Раніше за Джека Різника: історії одеських маніяків і таємниця нерозкритої серії

Одеський Джек-Різник, тітка Роза з пиріжками з матросів, таксист-душитель, любитель промасленого паперу і маніяк з Пересипу. «Думська» згадує найжорстокіших злочинців, які тероризували Одесу в різний час — від 1830-х до наших днів. Хтось годував м'ясом жертв сусідів, хтось розчленовував тіла в комуналці, а хтось просто прийшов у міліцію і все розповів сам.

Серійні вбивства — річ досить рідкісна, хоча, на жаль, трапляються. Але зараз ні в Одесі, ні в області ніяких «незакритих» серій немає, підстав вважати, що десь ховається лиходій, здатний вбивати людей систематично, з певною періодичністю, немає. Сьогодні немає. А як було раніше?

ОДЕСЬКИЙ ДЖЕК-РІЗНИК

Жорстокі вбивці були в Одесі в усі часи, але відомостей про ранні етапи історії не так багато. Перша певно зафіксована «серія» сталася в 1830-ті роки. Маніяку було 35 років, звали його Ілля Кодима. Збіднілий міщанин, працював сторожем у хутряному магазині. Діяв ночами в околицях порту, де вишукував переважно повій, хоча бувало, що жертвами ставали чоловіки — в основному знедолені маргінали, п'яниці та курці опіуму. Він оглушав нещасних молотком, розрізав їм животи 40-сантиметровим шевським ножем, відрізав частини тіла…

Ловили його на живця: правоохоронці просто стежили за жрицями кохання і методично брали в оборот усіх, хто до них наближався. Перебравши пару десятків невдалих клієнтів, натрапили на «вовка». Під час обшуку у нього знайшли знаряддя вбивства та інші докази.

Суд визнав Кодиму винним у вбивстві 57 осіб, засудив до повішення, яке, однак, замінили 20 роками каторги (маніяк успішно симулював божевілля). Правда, згодом його вбили інші ув'язнені.

Цікаво, що схожі злочини були скоєні через півстоліття на іншому краю Європи — в Лондоні. Однак Джека-Різника, як назвала загадкового вбивцю преса, так і не знайшли.

ПИРІЖКИ З ІНОЗЕМНОЮ НАЧИНКОЮ ВІД ТІТКИ РОЗИ

Але не чоловіками єдиними. Найвідомішою жінкою-вбивцею Одеси XIX століття була тітка Роза, прізвище невідоме. У 1860-х продавала на Привозі пиріжки з м'ясом, які розхвалювали всі міські любителі цієї страви — дуже смачні були. Але одного разу дама, яка купила у Рози пиріжок, виявила всередині… людський палець. Тим, що сталося, зацікавилася поліція, яка давно вже намагалася з'ясувати, куди зникають в районі Ланжеронівського спуску іноземні моряки.

^{Митна площа, Польський, Деволановський і Ланжеронівський спуски в кінці XIX століття. З архіву old.odessa.ua}

Результати розслідування шокували досвідчених шерлоків холмсів. З'ясувалося, що миловидна Роза не тільки пекла і продавала пиріжки, а й підробляла повією біля порту. Деяких своїх клієнтів вона вбивала після злягання, тіла розчленовувала, а м'ясо використовувала як начинку для денного «товару». Інші останки закопувала на газоні. Жінку засудили до смерті і повісили.

ВБИВЦЯ З ТРУБОЮ І ЛЮБИТЕЛЬ ПРОМАСЛЕНОГО ПАПЕРУ

У 1980-му маніяк-ґвалтівник орудував на Таїрова, переважно на Чорноморській (Люстдорфській) дорозі. Звали його Володимир Чернега. Бив дівчат відрізком металевої труби по голові, обчищав, після чого робив недобре. Серед жертв була і неповнолітня — 12-річна Олена померла через кілька хвилин після нападу. Трагедія сталася на Довгій. Вбивця здався міліції добровільно, але це його не врятувало: засудили до смертної кари і досить оперативно розстріляли. Кажуть, у нього був спільник, на ім'я Толік. Цього персонажа, на жаль, знайти не вдалося.

