NASAMS, IRIS та Patriot: яка ППО потрібна Україні та чи захистить Одесу одна німецька батарея?

Ось уже сім місяців міста України зазнають щоденних атак з повітря. Наші захисники, озброєні засобами ППО ще радянської розробки, проявили себе достойно. Ні про яку «перевагу росіян у повітрі» і мови бути не може.

Російські літаки та вертольоти вже давно не ризикують залітати в український повітряний простір — ворог воліє стріляти по нас далекобійними ракетами та запускати дрони. Повітряним силам вдається збивати понад 60% російських ракет. Однак слід визнати: зенітно-ракетні комплекси, що знаходяться на озброєнні Сил оборони, вже неабияк застаріли і мають обмежені можливості.

Що вже постачають, що ще можуть запропонувати західні союзники Україні, як це може вплинути на безпеку наших міст, з'ясовував кореспондент «Думської».

Для початку – небагато історії. Системи протиповітряної оборони СРСР та країн НАТО спочатку будувалися на різних концепціях.

Радянська ППО ґрунтувалася насамперед на наземних засобах — зенітно-ракетних комплексах (ЗРК). Їх розробляли і випускали у різних варіантах та у великих кількостях. На Заході упор робили на авіацію та засоби повітряного виявлення — перехоплювачі, розвідники та літаки управління АВАКС.

Зараз основні засоби захисту українських міст від атак з повітря — комплекси С-300, що залишилися у спадок з радянських часів. Їх доповнюють ЗРК меншої дальності, такі як «Бук» чи «Тор». Це класичні засоби ППО розробки 1970-80-х років. Вони добре збивають ворожі літаки та гелікоптери, але загалом не призначені для протиракетної оборони (ПРО).

Тому високошвидкісні балістичні ракети агресора («Іскандер» та «Кинжал») поки що проривають нашу оборону. Крилаті ракети («Калібр», Х-101, Х-555) шукають проломи в обороні: через протяжну лінію кордону і відносно невисоку ефективність радарів проти цілей, що низько летять, поки що вдається збивати трохи більше половини цієї літаючої нечисті. На думку фахівців, це дуже добрий результат – хоча, звичайно, хотілося б більшого.

ЗАХІД НАМ ДОПОМОЖЕ?

Питання створення безпольотної зони над Україною гостро постало з перших днів повномасштабного російського вторгнення. Найкращим засобом для цього могло стати розміщення в Україні авіації НАТО. Кілька літаків АВАКС, які постійно барражують в українському небі, плюс кілька ескадрилій перехоплювачів, наприклад F-15, готових злетіти за сигналом тривоги, могли б стати гарною «парасолькою» для наших міст.

Авіацію НАТО могли б доповнити кілька десятків батарей сучасних ЗРК. Це дозволило б закрити небо хоч би до правого берега Дніпра. Проте, мабуть, у Брюсселі вирішили «не гнівити бункерного діда» — щоб він, не дай Боже, не вважав усе це вступом НАТО у війну на боці України.

Не отримавши безпольотну зону, Україна розпочала переговори щодо поповнення ППО Повітряних сил новими зразками техніки. За півроку було багато повідомлень про те, що Захід розглядає можливість надання таких систем. У вересні питання зрушило з мертвої точки.

NASAMS

16 вересня представник Пентагону повідомив про швидке постачання двох із восьми обіцяних батарей типу NASAMS. Як з'ясувалося, ця система настільки нова, що її немає на складах збройних сил США, тому українські Повітряні сили отримають їх прямо із заводу-виробника.

Розробка NASAMS розпочалася у 90-х роках минулого століття норвезькою компанією Kongsberg Defense & Aerospace. Разом із корпорацією Raytheon вони об'єднали в одному наземному комплексі дуже вдалий радар та знамениті американські ракети AMRAAM класу «повітря-повітря» (що були призначені для винищувачів-перехоплювачів).

Очевидно, Україна отримає вдосконалену версію комплексу — NASAMS-2 зразка 2006 року. До нього входять 12 пускових установок по шість ракет, кілька локаторів та комплекс наведення. Пошуком цілей займається високотехнологічний радар, він змонтований на причепі, який тягне звичайний позашляховик, та забезпечує кругове спостереження та відстеження цілей на відстані до 120 км.

Пускові установки можуть стріляти трьома типами ракет із різною дальністю. Цікаво, що ракети нічим не відрізняються від літакових варіантів. «Ви можете просто зняти її з крила винищувача і завантажити в NASAMS, і навпаки», — сказано в інструкції.

Ракета AMRAAM у варіанті AIM-120С-7 вражає цілі на відстані до 33 км. Для великої дальності є AMRAAM-ER із радіусом дії до 50 км. Швидкість цих ракет вселяє повагу – близько чотирьох Махів (4900 км/год на висоті 1400 метрів).

Ураження об'єктів на малій дальності можливе за допомогою ракет AIM-9X Sidewinder Block II. Це також спочатку авіаційна ракета — сучасна версія всесвітньо відомої AIM-9, створеної понад 60 років тому за підсумками Корейської війни. Звісно, нинішній «Сайдуїндер» не має нічого спільного з бородатим прототипом, але наступність у цьому випадку говорить про надійність.

