожили, — басить колоритна одеситка і вдавлює кнопку напівпудовим кулаком.

Інтелігент, злякавшись важкої жінки, випархує з автобуса і швидко залишає зупинку.

141-ий продовжує рух. Несимося назустріч Пересипському району. Десь заходить одна людина, десь три. Якоїсь миті в безмежному салоні набирається до п'ятнадцяти осіб. Усі обговорюють, який хороший маршрут і дивуються: з чого б це і чому нічого не повідомили наперед.

Водій апелює до вивіски на лобовому склі. Читати не вмієте? Безкоштовно!», — дивується він і матюкається. На кінцевій, на вулиці 28-ї бригади зупиняємось та дізнаємося у водія подробиці.

«У мене свій автобус, працюю на іншому маршруті, але вчора попросили виручити та попрацювати на цьому «чуді», — каже чоловік. — Світла немає, люди без трамваїв залишилися, треба рятувати. Ось і рятую, один рейс так і прокатав взагалі без пасажирів».

На кінцевій з'ясовуємо, що на лінії маршруту 141 працює лише п'ять машин. Звідси й інтервал у двадцять хвилин. А наше супертривале очікування було викликане тим, що в обід автобуси пішли на заправку, та й взагалі не в годину пік їх використання не виправдане.

Автор — Ростислав Баклаженко