У 1985 році міліція затримала якогось Веніаміна Кузнєцова, якому довели шість трупів. «Працював» маніяк на Преображенській, вибираючи жертв на ділянці між Успенською і Пантелеймонівською. Своїх жертв він обезголовлював і загортав у промаслений папір. Передостанню він залишив прямо в жіночому туалеті кінотеатру «Зірка» (зараз там однойменний готель), а з головою останньої в руках його і взяли на квартирі.

^{Преображенська в районі «Привозу», 1980-ті роки. З архіву old.odessa.ua}

«Кілька днів поспіль здалеку спостерігали за ним, — згадував відставний полковник міліції та доктор юриспруденції Олександр Саінчин. — Якось увечері він вирушив на Сучий Ріг (так в народі прозвали квартал, де зараз знаходиться «Новий Привоз»: там традиційно було багато повій, ну а «ріг» з української — це «кут», перехрестя) і бродив там серед таких же маргінальних особистостей, як і сам. І буквально через годину попрямував до себе додому під руку з черговою жертвою. Він з нею піднявся у квартиру. Ми знали розташування його комуни, у нас навіть був готовий зліпок ключів від дверей. Чекали, адже повинен же пролунати хоч якийсь звук. Але нічого не було чутно. Тоді ми вирішили виламати двері і піти на штурм. На жаль, він свою жертву вже вбив, розчленував, і на підлозі в промасленому папері були загорнуті частини тіла».

Вирок — смертна кара.

ТУТ ПОЧАВСЯ ОНОПРІЄНКО

Найвідоміший український маніяк — Анатолій Онопрієнко, який помер у 2013 році в житомирській колонії, де відбував довічне ув'язнення. На його рахунку 52 доведені жертви. І перша, як стверджував сам вбивця, — одеситка. Це була господиня квартири, яку він знімав, коли жив і навчався тут після строкової служби в армії. Молодому на той момент чоловікові нібито стало нудно і знадобилися гроші для від'їзду. Він задушив або зарізав жінку, пограбував її, після чого безнапасно покинув місто.

^{Онопрієнко}

Втім, крім слів самого вбивці, жодної інформації про злочин немає, в обвинувальному висновку він не фігурував. Зате в ньому був інший епізод, пов'язаний з нашим містом. У жовтні 1995 року Оноприєнко проник в будинок одеситки Паращук, застрелив її і виніс все цінне.

МАНІЯК З ПЕРЕСИПУ

У 1994-1995 роках на Одесу наводив жах не тільки Онопрієнко, а й знаменитий «маніяк з Пересипу» Юрій Войтов.

«Він чув, що в очах жертви залишається зображення обличчя вбивці, тому спробував виколоти їй очі. Відрізані груди не полінувався віднести і викинути в море. Знайшли Л. на ранок біля водопровідної труби по дорозі Котовського з пляшкою з-під дитячого молока, яку він змусив жертву ввести в себе; з розірваним животом, з трьома десятками ножових поранень. Він ненавидів її, п'яницю і злодійку. Три удари в серце стали смертельними», — згадував про злочини вбивці на сторінках «Думської» журналіст Борис Штейберг.

^{Юрій Войтов. Фото газети «Порто-Франко»}

Злочинець працював на шкуродерні, причому тварин валив одним ударом, а жінкам, своїм жертвам, наносив безліч ударів ножем. Його серія тривала 8 місяців, почавшись в жовтні 1994-го. За цей час Войтов вбив п'ятьох людей, життя ще двох жінок дивом врятували медики. А перші вбивства він скоїв двома роками раніше, бувши вже чотири рази судимим.

Затримали його зовсім випадково. Охорона одного з підприємств затримала Войтова з цеглою, яку він викрав із заводу. Чоловіка передали співробітникам Ленінського райвідділу міліції, які посадили Юрія писати пояснювальну. Яким же було здивування слідчого, коли він прочитав складений затриманим документ. Після зізнання в крадіжці цегли Войтов докладно виклав, як… вбивав жінок. Мабуть, правду кажуть судові психіатри про те, що багато серійних вбивць просто мріють – свідомо чи ні – потрапити в руки правосуддя.

