Запустив у Путіна попільничкою, а зараз служить у ППО: історія одеського Де Ніро

Спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов знайшов людину, яка запустила в путіна попільничкою. Зопалу так і з матюками. Щоправда, тільки в кіно.

Наш сьогоднішній герой — актор Олег Фендюра. Його називають одеським Пачіно і Де Ніро. Сьогодні він служить у ППО. На хлопців, які тримають над містом повітряний щит, сьогодні буквально моляться. По всій Україні. Ваша редакція, до речі, не виключення.

Хто він, як з успішного актора став ППОшником? Ну і трохи першосортної паніки від самого Жогова. Читайте, насолоджуйтеся. Чекаємо в коментарях розповіді про те, що робите ви, почувши сигнал тривоги.

- Летить б…лядина! Дружина, за дві стіни. Бігом! Та швидше давай! Дві-три хвилини й шандарахне.

Стоїш у коридорі й гарячково гортаєш телеграм-канали. Хоч би з'явився заповітний рядок: «Ціль зникла». Ці дві-три хвилини тягнуться нескінченно.

А ракета, розрізаючи в туман, мчить до міста.

Мимоволі думаєш про те, що вона запросто складе всі десять поверхів. Як на селищі Котовського. І згадаєш хлопця, який стояв перед руїнами, що димлять, і молився, адже там його дружина і дитина.

Залишилася хвилина.

Згадуєш жінку, яка швидко йшла вулицею з перукарні, ракета влучила в «Тирас», поверхом вище за її квартиру. На Таїрова. Тоді загинула крихітка Кіра. Жінка, у волоссі якої була фольга, обсипана штукатуркою і пилом, йшла і напевно говорила собі під ніс: «Який шанс був, що прилетить саме в мене. Один на мільйон? І все-таки прилетіла!»

Зараз бахне. Телеграм-канали кричать: «Усі в трюм швидко! Присіли!»

Ти присідаєш і молишся.

- Отче наш, що єси на небесах…

І тут далеко в небі: «Бабах!»  

«Є збиття!» — моментально запищали пабліки.

Полегшено видихаєш: «Спасибі ППО!»

А хто це така ППО? Хто тримає повітряний щит над Одесою? Чи не такі ж, як ти, або твій сусід, мужики та молоді хлопці?

Ця публікація не про героя. Він і сам каже: «Так чого про мене писати? Я не герой». І знизує плечима.

Але я впевнений, якби хоч половина наших мужиків вчинили так, як він, ми всі були б у більшій безпеці.

ДЕ НІРО ТА АЛЬ ПАЧІНО З ОДЕСИ

Щойно бачиш цього актора, як у голові починає грати мелодія з «Хрещеного батька» і Аль Пачіно із забрудненим коксом носом кричить: «Я Тоні Монтана, познайомтеся з моїм другом!» І лупить із гранатомета по гангстерах.

Або молодий Де Ніро в ролі Дона Карлеоне говорить свою коронну фразу: «Ми зробимо їм пропозицію, від якої вони не зможуть відмовитися».

— У цього актора типаж гангстера! Таке собі витончене обличчя мафіозі! Жорстоке і, нервове, — вигукне будь-який режисер, розглядаючи портфоліо Олега.

Попри фотогенічну зовнішність, у Фендюри порівняно невелика фільмографія. Він більше не кіношний, але театральний актор. Кілька років тому його обрали на головну роль у трилері «Ілюзія контролю» — грати ділка підпільного бізнесу, який потрапив у халепу.

Виглядає круто. І дуже лихий сюжет. Стрічку 2021 року непогано прийняла публіка. Попри ковід і карантин, трималася пів року в кінотеатрах. Можна було б очікувати, що кар'єра Олега піде в гору, але тут закінчилася пандемія і почалася повномасштабна путінська м'ясорубка.

І тоді Олег та його друзі придумали короткометражку про «Моль». Усю свою ненависть, усе презирство вони вклали в цю роботу. Знімали фільм у вже воєнній, обстрілюваній Україні. Вийшов злий анекдот про Термінатора і Путіна.

СПЕЦОПЕРАЦІЯ «ЗА*****ТИ ПУТІНА»

З нашого часу в 1984 рік у Ленінград відправлено Термінатора. Його мета розшукати КДБшника на прізвище Путін.

путін «тягне» службу. Він сірий, непримітний і дурний, товариші по службі дають йому кличку «Моль».

Його начальник сивий КДБіст-сердечник (його і зіграв Олег) у себе в кабінеті висміює Путіна за чергову провалену операцію і, не витримавши «долбоєбізму» підлеглого, запускає в нього попільничкою.

Цей момент я дивився разів 300. Погодьтеся, пестить душу і приємний оку.

Сюжет фільму я розкривати не буду. Але кінцівка несподівана і я її теж переглядав тисячу разів. Скажу тільки, росія накривається мідним тазом. Втім, я не буду спойлерити, самі подивіться. Фільм «Спецоперація 2024» того вартий.

«Думська». Як знімали ту саму сцену? Знайшли ж такий незайманий совковий кабінет! Так ретельно і скрупульозно підібрано реквізит! Око не «спотикається» ні об які прикмети сучасного побуту.

Олег Фендюра. Сказати де знімали, не можу, секрет фірми. Але не в Одесі. Був смішний момент, знімали сцену в радянському кабінеті. Він такий оббитий деревом, не зворушений з 80-х залишився! Так от. Знімаємо сцену. Ту саму. Там секретарка Галочка (вона ж походу і гример). По сцені вона забігає, вимовляє фразу, а я їй кричу: «Зачини двері!»

Вона намагається, але не дуже природно виходить. Вона один раз, другий. А мені вже йти на службу треба.

І вона забігає вкотре, а я як гаркну матом! Вона й текст забула. Злякалася, оторопіла і це було природно.

А в «Спецоперації» знімалися майже всі одесити. У «Термінатора» фітнес-зал на Канатній. Олег Єлагін, відомий кінознавець, у нас грає КДБшника, який прослуховує КДБшників. «Путін» в «Ілюзії Контролю» був моїм дублером. Усе звідси.

НІЖ СИДІТИ ЗА ДВОМА СТІНАМИ, ЧЕКАТИ, КОЛИ В ТЕБЕ ПРИЛЕТИТЬ, І БОЯТИСЯ ТЦК, КРАЩЕ ЙТИ В ВСУ

Я із сумом думаю, що в мирному минулому акторські побрехеньки найкраще слухати біля мангала, на якому димлять шашлики. Коли в пластмасовому стаканчику холодне вино і зоряне небо, з якого нічого не летить. І хвилі набігають шиплячи.

Завила сирена. Я сіпнувся було подивитися, що пишуть телеграм-канали, але Олег її наче зовсім не почув.

Він згадував про страшний лютий 22-го року.

О. Ф. Три дні я сидів перед телевізором, мене рвало на шматки. З другом, теж актором, пішли в тероброну.

- У нас тут і так багато охочих, — сказали нам суворо. — Ідіть додому, ми зателефонуємо.

Через день подзвонили.

- Ви ще хочете воювати?

- А чого ми тоді приходили б!

Так ми обидва потрапили в армію.

«Д». А як удома сприйняли. Тобі вже 55 років, чи було важко?

О. Ф. А як мали б сприйняти? Нормально. У мене вся сім'я з першого дня волонтерити стала. Важко було. А що робити? Прийшов — служи. Ну і, звичайно, думали, що це скоро закінчиться. У нас там уся одеська інтелігенція була. Один навіть учений був. Його, правда, потім, коли дізналися, що він відомий професор, виключили з лав. І насварили тих, хто його взяв. А так весь цвіт. Добровольці. Екскурсоводи, музейні працівники. Спершу я був у роті охорони. Займався доставленням їжі. На своїй машині. Тому що машин не було ніфіга. Взагалі нічого не було. На голому ентузіазмі. Навіть автоматів не було. Було таке, що ДРГ висаджується, а у нас всього три автомати на роту. Потім на блокпостах чергували. Спали по дві-три години. Але я ж не молодий уже. Здоров'я дає про себе знати. І коліна, і меніски. Важко. Потім перевівся в ППО.

По дронам стріляти не доводилося, зір не той. Але ППО теж потрібна і охорона об'єктів, і забезпечення. Ось ми й забезпечуємо, й охороняємо. Таких, як я, тут не дуже багато. Усі молодші.

«Д». Не шкодуєш, що пішов в армію?

О. Ф. Ні, звісно. Я не знаю, якби залишився вдома, як би почувався. Перші два роки складно було до дисонансу звикнути. Там ти на бойовому чергуванні, вічно на взводі, а сюди приїжджаєш, тут мир, розслабон. Зараз якось уже звик.

Я скажу так, ніж сидіти за двома стінами, чекати, коли в тебе прилетить, і боятися ТЦК, краще йти в армію і боротися з ворогом.

«Д». Як ти ставишся до скандалів навколо ТЦК?

О. Ф. Я негативно ставлюся до того, що вони запихають хлопців у бусик. Ми теж були у свій час при військкоматі. Так наші хлопці не хотіли цим займатися. Знаєш, я раніше в пікселі повертався додому, і всі люди мені посміхалися, руку тиснули навіть незнайомці.

А зараз іду по формі і люди цураються, або йдуть городами. Підходжу до парадної, мене сусідка не впізнала і давай кричати: «Чого ви сюди прийшли! У нас усіх забрали!»

Олег невесело посміхається.  

«Д». Ти вважаєш, чи можна ще набрати добровольців в Україні?

О. Ф. Не знаю. Є люди, які не наважуються піти, їм потрібен поштовх. Добровольців, які були на початку, вже немає. Хоча якщо орки опиняться під Одесою, знову все спалахне.

«Д». Тебе змінила війна?  

О. Ф. Звичайно. Життя більше цінувати став. Кожну хвилину.

Він втомився. Третій рік в армії. Як йому, напевно, хочеться крикнути: «Стоп! Знято!» Але нудний трилер усе тягнеться й тягнеться. Олег і його побратими ППОшники збивають б…дін.  

Ви коли за двома стінами молитеся, ППО заклинаєте не схибити, збити ці ракети, просите і цього втомленого актора: «Врятуй, допоможи!»

Він, звісно, допоможе. І зробить усе, що в його силах. І стоятиме до кінця. Але йому самому так потрібна допомога. Він втомився.

Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов