З Україною в серці: одеситка у Німеччині допомогла створити інтеграційне кафе для біженців

Від початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України минув майже рік. І весь цей час українським біженцям допомагав і продовжує допомагати, без перебільшення, увесь світ. Так, у Німеччині тимчасовий притулок знайшли понад один мільйон українців. Одна з ланок цього ланцюжка взаємодопомоги — одеситка Олена Комарова, яка допомогла створити інтеграційне кафе для біженців у містечку Нойс на заході Німеччини. Про те, як і для чого було створено українське кафе, і чому українці дуже вдячні Німеччині за підтримку — читайте в матеріалі «Думської».

Сьогодні середа — день, коли в невелике кафе при церкві в мальовничому районі Нойса стікаються українські біженці. Знайти цю локацію нескладно — величезне вікно в закладі завішане українським прапором, а за півкварталу чути українську мову. Всередині все не менш патріотично: на столах — жовто-блакитні скатертини, а іноді, якщо волонтерам вдається відшукати, — соняшники.

Поки присутні українці розмовляють із земляками про наболіле за філіжанкою кави, на імпровізованій сцені вже з'являються творці ініціативи — Йорг Циммерман і одеситка Олена Комарова, щоб розповісти про чергові лайфхаки життя в Німеччині.

Олену Комарову в Нойсі знають усі українці і саме про неї сьогодні піде мова.

Як відомо, колишніх одеситів не буває. Олена ось уже вісім років як змінила сонячну Одесу на дощове, але затишне містечко в західній Німеччині, але шум прибою та квітучі акації — назавжди залишилися з нею. Тож коли рідне місто і країна потрапили в біду, Олена без вагань кинулася допомагати. Досить було озирнутися на всі боки, щоб зрозуміти, що система соціального захисту Німеччини не справляється з напливом українців, які втекли сюди від жахів війни, і вони гостро потребують підтримки волонтерів.

А волонтерський досвід у Олени був. Ще 2015 року вона у складі студентської організації університету Дортмунда (AStA FH Dortmund) допомагала біженцям із Сирії, які добиралися до Німеччини хто вплав, хто пішки, буквально з одним паспортом у руках. Незважаючи на величезну допомогу сирійським біженцям, масштаб підтримки українців і кількість пільг для них у Німеччині — безпрецедентні.

«На це є багато причин: близькість менталітету наших народів, релігії, сімейних цінностей і традицій. Важливий і той факт, що зараз війна відбувається не десь далеко, а прямо на території Європи. Таке нерівне ставлення до українців і біженців з інших кризових регіонів часто піддається критиці в німецькому суспільстві та викликає дискусії про їхнє привілейоване становище. Частково це так, але й українцям доводиться стикатися з безліччю випробувань і перешкод», — каже Олена.

Перша хвиля українських біженців хлинула вже в лютому, і найчастіше це були люди з гарячих точок країни — Харкова, Маріуполя, Херсона. Українці, багато з яких втратили близьких, залишилися без домівки і встигли пізнати жахи життя в окупації, були настільки налякані і дезорієнтовані, що були вдячні за одну тільки можливість жити в тиші, не здригаючись від обстрілів.

«Я помітила, що чим більше людина пережила, тим більше вона вдячна, тим менше їй потрібно. Люди радіють просто тому, що вони живі», — каже Олена.

Тоді, згадує дівчина, місто дуже потребувало перекладачів, адже людям необхідно було щодня боротися з неповороткою німецькою бюрократичною машиною. Олена одразу запропонувала свою допомогу місту і записалася в групу перекладачів-волонтерів. Щодня вона супроводжувала українців у різних державних відомствах та організаціях: ратуші, школах, лікарнях, банках і страхових компаніях.

Паралельно вона заснувала телеграм-канал для інформаційної підтримки біженців — тут можна було отримати консультацію, знайти перекладача, попросити допомоги, дізнатися останні новини або просто завести знайомства. Сьогодні група стала свого роду будинковим чатом для українського ком'юніті.

Поступово Олена познайомилася з місцевими волонтерами, які так само активно допомагали українцям. Зокрема Петра Леннерц із чоловіком заснувала в Нойсі благодійну організацію NEUSS HILFT e. V., яка займається збором і відправленням гуманітарної допомоги в Україну. Разом із дружиною пастора Утою Циммерман-Тіль Петра запропонувала Олені створити українське кафе в парафіяльному будинку, щоб в українців з'явилося місце для спілкування в місті. Уже через тиждень, у березні, тут відбулася перша зустріч.

«Спершу ми просто хотіли дати людям можливість зустрітися, поплакати, обійняти один одного й обговорити з нами якісь моменти. Потім уже з'явилася ідея надавати корисну інформацію — ми стали запрошувати в кафе представників соціальних відомств, які давали важливу інформацію про реєстрацію, про страхування, про пошук житла, роботи тощо» — згадує Олена.

Для дітей, а їх у кафе завжди було не менше, ніж дорослих, обладнали ігрову кімнату. Тут же охочі можуть отримати психологічну підтримку. Для емоційної розрядки в рамках волонтерської ініціативи проходять арт-уроки з малювання для дітей та петриківського розпису для дорослих, а також живі концерти з українськими піснями.

За час існування кав'ярні тут побували близько тисячі людей, сотні знайшли роботу та влаштували своїх дітей до шкіл і вишів. І абсолютно всі - відчули себе на ці дві-три години як удома. Для цього в кафе навіть відзначають українські свята з усіма традиціями та приготуванням національних страв. Німці, своєю чергою, знайомлять українців зі своїми святами і радують своєю домашньою випічкою.

Через майже рік волонтерства Олена неохоче береться підбивати підсумки, адже крапку в цій роботі ставити ще рано, зате точно знає, які пріоритети розставляти на майбутнє. Так, дівчина дуже сподівається надихати українців допомагати своїм же, а не закривати свої потреби одночасно із соціальною активністю.

«Німці в цьому плані — ідеальний приклад. Допомога і благодійність — це частина їхнього культурного коду, яка виховується з дитинства. Нормально, коли людина працює і у вільний час волонтерить у лікарнях, зоопарках або притулках для бездомних. Тут, звісно, не обійшлося без їхнього минулого, про яке німці намагаються не забувати і робити все, щоб майбутня Німеччина залишалася толерантною і мирною країною», — зазначає Олена.

Авторка — Надія Маркевич