Ніхто не хоче бути тягарем: що робити в армії людині з третьою групою інвалідності? (колонка)

В усьому винен законопроект, у якому йдеться про можливу мобілізацію інвалідів третьої групи. І всіляких карах для ухилянтів.

Саме в мене третя група. Я б і так пішов. Чесно. Я в армії добре стріляв. Був нагороджений за вартову службу.

Але чудово усвідомлюю, що той худий та злий рядовий Жогов, який бігав 10 км, хвацько стріляв з Калашнікова і так-сяк перемагав «тяготи і злидні», вже скінчився. Немає його. А є я. Який ще живий після двох інсультів. У якого не працює права рука. Написати щось, на жаль, не можу. Підволочую ногу. І 150 кілограмів ваги, і тиск під 200.

Дійти до військкомату я ще зможу. З перепочинками кожні 100 метрів. Але краще б він до мене.

Такий я не потрібний в армії. Обуза. Мені дуже через це гірко.

Але! Такий нікудишній воїн, як я, дуже потрібний військкоматським дядькам.

Адже у них з'явиться ще один прошарок населення, з якого можна витягнути хабарі. І вони намагатимуться.

Тим більше багато ухилянтів зробили собі саме третю групу інвалідності.

Я вже представляю ці медкомісії, на які прийдуть і сповзуться, зараз я зачитаю тих, хто, крім інших, належить до третьої групи.

Відповідно до постанови Кабміну №10 від 21.01.2015 року, це люди з наступним набором недуг: відсутністю одного ока, сліпотою на одне око; паралічем кисті, куксом верхньої кінцівки, відсутністю пальців; куксом стегна або гомілки. Укороченням ноги на 7 сантиметрів або більше; відсутністю нирки, легені або сечового міхура; кастрацією у чоловіків; неоперабельним дефектом щелепи, у якому людина неспроможна нормально жувати і втрачає вагу; карликовістю із зростанням нижче 130 сантиметрів у чоловіків.

Тобто з безоких кастрованих ліліпутів збиватимуть гроші. Дача в Іспанії сама собою не збудується.

Так не хочеться брати участь у б… ському цирку, пояснювати жадібним військкоматським служникам, що я їм нічого не дам. Ні копійки. І якщо вони підшукають службу, яку я можу виконувати, я з радістю вирушу туди. Хоч «брудною бомбою» мене кидайте на Москву.

Я бачив хлопців, які воюють і з протезами, і дядьків за 60. Честь їм і хвала! Мені б так.

Знаєте, чого я боюся? Якщо мене таки заберуть, а це може бути через те, що я написав гострий журналістський матеріал проти Труханова, через те, що я залупився і не дав хабара. Так ось, я боюся побачити очі командира підрозділу, до якого потраплю.

- Трасця твоєї матері! Вони що там, знущаються? Ти зможеш автомат тримати? Розібрати, зібрати?

– Я можу спробувати, – скажу я. 

І незручно хапатиму автомат клешнями на потіху бійцям. А він падатиме.

Ця неприваблива картинка стоїть у мене перед очима. Нікому не хочеться бути тягарем.

Сподіваюся, все ж таки, що, як завжди, в законопроект напхали всього, в тому числі самого дикого, щоб народ обурився, а потім найдикіше прибрати і прийняти основу.

І почнуть дрити тих, хто поїхав. Вражати у правах, позбавляти пенсій та банківських карток, але це окрема розмова.

Але я готовий виїхати в колясці, яку штовхатиме дружина, з хризантемою в кишені, кричачи: «На Москву!»

Але лише кому це треба?

Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов