Інший погляд: що не так з виборами в Молдові і чому Одещині зарано радіти (колонка)

Бачу сьогодні багато дописів про вибори до парламенту в Молдові й радість з того, що суттєву перемогу здобула проєвропейська партія Маї Санду (PAS): 50,16% проти 24,19% відверто проросійського Патріотичного блоку. З огляду на близькість Молдови до непростої й стратегічно важливої Одещини, а також враховуючи наявність у нас під боком росією створеної квазідержави — ПМР - це справді архіважливо, особливо зважаючи на те, що Молдова має парламентську форму правління.

Але додам до цього всього маленьку ложку дьогтю: результати виборів за регіонами. По-перше, результати у ПМР: Патріотичний блок на чолі з Ігорем Додоном та Іриною Влах отримує 51,02% підтримки (взагалі не несподівано), але проєвропейська PAS отримує тут 29,89% голосів, що доволі непогано, як для проросійського регіону.

По-друге, АТО (автономне територіальне утворення) Гагаузія — територіальна одиниця Молдови, про яку ми згадуємо далеко не так часто, як про ПМР. А дарма. На учорашніх парламентських виборах Молдови Гагаузія показала 82,35% підтримки проросійського Патріотичного блоку і лише 3,19% голосів за проєвропейську PAS. Як на мене, це може означати, що саме на цей регіон росія поставила найвищу ставку у своєму гібридному впливі.

АТО Гагаузія має власні законодавчу і виконавчу владу. Законодавчим органом є Народні Збори, виконавчим – Башкан (глава автономії). З 2015 р. башканом була Ірина Влах (проросійська політикиня, саме її партію за два дні до парламентських виборів у Молдові виключили із перегонів). У травні 2023 р. відбулися вибори нового башкана й у підсумку головою Гагаузії обрали Евґенію Ґуцул від проросійської підсанкційної партії «Шор». Політичні проросійські сили Гагаузії фінансуються за лаштунками Москви. До прикладу, Ґуцул як екссекретарка партії «Шор» у 2019–2022 рр. щодня ввозила з росії гроші для фінансування політичної діяльності (близько 2,3 млн дол. в офіційному обвинуваченні). За даними молдовських правоохоронців, Ґуцул координувала список учасників проросійських протестів і отримувала від організованого злочинного угруповання понад 42 млн лей (2,3 млн $). У березні 2025 р. її затримали в аеропорту Кишинева за перевезення цих російських коштів, а американські санкції 2024 р. прямо пов’язали її з мережею І. Шора.

Місцевий політикум сформувався як наслідок ведення систематичної роботи: гагаузи історично орієнтуються на східні традиції, релігійно регіон підпорядкований Московському патріархату, який активно поширює прокремлівські наративи. Росія фінансує культурні обміни та церковні проєкти: наприклад, постійно діють православні молодіжні програми під егідою РПЦ, а також проводяться «гагаузькі дні» за підтримки російських фондів. Хоча Туреччина та Румунія інвестували у розвиток гагаузької мови та культури, Москва домінує в інформаційній сфері і формує публічний дискурс. Офіційні представництва Росії (торговельні, культурні) часто фігурують у місцевих новинах як «друзі регіону» і звинувачують центральний уряд у нацизмі та утисках.

У повсякденному житті та медіа домінують російськомовні телеканали і газети. Наприклад, локальні ЗМІ (телеканал GRT, газета «Вести Гагаузии» тощо) майже виключно російськомовні. Соціологічні опитування підтверджують: понад 90% населення отримують новини з російських інформаційних джерел (прямо чи через прокремлівські партійні канали). Важливим фактором є також «медіазакон 2000 р.», який дозволяє місцевим кабельним мережам транслювати будь-які російські канали без обмежень. Це створює інформаційний вакуум: на місцевих виборах люди обговорюють скоріше зовнішньополітичні курси, а не нагальні місцеві проблеми.

Одним словом, результати парламентських виборів у Гагаузії не є якоюсь несподіванкою. І здавалося б, що нам до чужої країни, якби не одне «але»: АТО Гагаузія має спільний адмінкордон із Болградським районом Одещини. Як наслідок мешканці Болградщини та Гагаузії формують транскордонну спільноту, для якої державний кордон є радше адміністративною лінією, ніж реальною соціальною межею: родинні зв’язки, культурна й мовна близькість забезпечують інтенсивну транскордонну взаємодію, що значно впливає на регіональні настрої та ідентичності. Простіше кажучи: те, що вливається у вуха мешканцям АТО Гагаузія, активно кочує й Буджаком, формуючи спільний інформаційний простір із високою вразливістю до російського впливу.

Здавалося б, це саме той важливий момент, на який в умовах сьогодення необхідно звернути увагу українській владі. Але ні. Експерти неодноразово звертали увагу, що часом складається враження ніби про Українську Бессарабію влада просто забула. Мешканці цих територій активно споживають контент із сусідньої Гагаузії, до прикладу в Болграді важко зловити українську радіохвилю, але російськомовну гагаузьку — будь ласка. Ба більше: сьогодні, в умовах війни, Буджак ще й логістично фактично відрізаний від решти України: на південь Одещини (і у зворотній бік також) можна потрапити лише через територію Молдови, подолавши черги і два прикордонні блок-пости.

Підсумків не буде. Просто дуже хочеться, щоб на регіон, який стереотипно вважається як «проросійський», звернула увагу не лише влада росії із якимось проєктом з фінансування чергового проросійського політика (просто нагадаю, що Болград це вотчина досі чинного заступника голови Одеської обласної ради від опзж Шкарівського). На півдні Одещини є багато крутих проукраїнських діячів із правильними для такого регіону проєктами. Є громади з проукраїнською місцевою владою. Але без загальнообласної та загальнодержавної цілісної політики цього мало.

Авторка — Ярослава Вітко-Присяжнюк