|
2 травня 2025, 22:00 Читать на русском
Не заворушення, а війна: Україна має поставити крапку в подіях 2 травня (колонка)Чергова річниця кривавих травневих подій в Одесі напевно дасть привід російським бойовим пропагандистам підкинути вугіллячка в топку і підвищити градус істерії серед своєї аудиторії. Попри те, що війна триває вже 11 років і забрала в тисячі разів більше життів, «трагедія 2 травня 2014 року» залишається одним із наріжних каменів антиукраїнського міфу і продовжує породжувати нові хвилі ненависті. Історії про «злих нациків», які раптом узяли й спалили в Будинку профспілок десятки, а то й сотні (подекуди й тисячі — версії різняться) ні в чому не винних одеситів — кого живцем, кого попередньо по-звірячому вмертвивши, — усе досі кочує просторами всесвітньої павутини. Факти, надійно встановлені громадською «Групою 2 травня», які, до речі, не заперечують адекватні люди з того боку (їх мало, але вони є), наполегливо ігноруються більшістю росіян та їхніх симпатиків в Україні. Втім, пропаганда — вона завжди така. Що жахливіша брехня, то швидше їй повірять Проте не можна заперечувати й те, що українська держава не зробила нічого для перемоги істини та правосуддя щодо питання 2 травня 2014 року. Численні кримінальні провадження так і не закінчилися вироками, що набули чинності. Жоден причетний не поніс справжньої відповідальності. Головна причина тут, як нам здається, — у неправильній правовій оцінці того, що сталося, яка була надана з самого початку. Нагадаємо: базове кримінальне провадження було відкрито за статтею 294 ККУ, яка передбачає відповідальність за «масові заворушення». За логікою слідства виходить так: у місті зібралися дві групи людей, які чомусь вирішили порушити громадський порядок і побитися. Тобто й покарати треба обидві сторони: всі разом заворушення влаштували, разом і відповідають, правильно? Однак в умовах війни, яка в ті дні стрімко набирала обертів, робити винними проукраїнських учасників не наважилися (за рідкісними винятками, на кшталт «стрільця з Грецької», який у підсумку теж залишився на волі). Звинувачення на адресу «антимайданівців» — розсипалися в суді. Далі все йшло в тому ж руслі: остаточно застопорилися або закінчилися пшиком справи міліціонерів і пожежників, чия бездіяльність спричинила загибель людей. Результат: ніхто не покараний, офіційна правова оцінка максимально розмита. У підсумку незрозуміло, що сталося і чому втратили життя 48 осіб. Нещодавнє рішення Європейського Суду з прав людини, який визнав провину держави України за трьома пунктами (міліція не запобігла насильству, пожежники не врятували людей у Будинку профспілок, розслідування велося геть погано) — саме про це. І не потрібно скреготати зубами. Що робити? Для початку — згадати, що відбувалося в Україні та надати адекватну, суто юридичну оцінку подіям того дня. Сьогодні ми знаємо, що війна Росії проти України почалася 20 лютого 2014 року. 2 травня бої на Донбасі були в розпалі: цього дня розпочався третій за рахунком штурм Слов'янська, йшли бої за гору Карачун із застосуванням авіації та бронетехніки. Того дня бойовики загону Стрєлкова-Гіркіна збили два українські вертольоти, ще один пошкодили. П'ять українських льотчиків загинули, одного було поранено. Тобто збройний конфлікт на території України розпалювався: тривали активні бойові дії між регулярними українськими військами (армія, Держприкордонслужба, СБУ й Нацгвардія) і нерегулярними російськими підрозділами, у складі яких були російські громадяни та українські зрадники. У ті дні стріляли не тільки в Слов'янську: вже палали Харків, Донецьк, Краматорськ, Маріуполь, Луганськ. У кожному місті спочатку з'являлися люди у формі, схожій на російську, розпочиналися «заворушення», захоплення ключових будівель, і далі — бої із застосуванням важкої техніки та гелікоптерів. 2 травня наступною в цьому списку могла стати Одеса. Але тут усе пішло не за планом: на бій із нерегулярними російськими силами вийшли нерегулярні українські. Подивімося на одеські події очима проукраїнськи налаштованого жителя міста. На вулицях Одеси збираються люди з російськими прапорами та символами, зі зброєю (холодною і вогнепальною), у військовій формі, що нагадує російську (командири «дружин» спеціально шукали її в продажу). Чим таке закінчується — прикладів уже багато. У патріотично налаштованого одесита є вибір. Можна тихо сидіти вдома і чекати, що буде далі. Так відбувалося в Донецьку чи Харкові — і закінчилося захопленням будівель СБУ, міліції, обласних адміністрацій та вбивствами людей. 