Нічні бої, настирливі «гербери» та безстрашні коти: як люті вогневі групи одеситів від шахедів захищають  

Останній тиждень росіяни атакують Одесу цілодобово. Мабуть, простіше порахувати години або навіть хвилини, коли повітряна тривога не звучить, ніж навпаки. І вдень, і вночі противник направляє в нашу область розвідників, б'є балістикою, крилатими ракетами, шахедами, виснажує копійчаними «герберами», які також можуть нести бойову частину. І все це без зупинки, намагаючись не тільки вразити важливі цілі, а й вимотати протиповітряну оборону.

Кореспондент «Думської» побував на нічному чергуванні «мисливців на шахедів» – мобільної вогневої групи штурмового полку «Цунамі» бригади Національної поліції «Лють». Йому слово.

«Дванадцять км, висота два, він по ходу знижуватиметься, – сержант поліції Іван з позивним «Кобальт» спокійним голосом озвучує актуальне положення ворожого безпілотника, що наближається до берега. – Дев'ять км, на годину (мається на увазі напрямок – Ред.)… шість км, на 12 годину повертає».

Трохи попереду двоє напарників, командир групи, майор з позивним «Ворон» і сержант Володимир завмерли біля своїх кулеметів: американського великокаліберного М2 Браунінга і німецького МГ 42/59. Долоні в тактичних рукавичках міцно стискають гашетки в очікуванні, коли ціль підійде на відстань пострілу.

«Чотири км, 12 годин… три, йде на нас…», – карбує Кобальт. Відстань стрімко скорочується. У повітрі висить напруга, невидима рука робить звук морського прибою тихішим, в принципі, вся навколишня дійсність немов стає на паузу.

Раптово праворуч від нас, з темряви в бік горизонту з характерним звуком вилітають яскраво-червоні трасери. Через секунду короткими чергами починають працювати й Ворон з Володимиром. З оглушливим звуком зі стволів виривається полум'я. Кожен третій патрон – трасувальний розрізає солоне повітря яскравою іскрою, відбиваючись в морській воді спотвореним відблиском.

Нічне небо спалахує. З усіх боків починають працювати вогневі групи, в повітря злітають невидимі дрони-перехоплювачі. В голові спливає картинка з «Зоряних воєн» Джорджа Лукаса. Яскраві пунктирні лінії трасерів сходяться в одній точці, супроводжуючи ворожий безпілотник у міру його наближення до берега. Раптовий вибух, яскравий спалах, клубок чорного диму, з якого висипається гроно іскор, повільно зноситься в бік нічним бризом.

«Є, збили», – «мисливці» не можуть стримати емоцій. Хто збив ціль, не дуже зрозуміло, начебто не наша група, але бійці не сумують, жартують: «Зараз всі почнуть писати, що саме вони збили».

Іван дивиться в планшет. «75 км, він з двох годин там кружляє, звідки у нього стільки палива», – дивується поліцейський щодо найближчої цілі. Є трохи часу, щоб поговорити з учасниками вогневої групи про їхню роботу.

Ніч тиха, вітру майже немає, море розмірено б'ється об піщаний берег. У просвітах між хмарами вже показалися перші боязкі зірки. Сідаємо з командиром мобільної вогневої групи Анатолієм з позивним «Ворон» на невелику лавку.

Дяді Толі, як називають його побратими, 52 роки. Чоловік все життя прослужив у поліції. У 2015 році у складі підрозділу «Шторм» виконував завдання на сході України. З 2022 року вже в батальйоні «Цунамі» звільняв Херсонську область. Під час форсування Інгульця у чоловіка стався інфаркт. Після стентування він повернувся на службу, знову їздив до Покровська, Краматорська. Минулого року воїну замінили колісний суглоб на протез. Від фронту довелося відмовитися.

За словами Ворона, в мобільних вогневих групах працюють переважно ті, хто пройшов фронт і повернувся з пораненням. Група, з якою я сьогодні працюю, унікальна, єдина, що повністю складається з одеситів.

«Розуміємо один одного без слів, – зізнається Анатолій. – Коли йде бойова робота, нам не потрібно нічого один одному говорити, перекрикувати постріли, всі працюють на своєму місці. Ваня коригує вогонь, ми з Володею працюємо на кулеметах. Кожен на своєму місці».

Мисливці заступають на чергування на добу. Крім спостереження за небом, в зоні уваги – і водна поверхня. Велика небезпека використання противником морських безпілотників. Інформація про переміщення всього, що тільки можуть направити в наш бік росіяни, відображається на спеціальному планшеті.

«Спочатку ми бачимо цілі на планшеті, – пояснює Ворон. – Потім вже виявляємо візуально та акустично. Якщо заходять в нашу зону ураження — починаємо працювати. На прийняття рішення про відкриття вогню від восьми до дванадцяти секунд. Рухаються вони дуже швидко, а дистанція ураження максимум кілометр».

Наближатися до великої землі російські безпілотники намагаються на малій висоті, вже біля берега набирають висоту, щоб пікірувати в задану точку.

«Кілька місяців тому була одна з найскладніших атак, – згадує Анатолій. – Перша група тоді чергувала. Дуже багато було шахедів, 72 штуки, по-моєму, на Одесу йшли. Як то кажуть, зранку Монако, ввечері Афганістан. Тут творилося божевілля: все було засипано гільзами, стволи малинового кольору. Безперервно працювали кілька годин».

«Зараз відбувається щось схоже, кожні пів години вони по два, по три, по одному (безпілотнику — Ред.) постійно тут, – продовжує Ворон. – Це дуже виснажує, коли постійно перебуваєш у напрузі, у тонусі. Цілу добу стояти ось тут за верстатом важко. Тільки дали відбій, тільки присів і знову йдуть. Зараз ось «гербери» з'явилися. Вона майже втричі менша за шахеда, білого кольору і вдень її дуже погано видно. «Герберами» вони виснажують нашу ППО, вираховують вогневі точки, тому що постійна робота – це і боєкомплект, і людський ресурс».

За розмовою небо встигло очиститися від хмар. Мільярди світів, яким з росіянами пощастило більше, ніж нам, засяяли на небосхилі.

«Пам'ятаю, сюди раз спустилися люди з величезним телескопом, – милуючись сузір'ями, розповідає Анатолій. – Дуже добре було видно і Венеру, і Юпітер, і Сатурн – кільця були видні. Видовище. У таку погоду дуже добре працювати, видимість відмінна, гірше коли туман, низька хмарність».

Найскладніше, за словами майора, працювати взимку під час шторму. Величезні хвилі заливають локацію, ураганний вітер пронизує наскрізь, скільки б одягу не одягнув.

«Коли шторм, установку доводиться відсувати геть туди, – показує рукою в бік берега мій співрозмовник. – Хвилі накривають. Після шторму ще й додаткове обслуговування необхідне. Велика вологість, агресивне середовище, сіль, бризки, зброю необхідно постійно чистити. Вона як жінка, любить чистку і мастило, — киває в бік кулемета. – А взагалі хороша машинка, невибаглива, працює безвідмовно, встигай короби подавати».

Раптово, посеред розмови з темряви виринає біло-рудий кіт. Нахабна тварина оглядає територію на предмет риби, обурено нявкає щось неприємне на адресу негостинних поліцейських і забирається під майданчик Браунінга. Прямо над котом, на борту майданчика красується зображення чотирьох шахедів. Всього на рахунку мобільних вогневих груп полку «Цунамі» вже 14 «балалайок» і кілька гербер.

«Коти тут дуже зухвалі, крадуть рибу у рибалок, ті їх у море кидають, вони припливають назад і знову за своє», – сміється Кобальт, який підійшов до нас.

У роботі влітку, зізнається 26-річний Іван, також є свої нюанси.

«Це відкритий пляж, курортна зона, тут люди відпочивають і ніхто їх не ганяє, – розповідає сержант. – Та і як ти заборониш людям на море ходити? Вони тут ловлять рибу, купаються, шашлики смажать. Коли вдень починається бойова робота, мовчки, без всяких, відходять убік і дивляться, як ми працюємо. Після того як попрацювали, неважливо, збили чи ні – аплодують. Потім пропонують води, чаю. Одні навіть тарілку шашлику принесли. Тихо поставили тарілку «Це вам, хлопці». Це, якщо чесно, дуже приємно».

«Навіть якщо тривог небагато, більш-менш спокійно, все одно відпочити особливо не виходить, – зізнається Кобальт, дивлячись у планшет. – Ти постійно перебуваєш у тонусі, потрібно бути весь час зібраним, тому що це велика відповідальність. За нами на березі, мирні жителі і їх потрібно захищати».

Розмова переривається. Ще один ворожий безпілотник наблизився на відстань, що вимагає реакції групи. Бійці займають бойові позиції. Обличчя зосереджені. У тиші лунає дзижчання — на перехоплення ворожого шахеда спрямовуються наші дрони, потім туди ж, в темряву зі свистом відлітає щось невелике, але реактивне, ще через мить в точку над горизонтом починають працювати вогневі групи, включаючи нашу. Водне дзеркало осяюється відбитими вогнями трасерів…

Другий шахед вибухає далеко прямо над морем, в той час, як в його бік ще продовжують летіти запізнілі боєприпаси. Через частки секунди до берега прилітає звук далекого вибуху.

Відповідаючи на питання, яка зброя найбільш дієва проти російських безпілотників, майор зазначає, що необхідний комплексний підхід.

«Тут все працює разом, – каже командир групи. – Вдень нам дуже допомагає мала авіація, вони дуже добре працюють. Чим більше буде груп, тим краще, більша щільність вогню. Підвищується ефективність. Росіяни збільшують кількість безпілотників і ми повинні на це ефективно відповідати».