Скандальний прокурор вийшов з гри: як втрата ключового спонсора змінює розклад сил Батьківщини в Одеській області

Вихід Дмитра Вербицького з орбіти фінансування «Батьківщини» став для місцевої організації набагато болючішим, ніж будь-які неприємності в Києві. Мова не про персоналії та не про репутаційний шлейф, а про холодний розрахунок: спонсор зрозумів, що вкладається в політичний проєкт без електоральних перспектив.

Наш політичний оглядач Володимир Імуш пояснює, чому відхід однієї людини оголив системну кризу партії на Одещині та запустив ланцюжок наслідків, які вже неможливо приховати.

Після подій у Києві одеська місцева організація «Батьківщини» опинилася в новій реальності. Вона втратила ключового спонсора Дмитра Вербицького. Причини його відходу лежать не в персональному «шлейфі» бізнесмена (це окрема тема), а в банальному підрахунку ефективності вкладень.

Спочатку партія діяла за старою, добре відпрацьованою схемою: акумулювала кошти, продаючи нереальні або сильно переоцінені політичні перспективи, вкладалася в дорогу міську активність і намагалася закріпитися в статусі головної опозиційної сили. Деякий час це створювало ілюзію руху. Зараз ілюзія розвіялася.

Вербицький досить швидко зрозумів, що витрачає гроші в порожнечу. Перспективи партії подолати 5-відсотковий бар'єр на парламентських виборах виглядають сумнівними: соціологія дає близько трьох відсотків, а короткий сплеск інтересу вже змінився стійким спадом. Додатково ситуацію ускладнюють постійні політичні та слідчі активності навколо лідера партії, а також посилення фінансового контролю, через який частина потенційних донорів вважала за краще не світитися взагалі.

Навіть у разі гіпотетичного подолання бар'єра новий виборчий закон не залишає простору для легких рішень. Відкриті списки вимагають особистого результату близько 9-10 тисяч голосів, щоб стати першим номером в області і реально претендувати на мандат. При цьому спонсорування міської структури не скасовує конкуренції всередині списку, де відразу кілька гравців готові «збирати голоси» традиційними, добре відомими методами. При цьому в області таке «збирання» обходиться помітно дешевше, ніж у місті, що додатково знецінює міські вкладення.

Є й третій фактор, найнеприємніший: все більше розмов про те, що в умовах окупації частини територій вибори можуть пройти за старими правилами із закритими списками. У такому випадку вся регіональна активність зануляється, а питання вирішується безпосередньо в Києві через оплату місця в списку. Для спонсора це означає одне: платити доведеться заново і в повному обсязі.

Усвідомлення того, що тебе просто розвели на гроші, завжди болісне. Зазвичай цю думку намагаються відігнати від себе саме на цьому і тримається партійний фандрайзинг, особливо в «Батьківщині», де збір коштів традиційно маскується то під «підтримку лідера», то під нескінченні потреби апарату. Дмитро Вербицький визнав очевидне, що він виявився лише одним з багатьох, кого «щільно подоїли», не запропонувавши натомість ні гарантій, ні результату, миттєво. Фінансові наслідки проявилися швидко. В місцевій організації нормою стали затримки зарплат на місяць і більше, зависли виплати за рекламними контрактами, помітно просіла поточна діяльність.

Все це вказує не на тимчасові складнощі, а на системну кризу: «Батьківщина», як по Україні, так і всій Одеській області втрачає стійкість. Продавати політичне «повітря» стає все складніше: потенційні донори зважують ризики та ставлять незручні питання. А без серйозного фінансового ресурсу старі партійні конструкції довго не живуть особливо у нас, де за останні десять років партія стабільно не долала виборчі бар'єри в міськраду, попри активну торгівлю ілюзіями, аж до розмов про «місця у Верховній Раді».

Зараз і цей механізм дає збій. І, судячи з того, що відбувається, процес вже запущений в незворотному режимі.

Автор політичний оглядач «Думської» Володимир Імуш