Одеса і Жванецький: «Довіряй ділам» обирає труси чи хрестик? (колонка)

Фракція «Довіряй ділам» вирішила підняти тему перейменувань під гаслом «Жванецький — наше все». З огляду на ситуацію в місті, не можу пройти повз.

1. Учора Одеса знову опинилася під ворожим ударом. На щастя, цього разу обійшлося без жертв. Але руйнування знову нагадали нам, що війна зовсім поруч. За час повномасштабного вторгнення в нашій області загинуло понад 150 осіб.

2. Рішення Інституту національної пам'яті — це реакція на офіційне звернення противників перейменувань. Саме вони надіслали запит, щоб інститут висловив свою позицію. Попередні висновки сприймалися ними як повна Перемога.

3. Колишній бульвар Жванецького нині має ім'я Військово-морських сил України. Це не просто назва — це символ подяки тим, хто щодня ризикує життям заради Одеси й всієї України. Повага до Збройних сил - не привід для суперечок, а наш моральний обов'язок.

4. Ніхто з депутатів міськради не вимагатиме позбавити імені вулицю Військово-морських сил України.

5. Міськрада підтримує демонтаж радянських символів. Наприкінці минулого року, зокрема фракція «Довіряй ділам», проголосувала за виділення коштів на демонтаж пам'ятників радянської епохи. Однак якщо сама процедура демонтажу довга і потребує фінансових витрат. Незрозуміло, чому не закрити ці таблички чи монументи, як це було зроблено з пам'ятником Дюку, щоб вони не викликали роздратування в людей, особливо в родин військових. Це не потребує колосальних витрат, але може значно знизити напругу в місті.

6. Чому Михайло Жванецький, який критично ставився до вторгнення російських військ в Україну — не відмовився від ордена країни-агресора? На це питання, ймовірно, зможуть відповісти лише історики після закінчення війни. Це одна з тих складних моральних дилем, які потребують осмислення з часом. Але вже зараз очевидно: Жванецький — постать виняткового масштабу для Одеси. Його творчість стала невід'ємною частиною культурного ДНК нашого міста, його голос — голосом одеського гумору, іронії та розуму, впізнаваним далеко за межами України. Однак сьогодні, під час війни, для нас особливо важливі інші символи — ті, що уособлюють стійкість, жертву і захист нашої країни.

7. Спроба скрізь впихнути ЮНЕСКО — уже перебір і знецінення величезного досягнення міста.

Міська рада дійсно надає велику допомогу військовим (і в цьому велика заслуга акцій Катерини Ножевнікової). Як би хто до цього не ставився — це факт. Проте найбільшій фракції в Одеській міськраді варто було б зосередитися на реальній підтримці армії, а не на незрозумілих і, що важливіше, абсолютно безглуздих політичних заявах.

Автор — Михайло Шмушкович