Обмілілий Дунай розкриває таємниці минулого: на дні річки знайшли старовинні надгробки мешканців османського Ізмаїлу  

Аномальне падіння рівня Дунаю цього літа призвело до цілої серії знахідок у прибережній зоні цієї річки – як затоплених суден, так і справжніх археологічних пам'яток, наприклад, залишків римських укріплень Новіодунума в румунській Ісакчі.

Цей процес не оминув і Ізмаїл, вписавши в місцеву історію нову унікальну сторінку, передає власний кореспондент «Думської» на півдні регіону.

Все почалося з того, що наприкінці липня місцевий житель випадково виявив на дні річки, що обміліла, приблизно за 150 метрів від будівлі Малої мечеті (нині діорами) на глибині близько півтора метра відразу кілька старовинних мармурових плит. Завдяки пильності місцевих краєзнавців, знахідки було піднято з води та незабаром оглянуто співробітниками Інституту археології НАН України, які прибули до Ізмаїлу для виконання зовсім інших досліджень.

Трохи згодом голова громадської організації «Берег Овідія» Володимир Левчук організував передачу знахідок до Ізмаїльського історичного музею для зберігання та експозиції у будівлі діорами. Минулої середи, 7 вересня, колекцію передали.

Доктор історичних наук Ігор Сапожніков розповів про перші результати дослідження підводних артефактів. Серед них найбільш яскравими та несподіваними виявилися вісім фрагментів мармурових плит, які спочатку використовувалися як мусульманські намогильні пам'ятники. Крім цього, з дна вдалося підняти кілька фрагментів турецької розписної кераміки XVIII-XIX ст., три уламки чавунних ядер та бомби різних калібрів, а також кілька дерев'яних дощок від борту судна (деякі з яких перевищували чотири метри завдовжки) та ковані залізні цвяхи, що скріплювали дошки між собою.

Археолог нагадав, що близько 20 років тому у згаданому районі теж після падіння рівня річки вже знаходили чимало ядер, переважно для знарядь невеликих калібрів. Однак немає повної впевненості в тому, що мова може йти про те саме судно.

Зі знайденого комплексу надгробків цілою виявилася лише одна плита. Напис на ній, який допоміг прочитати директор Центру досліджень арабського та турецького світів (SOTA) Мехмед Тютюнжі, свідчить, що ця біломармурова плита колись була встановлена на могилі «милосердної, розумово хворої жінки Фатіми». Епітафія епічна: «Сьогодні я, а завтра ти!» Закінчується вона закликом помолитися за душу жінки. Датовано надгробок 1749-1750 роками, або 1163 роком Хіджри (від дати переселення пророка Мухаммеда та перших мусульман із Мекки до Медини).

Але на другому з підписаних пам'яток збереглися залишки чалми, з чого випливає, що вона стояла на могилі чоловіка. На жаль, від цього надгробка збереглася лише верхня частина, на якій вдалося прочитати уривок із сури (глави) Корану.

На третьому камені час залишив лише одну літеру, але на інших написів був, або вони були представлені нижніми частинами.

«Думаю, що всі ці надгробки – ізмаїльські, – припускає Сапожников. – Які до них є історичні прив'язки? Поки що можу назвати лише одну: у травні 1792 року, після підписання Яського миру, Ізмаїл залишали залишки козацької флотилії (п'ять-шість човнів). Командир цього загону отримав від Чорноморського коша наказ йти на Дністер до бази у Слободзії (нині територія Республіки Молдова). При виході козакам наказувалося зібрати якнайбільше мармурових дощок з цвинтарів в Ізмаїлі та Кілії, щоб потім ними можна було вистелити підлогу військової церкви. Однак у ході подальших досліджень кінця ХІХ століття виявилося, що у слободзійскому храмі не було жодної надгробної плити. Може, їх немає там, бо їх не змогли вивезти?.. І хоча пряма аналогія з відкритим підводним комплексом очевидна, цілковитої впевненості в тому, що знайдено саме згадані в історичному документі плити, все ж таки немає. Такому припущенню суперечить наявність турецької кераміки та інші обставини знахідки, які потребують поглибленого дослідження».

Археолог додав, що всі плити, знайдені на річковому дні, виготовлені з білого мармуру високої якості і належали найімовірніше людям заможним. Такого каменю в найближчих до Ізмаїла районах не було ні тоді, ні зараз. Тобто його могли завозити з Туреччини чи Греції, і фінансово це могли дозволити собі далеко не всі мешканці османського Ізмаїлу.

«Це переміщені плити, немає сумнівів – тобто в тому районі цвинтаря не було, – вважає ще один фахівець, доктор історичних наук Андрій Красножон. — Найближчий турецький мазар (цвинтар, — Ред.) був за мечеттю — на фото далі берегом. На планах міста 1790-х він називався Цвинтарем Мучеників – вперше інформацію про нього була опублікована в нашій спільній з Мехметом Тютюнжі монографії «Місто Ізмаїл та його фортифікація (за джерелами XVI-XIX століть)». Назва могла з'явитися у зв'язку із похованням там жертв суворовського штурму грудня 1790 року. Хай там що, судячи з відстані, знахідки пов'язані не з цим цвинтарем».

Нині в історичному музеї зберігається до десяти надгробних плит, написи на яких прочитані та опубліковані. Тепер експозиція поповнилася ще вісьмома предметами.

Автор — Сніжана Стрепетова