Нігілістичний експресіонізм Севастьяна Вільштейна: молодий одесит дебютував живописним «Дзеркалом»

Цікавому дебютанту довірила першу експозицію цього року галерея ArtOdessa в Міському саду.

Виставка живопису Севастьяна Вільштейна, що працюватиме до 21 лютого, має назву Mirror («Дзеркало»), передає культурна оглядачка «Думської» Ірен Адлер.

Рефлексія молодої людини, митця на події воєнного часу, відчуття самотності та вразливості проявилися в сюжетах химерних портретів. Поодинокі силуети не мають навіть якихось рис обличчя. Зараз краще, щоб світ тебе не впізнавав, не бачив, не знаходив на радарах.

Новий експериментальний проєкт – це серія живопису та графіки, створені за 2022/23 роки. Роботи втілюють як символічний, так і абстрактний зміст, випромінюючи певний емоційний імпульс.

«Автор опрацьовує теми втрати, самотності, ізоляції особистості, неможливості знайти точку опори та фокус розуміння подій навколишнього світу. Севастьян сміливо працює з художньою умовністю – серія портретів уособлює героя, але при цьому він не ідентифікований. У цьому підході простежується актуальна нині ідея знецінення — сенсів, понять, минулого, історії, звичних цінностей — майже до людського життя», — розповідає галерист Катерина Піменова.

Твори абстрактного характеру також відображають масштаб переживань художника – в одних звучить виклик та протест, в інших – пригніченість та безвихідь, додає Катерина. Емоційний зміст робіт варіюється, але загальний настрій несе в собі драматизм, що так наявно відчувається сьогодні в кожній хвилині буття.

Відображення у спотвореному дзеркалі реальності та особиста рефлексія автора дали назву проєкт — Mirror. Севастьян Вільштейн здійснює певний художній вислів, який співвідноситься з авангардистами початку ХХ століття, де звичне і зрозуміле відкидається. А натомість декларується провокаційне, створене у вигляді метафор та алегорій, які вимагають від глядача виконати певну внутрішню роботу з їхньої інтерпретації.

Молодий одеський митець Валік Лапшин про проєкт висловився так: «Образотворче мистецтво — це спосіб висловити думку, для якої візуальна мова підходить краще за вербальну. У роботах молодого художника Севастьяна Вільштейна відчувається такий потужний надрив, що здається, ніби він не говорить, а кричить мовою живопису».

Його безликі портрети в темних кімнатах, написані в стилі нігілістичного експресіонізму, є відображенням порожнечі, властивої сучасній людині, типовому представнику біомаси, що розчинила свою ідентичність в нескінченному потоці моди, що швидко змінюється, адаптації до технологічного прогресу і матеріалістичному сприйнятті, запевняє Лапшин.

«З цих осіб стерті всі емоції і навіть фізіологічні риси, будь-який чуттєвий початок здається чимось неможливим. Саме тому проєкт зветься Дзеркало — для того, щоб глядач побачив себе збоку, у ролі цього умовного безвільного манекена. Однак відсилання до дзеркала тут працює набагато глибше простого випробування для відвідувачів виставки», — продовжує Валік.

Серед цих, здавалося б, бездушних образів, художник передусім шукає себе, ставить собі споконвічні запитання: «Що таке людина? Хто я такий?». Від деяких портретів відчувається сплеск агресії, відбитий гострими шипами, що стирчать з голови на всі боки; деякі, навпаки — м'які і умиротворені, нагадують індійські зображення аури, тобто душі людини, а деякі картини — і зовсім бувши несвідомою писемністю в стилі легендарного Сая Твомблі, звучать, як беззмістовний шум натовпу, що наростає, який Вільштейн чує у своїй майстерні віч-на-віч з полотнами, резюмує Лапшин.

Авторка — Ірен Адлер,

Фото Володимира Андреєва, Олександра Синельникова