2 травня кілька тисяч одеситів обрали інший варіант: вийти на вулицю і дати відсіч. Стаття 39 Кримінального кодексу кваліфікує такі дії як необхідну оборону для захисту інтересів держави та виключає кримінальну відповідальність. Остаточно розібратися нам допоможе Гаазька конвенція 1907 року про закони та звичаї війни. Вона дає чітке визначення нерегулярних формувань — ополчення і добровольчих загонів. Вони визнаються воюючою стороною за дотримання чотирьох умов: - ними керує командир, який відповідає за підлеглих; Крім того, конвенція говорить: якщо люди при наближенні ворога добровільно беруться за зброю і дотримуються законів війни, вони теж є воюючою стороною. А тепер згадуємо. Були в «Самооборони» і в «куликівців» командири? Так, були. Розпізнавальні знаки? Українські прапори та стрічки з одного боку; триколори, георгіївські стрічки, червоний скотч на руках — з іншого. Носили зброю? Так, того дня ніхто не соромився своїх кийків, ножів, «флоберів», травматів, пляшок із «коктейлями», а потім і рушниць з автоматами. Важливе питання: чи дотримувалися сторони законів і звичаїв війни? Однозначно: так, дотримувалися. За кілька годин боїв у центрі, а потім і на Куликовому полі, не було жодного випадку мародерства, жодної розбитої вітрини, жодного зламаного банкомату. Ніхто не воював із мирним населенням, не перешкоджав роботі медиків, не зупиняв швидкі. Був лише один випадок, схожий на спробу добити пораненого, але на перевірку з'ясувалося: та людина, яка вистрибнула з палаючого Будинку профспілок, залишилася живою. Висновок однозначний: 2 травня 2014 року в Одесі були не «масові заворушення», а вуличні бої між нерегулярними російськими та нерегулярними українськими підрозділами. Якщо ми говоримо про «масові заворушення», то будівництво барикад у центрі міста можна назвати «вандалізмом», вхід куликівців до Будинку Профспілок — «захопленням громадської будівлі», а його штурм — «підпалом». Однак якщо ми приймемо, що в той день у місті відбувалися вуличні бої, то ці дії отримують зовсім інший сенс: усі вони продиктовані військовою необхідністю. І коли ми дивимося на події під таким кутом, багато моментів стають на свої місця. 2 травня 2014 року на вулицях Одеси не «хуліганили», а воювали. Ті, хто загинув того дня зі зброєю в руках — не «жертви заворушень», а комбатанти, які віддали життя в бою. Ті, хто був затриманий — не «підозрювані», а військовополонені. Ідея розслідувати бої в Одесі як «масові заворушення» від початку була безглуздою, тому й нульовий результат — очікуваний. Солдата не можна судити за «хуліганство», за «умисне вбивство», за «необережне поводження зі зброєю» на полі бою. Солдат — на війні, тут діють інші закони та інші правила. І відповідальність тут інша. Ну, припустімо. Солдата за участь у бою судити не можна. А за що можна (і треба)? Громадяни України, які того дня вийшли на вуличний бій під російськими прапорами, фактично перейшли на бік ворога під час збройного конфлікту. Це називається «державна зрада», частина 1 статті 111 Кримінального кодексу, від 12 до 15 років. З іншого боку, громадяни, які в цей день добровільно вийшли воювати за Україну — не «учасники заворушень», а захисники своєї країни. І вони заслуговують на окрему нагороду. Що стосується міліціонерів — вони не припинили антидержавний заколот, а обрали того дня роль «миротворців». Якби розслідування йшло в такому ключі, результати були б іншими. Після дня 2 травня минуло вже 11 років. Багато хто вважає, що ці події вже стали надбанням історії. Однак ми переконані: Україна має нарешті поставити юридичну крапку в цій історії. Для цього зараз є всі можливості. Тим більше, що строки давності за цими злочинами ще не минули. Автори — Олег Константинов, головний редактор «Думской» (2012-2023), і Сергій Дібров, оглядач «Думской» (2013-2022), зараз — військовослужбовці Збройних сил України Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter
Новини по цій темі: 17 грудня 2024: Засудив Стерненка, затягував із виправданням невинного, влаштував «тупик комунізму»: помер неоднозначний одеський суддя 24 травня 2024: Там де росія, там ненависть, кров і сльози: польський письменник презентував книгу про події 2 травня в Одесі (фото) 1 травня 2024: 2 травня заняття в одеських школах проведуть дистанційно |
Статті:
Читать дальше Читать дальше Одно из суден шло под флагом Сент-Китс и Невис в порт Черноморска. Из-за попадания ударного дрона один член экипажа получил ранения. Ему оказывается медицинская помощь. Читать дальше В одесском СИЗО своя «черная» экономика: наркотики, поборы, тюремный общак и платная «гарантия безопасности» за десятки тысяч долларов
Даже пожизненный срок и уголовные дела не мешают криминальным лидерам контролировать потоки денег и наркотиков. Читать дальше |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Теневой флот путина и
ОПЗЖ: еще один захваченный американцами танкер с российской нефтью принадлежит одесситу
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
















