«Незламні матусі»: як одесити унікальний центр для переселенок із маленькими дітьми будували  

Поки від сильного вітру в місті валяться труби і народ кляне міську владу, спеціальний кореспондент «Думской» Дмитро Жогов поспішає поділитися гарною новиною.

Ці будівельники не крадуть і не пиляють бюджети, та й руки в них ростуть із потрібного місця!

У передмісті Львова, посеред незатишного пустиря, за три місяці одеські будівельники спорудили абсолютно неймовірну будівлю. Точніше, цілих дві, дзеркально відбиті одна від одної. Відомо, що Львів не обділений чудовою архітектурою, але про цю будову поважні архітектори писали: «Ми б хотіли тут жити!»

Центр матері та дитини «Незламні матусі» для вагітних переселенок і жінок із дітьми — серед найкращих проєктів, реалізованих під час повномасштабної війни. Аналогів в Україні немає. На відкритті були закордонні гості, міністр охорони здоров'я та мер Львова Андрій Садовий.

Закордонні гості перепитували: «Скільки за метр вам вийшло? — і витріщали здивовані очі, почувши відповідь. — Так дешево? Так швидко?» Крутили головами та поспішали всередину подивитися і захоплено поцокати язиком. Тут усе чекало на матусь, які втратили житло. Медпункт, пеленальні, посуд, меблі та кухонна техніка — все найкращої якості.

Загальна площа центру 1 500 квадратних метрів. У кожному корпусі — по 13 номерів, у яких із комфортом можуть розміститися від 26 до 52 осіб.

Звела центр одеська будівельна компанія. Працювали в кілька змін і навіть уночі. Нормальним було те, що начальник дільниці ночував там, засинаючи під ранок.

Будівельні роботи зайняли всього два місяці та сімнадцять днів. Наразі проєкт «Незламні матусі» номінували на архітектурну премію ЄС імені Міса ван дер Рое (Mies van der Rohe Award) — ця відзнака є доволі значущою для молодих архітекторів і для компаній, які вже давно працюють на ринку. Бути серед номінантів — велике досягнення.

Будувати в умовах війни — теж битва. Одесити виклалися на 120 %.

«Це не просто показовий або іміджевий проєкт, — каже директор будівельної комапнії Микита Лук'янчук. — Я вклав у нього душу. Для мене було особливо цінно через те, що я не взяв автомат і не пішов воювати. Я хочу бути корисним. Біженцю зі зруйнованим житлом хочеться допомогти, а вагітні жінки та матері з новонародженими — це щось сакральне. Це будівництво було викликом, і ми його прийняли. Для нас це була своя війна і своя перемога. І ми, будуючи цей центр, щодня робили якісь дива. Перестрибували бар'єри та брали перешкоди. Це і відсутність бензину, і відсутність офісного люду: всі роз'їхалися по різних країнах. Відсутність робітників: частина пішла воювати. І загальний страх і розгубленість. Завдання було ускладнене стократно».

Готуватися до проєкту почали в перші місяці повномасштабної війни. Тоді в магазинах були порожні полиці. Не було їжі. Кожен літр бензину доводилося шукати або через мерію, або через якихось підприємців, успішних людей. Йдеться про промисловий масштаб. 1 500 квадратних метрів — це серйозний обсяг роботи.

У будинках облаштували всі умови для комфортного проживання жінок із дітьми: спальні кімнати, пральні, душові, туалети, кімнати відпочинку, дитячі зони, кухні, їдальні, котельні та кімнати медперсоналу. А поруч із житлом обладнали тротуари та дитячий майданчик. І ще оглядовий.

У пресі матеріалів про центр «Незламні матусі» дуже багато. Але ніде, на жаль, не згадується, що будували його одесити. Чому так?

«Львівська мерія призначила архітектором проєкту Тараса Сулика, — пояснює будівельник. — Якщо буде премія, то саме він її й отримає. Але ми генеральні підрядники. Керували ми, конкретно одесити робили цей проєкт. Але мене це не сильно засмучує, оскільки я робив центр не для мерії або Тараса Сулика. Я робив його для жінок, які залишилися без житла. Це добра справа. Якби не ми, центру б не було. Усе просто».

Будівельники сподіваються, що в майбутньому такі центри з'являться в кожному населеному пункті, де присутні понад 50 тисяч людей, які втекли від війни та жахів окупації.

Зараз одесити зводять селище для переселенців під Києвом.

Автор — Дмитро Жогов