Контрнаступ? Українські війська завдали кілька болючих ударів по позиціях окупантів, але поле битви затягнуте туманом війни  

Поки всі українські та іноземні військові експерти очікували початку масштабного українського контрнаступу в Запорізькій або Луганській областях, армія нашої країни активізувалася на донецькому напрямку.

Неможливо перебільшити значення Бахмута, де вже майже рік Сили оборони перемелюють російські регулярні війська, «чмобіків», мобілізованих мешканців окупованих ОРДЛО, зеків із «Вагнера» та бозна-кого ще.

Місто перетворилося на руїни, але запеклі бої за нього тривають і поки що ні Пригожин, ні інші путінські воєначальники не придумали прийомів, як його остаточно захопити. Багатьом спостерігачам здавалося, що ну й чудово, нехай вороги розбивають собі голову об українську оборону в Бахмуті, а ми тим часом ударимо деінде в іншому місці…

Однак, імовірно, у нашого Генерального штабу з цього приводу була інша думка, тому українські війська 9-10 травня здійснили серію контратак на ворожі позиції на північ і південь від Бахмута, на флангах найбільш боєздатного угруповання ворога.

Контратаки вийшли, наскільки можна судити зараз, вельми успішними, про що свідчать як заяви представників нашого військового керівництва, так і виття, стогони і прокльони з боку Пригожина і всіляких фанатів його «непереможного» вагнерівського наброду.

Ми зараз не можемо стверджувати, що українська операція під Бахмутом (а вже надходять повідомлення про аналогічні дії в районі Мар'їнки та Вугледара) — це і є той самий довгоочікуваний «великий контрнаступ». З високою часткою ймовірності, це не так, ну, або, як мінімум, ці дії є лише прологом до прийдешніх подій.

Однак для цього було обрано першокласні наступи. На півдні ворогів вибиває третя окрема штурмова бригада, сформована з ветеранів полку «Азов», там же воює одеська Лицарська.

Північніше в бій кинулися штурмовики прославленої в боях 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

Очевидно, що на цьому перелік задіяних в операції з'єднань не обмежується, але ми оперуємо лише підтвердженими на даний момент даними.

За кілька днів ці бригади Збройних сил домоглися досить значних для цієї ділянки фронту успіхів. «Трійка» за день просунулася приблизно на 2,6 кілометра. «Холодноярівці» наступного дня відкусили у ворога ще кілометр. Ці дані ніби списані з фронтових зведень Першої світової війни, але такі реалії бахмутської м'ясорубки.

Примітно, що «вагнерівці» брали ці клаптики землі протягом місяців! Як зізнався Пригожин, за кожен кілометр він поклав не менше 500 своїх рабів. А тепер у найкращих традиціях Залужного українська армія повертає свою землю за пару-трійку днів.

Цікаво, що поки що основний удар припав не на ПВК «Вагнер», а на регулярну російську армію, яку залишили прикривати фланги загрузлих у Бахмуті найманців.

Наприклад, південніше під натиск «азовців» потрапили підрозділи 72-ї окремої мотострілецької бригади — за перший день боїв розбили дві роти окупантів, а також істотно пошарпали третій штурмовий загін «Вагнера».

Північніше українська 93-тя вибила російських мотострільців із 4-ї та 374-ї бригад. Причому у всіх випадках вороги займали відмінно укріплені позиції на панівних висотах — ці укріпрайони викопали і залили бетоном наші війська ще за часів АТО/ООС. Судячи з повідомлень українських військових, а також криків Пригожина, російські регуляри просто кидають свої позиції і тікають. Ми таке бачили вже не раз.

Засновник «Вагнера» змінив платівку. Останніми днями вже не вимагає боєприпасів, а намагається давати накази солдатам російської армії «стояти на смерть», щоб тримати фланги… Можемо припустити, що його благання не будуть почуті.

На деяких оголених ділянках фронту, де посипалися російські війська, вагнерівці затикають проломи, що утворилися. Їхній ватажок констатує: скрізь так зробити не вийде. Не знаємо, як розвиватиметься ця драма далі, але в будь-якому разі дилема розподілу ворожих сил, що виникла, позитивно позначається на становищі Сил оборони — що більше найманців відтягнуться з Бахмута на фланги, то легше буде захисникам у місті.

Завдання-мінімум українських військ наразі вимальовується таке — створити напругу на ворожих флангах, відкинути ворога наскільки це можливо, убезпечивши «дорогу життя», що йде до Бахмута через Часів Яр і Хромове.

Завдання-максимум — прогризти позиції, утримувані, як з'ясувалося на практиці, далеко не найбоєздатнішими російськими підрозділами, та очистити північний фланг Бахмута десь до лінії населених пунктів Берхівка — Ягідне і південний фланг до Кліщіївки, а можливо, і Зайцевого.

Таким чином будуть створені передумови і реальна загроза вже для оточення сил «Вагнера» в місті. З огляду на те, що російські «воєнкори» почали скаржитися також на активізацію бойових дій та успіхи українських сил у напрямку Соледара (на північ від Бахмута) і Майорського (на південному фланзі, це практично Горлівка), то цей план видається цілком допустимим і розумним.  

Тим часом у самому Бахмуті тривають запеклі вуличні бої, в яких противник так і не зміг домогтися істотних успіхів. Українські війська відчайдушно утримують західну частину міста поблизу виїзду на згадувану вище «дорогу життя», від якої внаслідок рейду вдалося відкинути ворожі сили, що засіли в полях. Крім того, захисники Бахмута мають навіть локальні успіхи — наприклад, вони змогли повернути контроль над територією індустріального коледжу на Чайковського.

Виходячи з усього цього, можна констатувати, що через майже рік битви за Бахмут ця історія ще зовсім не закінчена. Нагадаємо, що ще в січні багато західних військових експертів радили українському командуванню скоріше залишати Бахмут — як «незначний» населений пункт. Через п'ять місяців ми бачимо, що армійське керівництво прийняло правильне рішення не прислухатися до таких рекомендацій. Зараз наш Генштаб зберігає високий пріоритет щодо продовження бахмутської операції, змінюючи її статус з оборонного на наступальний.

Успішність цієї трансформації ми зможемо оцінити вже найближчим часом.

Автор — Микола Яковенко