«Не дай себе оносорожити!»: в Одеському театрі ляльок показали, на яких чудовиськ перетворюються люди  

Прем’єра пластичної вистави «Носороги» за мотивами однойменної п’єси Ежена Йонеско відбулася в Одеському академічному театрі ляльок. Молодий режисер та хореограф Денис Григорук прибрав увесь текст. Замість словесного поєдинку — обмін пластичними парадоксами. Але зміст не страждає.

Як людина може стати носорогом? Абсурд! Саме так. Це можливо тільки в театрі абсурду.

Абсурдистські п’єси невеликі, лаконічні (кожне слово на своєму місці), дія відбувається, як правило, в одній кімнаті. Хоча у драматурга все починається на майдані провінційного містечка, одеські «Носороги» справляють враження, так би мовити, однокімнатної історії. Художниця-сценографка Уляна Кульчицька вибудовує нехитрий побут помешкання головного героя, чесного пияка Беранже (Олександр Богданович). Загалом працюють актори живого плану. Про ляльок можна не надто турбуватися: присутня лише кішка-маріонетка, та ще мають місце елементи театру тіней — на заднику сцени виникають темні силуети, в тому числі й носорогів, на яких у фіналі перетворюються майже всі мешканці містечка.

Багатослівну конструкцію класика театру абсурду передано засобами сучасного балету, і актори-ляльководи чудово існують в запропонованому жанрі. Денис Григорук розвиває прийоми, що трохи раніше застосував у перформансі за Лесею Українкою в сусідньому театрі імені Василька, тут і закрите обличчя одного з персонажів (актриси, яка «водить» кішку), і фетишистське милування каскадом розпущеного волосся молодих актрис… Має право, дивитися цікаво.

Музичне оформлення Іллі Воронюка та тонка робота художника по світлу Руслана Ісауленка додають особливого шарму зловісному перебігу подій. Лише Беранже вперто противиться загальній тенденції перетворюватися на носорогів (роги-ковпачки на гумці нагадують ковпаки блазнів), а з нього самого ще й мало не роблять маріонетку, прив’язуючи стропи до ніг та рук. Втім, полишимо глядачам радість впізнавання красномовних деталей, на які багата вистава.

Чому носороги? Відомо, що Йонеско надихнувся твором Франца Кафки «Перетворення», де головний герой Грегор Замза став тарганом. Красно дякую драматургові, що не зациклився на «тарганній» ідеї, а обрав загрозливу, проте не таку вже й потворну постать носорога (все пізнається у порівнянні з тарганом). Характерні товсті ноги показують з-під драпіровки «новонавернені» громадяни містечка, але найзловісніше перетворення продемонструє антагоніст Беранже, Жан (Артем Теляшенко), який стане верхівкою чудернацького спрута, а тіла інших містян — основою.

Хоча, можливо, все це лише ввижається Беранже уві сні, адже ми бачили, як він напідпитку впав у ліжко… Контора адміністративної установи або приватного підприємства, наприклад, великого видавництва законодавчих актів, де усі ходять строєм. Кохана Дезі (Ірина Богданович), така несмілива і скута, потім пристрасна, проте схильна йти за більшістю проти свого обранця. Начальник відділу Папійон (заслужений артист України Валерій Стрілець), який задає ритм конвейєру роботів у ділових костюмах. І головуючий над усіма Конформіст (заслужений артист України Іван Цуркан), людина-телевізор з кінескопом на голові, яка наказує, навіює і, певно, «носорожить» людей (рекламним гаслом вистави став вислів «Не дай себе оносорожити!»

Мешканці містечка (Анастасія Ігнатович, Євгенія Єсьман, Олександра Смірнова-Кошелева, Любов Солдатова, Галина Цибуліна, заслужена артистка України Ольга Чабан) не протистоять усталеним нормам, вірус «оносороження» легко липне до цих схильних до навіювання духовно сліпих істот. Що ж саме їм навіюють?

«А я вам кажу, що бути носорогом не гірше, ніж людиною. Носороги, зрештою, такі ж, як і ми, і мають однакове з нами право на життя! Мораль! Ну, поговорімо про мораль, — а з мене вже досить тієї прекрасної моралі! Мораль треба переступити… В природи свої закони. А мораль протиприродна… Треба відновити підвалини нашого життя. Повернутися до первісної цілісності… Гуманізмові вже кінець! А ви старий сентиментальний дурник… А я кажу: а чом би не бути носорогом? Люблю, коли щось міняється», — так у п’єсі роздумує вголос Жан, переживаючи метаморфозу.

Жанр пластичної вистави, звісно, примушує роздумувати рухами: Жан вмовляє приєднати до носорожачого племені жестами, тягне до себе з жахливою посмішкою, ніби живиться кожним «новонаверненим» носорогом.  Втратити індивідуальність, поповнити ряди бездумних прихильників маси так легко. Беранже продовжує борсатися, відстоюючи свободу бути собою аж до відкритого фіналу, чим би це не скінчилося, він вже перемагає. Красива людина, аж ніяк не носорог. А якщо це тільки химерний сон, прокинеться та напевно кине пити.

Авторка – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського