Одесити обурені, втомлені та стурбовані, але залишаються патріотичними білінгвами: результати соцопитування

Масштабне соціологічне дослідження презентували в Одесі. Результати руйнують старі стереотипи, показують глибоку втому міста від війни та жорстке перезавантаження одеського міфу (чому редакція «Думської» особливо зраділа).

Опитування серед мешканців міста було проведено в телефонному режимі з 27 лютого по 4 березня. Охопили 800 респондентів віком від 18 років і старше, включаючи як постійних мешканців, так і внутрішньо переміщених осіб, які проживають у місті більше одного року і планують залишатися тут жити.

Ми вибрали найцікавіші та найболючіші моменти дослідження, на яких вирішили зупинитися детальніше.

Так, емоційна прив'язаність до міста в одеситів залишається на високому рівні. Адже 55% опитаних абсолютно чітко відчувають Одесу «своїм містом» (ще 31% — скоріше відчувають), а 53% шалено пишаються нею. Цілих 80% тією чи іншою мірою бачать для міста зрозуміле і позитивне майбутнє.

А в топі емоцій за останній місяць у містян, на жаль, тривога (54%), втома (45%) і гнів (36%).

Багаторічна суперечка про те, чого в Одесі більше — локального патріотизму чи загальнонаціонального, вирішилася паритетом: 39% відчувають себе насамперед одеситами-мешканцями міста, 37% ставлять на перше місце громадянство України, а 16% називають себе мешканцями одеського регіону.

При цьому так звана ностальгія за срср набрала жалюгідні 2% (як і європейськість, втім).

Для більшості одеська та українська ідентичності не воюють одна з одною. Навпаки, 72% містян вважають, що Одеса зобов'язана зберігати свою унікальність у складі України.

Невелика частина респондентів все ж визнає, що емоційно в першу чергу відчуває себе одеситами, а не українцями, а деякі навіть називають «одесита» окремою національністю. Експерти попереджають, що ця ідея десятиліттями просувалася через російську пропаганду, фільми, книги та масову культуру. На їхню думку, місту варто зберігати свою унікальність, але не протиставляти її загальноукраїнській ідентичності.

Мовна ситуація в місті виглядає досить цікаво — 57% називають рідною мовою українську, 39% — російську. При цьому в повсякденному житті від 40% до 58% одеситів використовують обидві мови приблизно однаково.

Перехід на українську мову після 2022 року став масовим і усвідомленим. Люди не хочуть мати нічого спільного з рф.

На кілька таборів, судячи з дослідження, розділилося місто в питанні деколонізації. Одесити чітко розділяють архітектуру (яку будували місцеві меценати) та імперські маркери.

Дюк залишився недоторканним символом. Експерти зійшлися на тому, що він був французьким адміністратором, в ідеологічні питання не втручався та українців не пригнічував.

А Пушкін залишається головним каменем спотикання. Одні вимагають прибрати його пам'ятник, як явний маркер «русского мира». Інші нагадують, що Пушкін залишив слід у світовій літературі й жив тут. Пропонується й компромісний варіант — створити для «пушкіністів» спеціальний парк десь за містом, куди й поставити всіх імперців разом.