Вирок маніяку зачитали ввечері 11 серпня 1997 року – в день вбивства головного редактора «Вечірньої Одеси» Бориса Дерев'янка. Обласний суд (тоді він виносив такі вердикти як перша інстанція) призначив розстріл, проте Войтову вдалося дожити до мораторію і скасування смертної кари в Україні. Злочинець отримав довічне ув'язнення. Подальша доля невідома.

ЗУХВАЛИЙ І СМІЛИВИЙ «ТОРГІВЕЦЬ М'ЯСОМ»

Ще один приклад одеського «вовка-одинака» (так іноді називають серійних вбивць оперативники загрози) — 58-річний Анатолій Кондратьєв, до речі громадянин Російської Федерації. Його затримали 10 березня 2004 року. Обвинувачення надало суду докази щодо семи вбивств, але визнало скоєними саме ним лише три. Але цього вистачило для довічного ув'язнення.

^{Кондратьєв}

При цьому сам маніяк зізнавався — вбив 42 людини в різних регіонах України та РФ. Кривавий шлях Кондратьєва почався у Львівській області, де він, зокрема, вбив місцевого нотаріуса, інсценувавши вибух газу, щоб заволодіти нотаріальними бланками та печаткою. Ці документи пізніше використовувалися для підробки паперів і продажу квартир жертв. Одну з таких квартир він продав херсонському прокурору.

Багато вбивств не вдалося довести: Кондратьєв розчленовував тіла і… консервував людське м'ясо, яке дарував сусідам по комуналках, де тимчасово винаймав житло перед новим злочином. В одному з таких будинків після його від'їзду мешканці влаштували бійку за «яловичину з Привозу», а незабаром сантехніки витягли з каналізації останки жертви. Він легко вислизав від міліції: виривався з машини в наручниках, лякав оперативників ножем, навіть викрав дружину і дитину прямо з-під нагляду, скориставшись газовим балончиком.

Кондратьєв мав силу і зухвалість, на допитах буквально «висмоктував» енергію у слідчих, а злочинці в СІЗО боялися спати з ним в одній камері. Відверто він говорив тільки після частування домашніми котлетами та парою чарок горілки. У минулому — моряк, електромеханік, сім'янин з двома дітьми, він перетворився на серійного вбивцю, що діяв методично, холоднокровно і виключно заради наживи. Одеса стала фінальною точкою його «маршруту смерті».

Вирок — довічне ув'язнення.

ҐВАЛТУВАВ З ЧАСІВ БРЕЖНЄВА

Наступного нашого антигероя ми називати на ім'я не будемо, оскільки вирок щодо нього ще не набрав чинності. Це 74-річний мешканець Південного Ф. Зараз йому інкримінують відразу чотири злочинні епізоди сексуального характеру з шістьма потерпілими дітьми.

Чоловік, який працював охоронцем Будинку культури, багато разів був судимий за аналогічні злочини, причому вперше його відправили до в'язниці ще в 1968 році.

За даними слідства, у 2020 році Ф. потягнуло на старе. Він обманом заманив до кімнати гуртожитку дев'ятирічного хлопчика і зґвалтував його. При цьому чоловік знімав те, що відбувалося, на мобільний телефон. Потім він почав шантажувати дитину, погрожуючи показати відео її друзям. В обмін на нерозповсюдження «компромату» Ф. змусив хлопчика приводити до нього своїх однолітків, яких теж ґвалтував і шантажував.

Це тривало доти, доки батьки одного з потерпілих не помітили недобре. Розпитавши дитину, вони написали заяву в поліцію, яка розпочала розслідування. Були встановлені всі жертви і особистість ґвалтівника.

Відчувши, що скоро за його витівки доведеться відповідати, Ф. спробував втекти і з'їхав з гуртожитку. При цьому він використовував документи на інше прізвище. Однак це не допомогло. Зараз він перебуває в слідчому ізоляторі.

ТАКСИСТ-ДУШИТЕЛЬ

Останній на даний момент «серійник» з доведеними злочинами — таксист Георгій Кара, якого два роки тому засудили за цілою купою статей Кримінального кодексу до довічного ув'язнення (вирок набрав чинності цього року). Серед його злочинів, скоєних у 2013-2015 роках — шість пограбувань, сім розбійних нападів, вбивства чотирьох жінок, зґвалтування малолітньої.

Багаторазово судимий до цього за крадіжки, грабежі та зґвалтування уродженець Болграда підробляв приватним візництвом. Віддавав перевагу брати пасажирками молодих жінок, завозив їх у малолюдні райони, де нападавав з ножем, вимагаючи віддати гроші та прикраси. Якщо потерпілі чинили опір, душив їх. Деяких до смерті.

На початку травня 2015 року, будучи сильно п'яним, зловмисник проник в приватний будинок в Маяках. Там він виявив 8-річну дівчинку, яку зґвалтував, задушив і, зірвавши з вух золоті сережки, зник, коли в кімнату увійшов батько дитини.

НЕВИЯВЛЕНЕ

У 2009-2011 роках Одесу потрясли три вбивства молодих жінок, скоєні в різних районах міста.

8 квітня 2009 року тіло двадцятирічної дівчини, працівниці магазину, знайшли в малолюдному кутку парку Перемоги. Її задушили, попередньо зґвалтувавши.

^{Парк Перемоги}

19 жовтня 2010 року ще одне тіло виявили в гідропарку «Лузанівка». Жертва — 25-річна дівчина. Згвалтували, задушили і кинули в багаття, щоб приховати сліди злочину.

22 жовтня 2011 року — вбивство в районі Чумки. Жертві було 22. Вбивця розбив їй голову, зґвалтував і повісив на дереві зі спущеними штанами, задертою курткою і футболкою під нею.

Всі ці злочини так і не були розкриті. Колишні оперативники угро, з якими поспілкувалася «Думська», кажуть: тоді була підозра, що орудує серійний вбивця, але керівництво заборонило навіть розглядати таку версію.

«Всі боялися паніки, це ж був золотий час одеських інтернет-ЗМІ, ваш час. Трохи що траплялося — відразу потрапляло в мережі і викликало галас. Розголос — найстрашніше. Це зараз купа соцмереж, телеграм-канали, які миттєво публікують всякий жах. Керівництво вже не так реагує, всі звикли, а тоді для полковників-генералів публікація в ЗМІ була шоком і змушувала приймати нерозумні рішення. Втім, це все в минулому, зараз навряд чи вийде встановити винуватців цих вбивств», — розповів нам один ексофіцер міліції.

ВІЙНА ПРОБУДЖУЄ ЗВІРИНУ СУТНІСТЬ

Практикуючий психіатр, доктор медичних наук Костянтин Бітенський розповів нам, що кількість серійних маніяків приблизно однакова в усі часи, але війна може створити сприятливе підґрунтя для її збільшення.  

«Якщо ми говоримо про хворобу і маніяків, які вбивають заради задоволення, то їх поява зазвичай не пов'язана з соціально-побутовим устроєм суспільства. І в часи розквіту, і в часи занепаду завжди були люди, божевільні, які отримують задоволення від чужого болю. І вони будуть завжди. Інша справа, що війна може вплинути на звірячу сутність людини. Якщо вона спала, то війна з її постійними дикими стресами може спровокувати те, що вона прокинеться. Це справедливо і для сексуального аспекту. Крім того, в прифронтових містах, містах, розорених війною, не такий сильний контроль за обстановкою з боку правоохоронців. Є доступ до зброї. Легше вбивати і ґвалтувати. Ще скажу, що портові міста, такі як Одеса, завжди були сприятливим середовищем для маніяків. Тут повно легких жертв — туристів, моряків, повій, бездомних, аферистів. Багато людей, складніше знайти вбивцю».

Автори — Микита Горемика та Георгій Ак-Мурза