Зараз NASAMS стоїть на озброєнні 12 країн НАТО. Україна стане тринадцятою у цьому списку. Цікаво, що саме така система з 2005 року цілодобово захищає американську столицю – Вашингтон.

IRIS-T

У червні цього року Німеччина підписала з Україною угоду про постачання чотирьох батарей зенітно-ракетного комплексу IRIS-T. Він прийнятий на озброєння бундесверу у 2017 році, проте досі у Німеччині його не застосовують. Зараз IRIS-T захищає небо Швеції та Єгипту.

1 жовтня міністр оборони Німеччини Крістін Ламбрехт, перебуваючи в Одесі, відвідала одеський порт, але через повітряну тривогу була змушена спуститися в бомбосховище. Пізніше вона пообіцяла посилити захист критичної інфраструктури від ударів Росії і сказала, що невдовзі перша батарея «ірисів» прибуде до України. До кінця цього року німці обіцяють поставити дві батареї.

За інформацією «Думської», Повітряні сили не виключають, що перший IRIS-T оборонятиме Одесу, проте це питання не вирішене.

Що ж являє собою новітня німецька система і чи зможе одна батарея надійно захистити одеське небо?

У IRIS-T, як і NASAMS, модульна конструкція, тобто за бажанням замовника, батарея може комплектуватися різним обладнанням. Зазвичай вона складається з восьми пускових установок по вісім ракет, основного радара для пошуку цілей, тактичного центру управління, який керує запусками, та автомобілями для підвезення та перезаряджання ракет.

«Очі» комплексу — австралійський радіолокатор мікрохвильового діапазону CEAFAR (GBMMR), також може використовуватися німецька РЛС TRML-4D, яка виявляє повітряні цілі на відстані до 250 км.

Зенітна ракета IRIS-T теплового наведення збиває цілі на висоті до 20 км та дальності до 40 км. Пускові установки можуть бути встановлені на відстані близько 20 км. від центру управління.

Враховуючи географічні особливості нашого регіону, можна зробити висновок, що три пускові установки IRIS-T перекриють повітряний простір над значною його частиною та захистять не лише Одесу, а й Чорноморськ, Южне та навіть Затоку з багатостраждальним мостом.

ЧИМ БІЛЬШЕ ТИМ КРАЩЕ

Безперечно, однієї батареї IRIS-T недостатньо для повноцінної надійної оборони такого великого міста, як Одеса. Однак не забуватимемо: спочатку він просто доповнить наявну непогану і відпрацьовану систему захисту повітряного простору, яка є вже зараз.

Безумовно, у разі ракетної атаки наші захисники застосують усі засоби, від С-300 до «стінгерів». Якщо ж ворог знову почне масовану атаку з використанням ракет і «балалайок», що низько летять, доведеться використовувати весь арсенал, включаючи зенітні гармати типу старих «зушок», «шилок», німецьких «гепардів» і навіть стрілецьку зброю.

Україна – найбільша країна Європи. Зараз нашим захисникам доводиться перекривати повітряні кордони з Білоруссю та Росією, всю лінію фронту, небо над Чорним морем і навіть кордон із Молдовою. Загалом – майже три тисячі кілометрів. Це в півтора рази більше за західне узбережжя США і приблизно відповідає відстані від Києва до Мадрида.

Постачання чотирьох батарей IRIS-T та NASAMS — хороша підмога, але вони не вирішать завдання повного захисту України від нападів з повітря. Потрібні кардинальніші рішення від НАТО і від президента Байдена, наприклад, постачання системи Patriot, що добре зарекомендувала себе і відпрацьована.

Військові об'єкти на території США захищають близько 500 пускових установок цієї системи. Так, американці хочуть нам допомогти, але не можуть зняти свої комплекси з охорони особливо важливих об'єктів, побоюючись атаки балістичних ракет з боку Китаю.

Щодо виробництва нових систем, тут теж все непросто. Процес виготовлення та постачання «петріотів», як і інших серйозних ЗРК, займає роки. Наприклад, Варшаву зараз захищає старий радянський комплекс С-200, а чотири батареї «Петріот», замовлені ще 2018 року, стануть на бойове чергування лише 2024-го.

Днями після чергової серії ракетних атак генсек НАТО заявив, що «у військових поставках Україні тепер буде зроблено акцент на системи ППО». Сподіватимемося, що Альянс зробить зусилля і передасть нам кілька десятків «петріотів» для захисту наших міст.

Комплекси NASAMS, IRIS-T та Patriot можуть працювати в єдиній системі: радари стежитимуть за повітряним простором, а єдиний пункт управління – видавати завдання пусковим установкам на знищення цілей.

Тільки коли отримаємо достатньо сучасних засобів для контролю повітряного простору, з'явиться шанс на повне закриття українського неба від російської загрози.

Автор — Сергій Смолєнцев