Як обласні довіряйці зрадили Труханова: тайнощі голосування за почесних громадян Одещини

Шість квот на звання почесного громадянина Одещини мали стати компромісом між політсилами облради. У підсумку особисті обіцянки, конфлікт навколо Геннадія Труханова і раптово додана сьома кандидатура перетворили формальну процедуру на показову демонстрацію розколу і недовіри.

Рішення прийняли, але сама сесія наочно показала: в Одеській облраді домовленості живуть рівно до першого шкурного інтересу.

Сесії Одеської облради явище нечасте. Формально їх треба проводити раз на квартал. Фактично коли зовсім вже не можна не зібратися. Все тому, що кожне засідання неминуче перетворюється на публічне з'ясування стосунків між опозицією і головою зборів Григорієм Діденком. Точніше публічне побиття.

При цьому повноважень у облради сьогодні майже стільки ж, скільки у районних рад, тобто кота наплакав. Головний інструмент, бюджет, у руках військової адміністрації. Причому за законом, це право, а не обов'язок ОВА. Логіка закону зрозуміла: у прифронтових регіонах, наприклад у Запорізькій області, ради фізично не можуть зібратися. Але на Одещині з тим проблеми немає. Просто в 2022-му, за Максима Марченка, склалася зручна конструкція: губернатор формально керує адміністрацією, а ним самим керує голова облради. Тобто де-факто Діденко керує грошима, але без зайвих депутатських емоцій. Усім зручно. Особливо тим, хто рахує касу.

Ситуація змінилася, проте облрада залишилася без можливості формувати бюджет регіону.

Але нинішня сесія вибухнула не бюджетом, не антикорупційною програмою (вже втретє голосували, а минулі два документи забракувала НАЗК), не ганебною суперскандальною історією про передачу машин або ліквідацією Лікарні водників, а званням почесного громадянина Одеської області. Здавалося б статус, стрічка і 5000 гривень на місяць…

Останній раз за почесних громадян голосували в 2021 році. Перше порушення було саме тоді: після двох передбачених кандидатур додали третю Йосипа Бронза. Формально кандидатуру лобіював «довірений» Олександр Ахмеров, але реального ОПЗЖ. Мотивували тим, що людина тяжко хворіє і може не встигнути отримати звання за життя. А посмертно почесного громадянина не дають. Тоді ж ЄС скористалася ситуацією і провела Катерину Ножевнікову. При цьому голова фракції «ЄС» Михайло Шмушкович дав особисті зобов'язання тодішньому керівнику фракції ОПЗЖ Князю Хачатряну, що наступну кандидатуру від них підтримають. Шмушкович однозначно розумів, що йдеться з імовірністю 90% про особисто Хачатряна. Далі почалася війна, і до теми не поверталися. У 2025 році питання знову підняв голова комісії з охорони здоров'я Дмитро Чапір. Він просував кандидатуру гендиректора концерну «Одесаагрогаз» Анатолія Радчука, відомої в Тарутинському районі людини, до якої особливих претензій немає. Крім іншого, його син, теж Анатолій Радчук, є головою Одеського окружного адміністративного суду. Але це скоріше перевага, ніж недолік.

Але інші фракції нагадали про себе. Мовляв, Чапір не найрозумніший і не єдиний, хто хоче завести на голосування почесного громадянина.

У підсумку той же Шмушкович запропонував компромісний варіант. За останні з'явилася можливість надати цей статус шістьом людям. В облраді — шість політсил. Кожна пропонує свою людину, голосують пакетом, кожен бере політичну відповідальність за свого кандидата. До того моменту «За майбутнє» запропонувало ізмаїльського хірурга Володимира Шатілова, «ЄС» — Михайла Реву. Відстоювати кандидатуру скульптора взявся Князь Хачатрян, який мав доступ до кабінету голови облради Діденка (у «ЄС» таких «привілеїв» не було).

Ця ж пропозиція дуже сподобалася «Батьківщині», яка теж хотіла когось провести, але дуже хотіла голосувати за Хачатряна. І дуже сподобалася довіреним особам, які хотіли провести віце-адмірала Олексія Неіжпапу. Не стільки з патріотичних міркувань, скільки тому, що один з депутатів «Довіряй ділам» знаходиться в його підпорядкуванні і дуже добре себе там почуває. Про те, хто кого лобіював, читайте тут.

Здавалося, все йде до спокійного голосування. Але тут почалися проблеми. У «Довіряй ділам» спалахнув конфлікт. Віталій Барвіненко запропонував кандидатуру Геннадія Труханова: логічно «ДД» підтримати кандидатуру свого, принаймні, морального лідера. Тим більше, що звання може бути присвоєно і не громадянину України (Борис Джонсон же став почесним громадянином Одеси). Але фракція розкололася. Олександр Ахмеров намагався лавірувати, але реальний контроль був у екс-губернатора Сергія Гриневецького. У підсумку Труханов не зміг переломити ситуацію. Фактично стало зрозуміло: міська та обласна фракції «Довіряй ділам» остаточно розійшлися і надалі навряд чи братимуть участь у спільних виборах.

В ЄС теж виник скандал. Частина депутатів категорично не хотіла голосувати за Хачатряна. Більш того, були проти того, щоб таке голосування підтримав голова фракції. Сам Шмушкович в розбірках наполягав на своєму зобов'язанні, нагадуючи всій фракції про «борг» за Ножевнікову. Більш того, кілька депутатів також вагалися, оскільки претензій до Хачатряна у них немає. Мовляв, в рамках пакету, бажаючи провести Реву, немає нічого страшного в голосуванні за господаря Березовського в районі. Ситуація загострювалася.

Положення несподівано «врятував» Діденко: вирішив ввести сьому позицію і віддав Андрію Бабенку з «Батьківщини» ще одну квоту. Щоб збити напругу, вибрав кандидатуру військового, людини з реальним бойовим досвідом, нехай і з вкрай специфічною репутацією. Але справа була не в особистості, а в тому, що замість шести позицій стало сім.

В результаті «ЄС» не голосувала за цей пакет всією фракцією. Вони вважали, що домовленості порушені. Проте рішення пройшло 45 голосів при необхідних 43.

«Довіряй ділам» проголосувала одностайно, включаючи тих депутатів, яких вважають близькими до Труханова (Ахмеров і Корольов). Теоретично, вони могли б і не голосувати, більшість, нехай і мінімальна, і так було. Але тут є заковика, суто технічна. Під час голосування в міськраді кожен депутат бачить, скільки його колег підтримує проект рішення ще до закінчення голосування, в процесі, спостерігаючи за тим, як голосів стає більше. Розуміючи, чи вистачить, якщо він не натисне на кнопку. В облраді такої можливості немає.

Підсумок на табло тільки після закінчення голосування, можливості відмовитися від небажаного голосування за рахунок інших немає. В результаті почесних громадян обрали. Але сесія показала інше: зобов'язання в облраді існують рівно до тих пір, поки їх зручно дотримуватися. Фракції формально єдині, але в реальності зобов'язання перед третіми сторонами можуть бути сильнішими за внутрішньопартійну дисципліну.

Автор — політичний оглядач «Думської» Володимир Імуш