Одеський анекдот: як головний «слуга» регіону підіграв Труханову й повернув його на політичний Олімп

Знаєте, що таке анекдот? Це не просто смішна історія. Це коротка розповідь із парадоксальним фіналом. Мабуть, кращого опису того, як Одеська міська рада отримала 7 нових депутатів, не придумати.

Точніше, депутатами вони стануть лише тоді, коли на сесії піднімуть праву руку й складуть присягу. Але сама технічна спецоперація завершена, і факт залишається фактом: Труханов вкотре провів, хай не найскладнішу, але вельми трудомістку операцію. І тут я визнаю: «довірені особи» попрацювали. Потурбувалися про вивчення деталей. І всі ці зусилля були винагороджені сторицею.

І ось тут я не іронізую, трухановцям довелося неабияк потрудитися. Хоча багато хто й думає, що виборча комісія — це такий кишеньковий орган ексмера, де стоїть синя (або червона, тут справа смаку) кнопка: натиснув — і всі проголосували. Нічого подібного! Міська виборча комісія — це строкатий базар із представників купки партій, де у Труханова з часів виборів стабільної більшості не було.

Особлива халепа в тому, що мало не половина цієї комісії складається з представників нині заборонених партій. А згідно із законом, якщо член ОПЗЖ виїхав до Монако або просто послав усіх до біса, забрати в нього мандат члена комісії можна, а ось призначити нового — ні. Таким партіям заміна не передбачена.

Здавалося б: ось він, ідеальний глухий кут! Противники ексмера мають рацію: заблокуйте роботу цієї комісії, перехопіть ініціативу, покажіть силу вертикалі! Попрацюйте руками, от же ж!

Знаєте, що зробили противники Труханова? Напередодні засідання вони опублікували в Telegram-каналах люте попередження: «Якщо будете погано поводитися, ми вас розженемо!». Це була вся відповідь на копітку працю «довіряючих».

В Одесі на такі погрози зазвичай відповідають: «Не смішіть мої тапки». Розганяти комісію за п'ять годин до засідання через Telegram — це як стріляти собі в ногу. Просто тому, що через безліч причин сформувати нову буде дуже й дуже складно, і потенційно дорого.

Але до цього ми ще не дійшли до несподіваного завершення. Воно відбудеться буквально за кілька годин. А зараз ми перенесемося в ніч перед голосуванням.

Для кворуму виборчкому, хоч би що там було, потрібно було 10 осіб. У Труханова було рівно 9. Час пити валідол. Невже не вдасться завершити таку гарну комбінацію блискавичним аперкотом з апеляції?

І ось ми дійшли до парадоксального розв'язання. До ранку в комісії з'явиться не просто відсутній десятий, а відразу одинадцятий голос! І надали його ці представники президентської партії.

Головний «слуга» регіону, голова облради Григорій Діденко, чиї люди до останнього не виявляли до засідання жодного інтересу, раптом вирішує врятувати Труханова.

Що ж сталося тієї чарівної ночі? Коротка, але дуже душевна телефонна розмова ексмера та головного «слуги» регіону. Труханов чистою одеською, соковитою й емоційною мовою нагадав, завдяки кому Діденко взагалі потрапив у свій високий кабінет (це ми про коаліціаду, в якій ДД відігравав активну роль), і в яких саме виразах про нього писатимуть у газетах, якщо він продовжить вдавати з себе і тут уже зовсім нецензурне слово.

Що Труханов пообіцяв натомість? Що дозволить провести сесію міськради, наприклад. Саме дозволить. Без його доброї волі це в принципі неможливо. Ми розбирали ситуацію тут і тут. Я не стверджую, що він обіцяв саме це, може, взагалі нічого не обіцяв, і в цій історії був лише батіг і жодного пряника.

Результат? «Слуги» прийшли на засідання, кворум є, нових депутатів завели. Труханов на коні, «бунтівники» та їхні покровителі в нокауті, а головний «слуга» врятував меру політичне життя. Ну, хіба це не анекдот?

А тепер про те, чому все це абсолютно не смішно. Для міста і для самої «Довіряй ділам», як не парадоксально.

По-перше, Труханов наочно показав і Банковій, і обласній, і міській владі, хто в цьому домі господар. Забудьте про спроби скуповувати депутатів поштучно. Домовлятися в Одесі знову можна лише з однією людиною — особисто з Геннадієм Леонідовичем.

По-друге, нові «довіряйці» потрапили в ідеальну пастку-систему. Згідно із законом, відкликати депутата в перший рік повноважень взагалі не можна. Щоправда, новачків можна перекупити… Але це вже зовсім інша історія.

Ну і по-третє, і, мабуть, найголовніше. Бути хоч трохи самостійними гравцями нікому в «ДД» не світить: Труханов чітко дав зрозуміти, що партнерів у нього немає — лише підлеглі. Таке порушення всіх концептуальних домовленостей ставить жирний хрест на майбутньому партії.

Тобто виходить, що в ситуації, коли в ексмера не було адміністративного ресурсу в судах, у міській та обласній адміністрації, він все одно досяг бажаного. Чому? Тому що його люди системно працювали. Працювали, розуміючи, що й судова система, і вся виконавча вертикаль тепер проти них. Так, закон про відкликання депутатів написаний партіями, зокрема й «слугами», і дає широке тлумачення того, кого і як можна позбавляти мандата. Однак «вірні» не зустріли взагалі жодного опору. Пів дюжини судових позовів — явно не рівень гравця, у якого вся повнота влади в країні з воєнним станом та явними ознаками авторитаризму.

Одна з можливих причин провалу антитруханівської коаліції — бажання перекласти роботу на інших. Це якщо ми в принципі припускаємо, що там вміють працювати. Хоча, можливо, на перший план вийшла необхідність підставити один одного. Мовляв, дивіться, вони там зовсім не впоралися.

Загалом, реванш відбувся. Одні гарували й тиснули на всі педалі, а інші чекали, що за них усе зробить Київ. У підсумку вертикаль так і не використали особливо, Діденко злякався, а Труханов знову на Олімпі. Завіса!

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Молодий єврей перед далекою подорожжю вирішив залишити всі свої заощадження на зберігання рабину. Рабин погодився, але лише за умови, що все треба зробити в присутності громади. На тому й домовилися. Зібрали громаду.

Чоловік прилюдно передав гроші рабину й поїхав. Минуло багато років. Він повертається й просить у ребе повернути гроші.

- Які гроші? — дивується ребе. — Не пам'ятаю такого!

- Як же ви не пам'ятаєте, ви ще й наполягли на тому, щоб запросити всю громаду засвідчити це.

Рабин, обурившись, скликає всю громаду й запитує:

- Чи залишав цей чоловік у вас мені гроші?

Усі хором кажуть, що ні. Нещасний, нічого не розуміючи, понуро бреде додому, і тут його наздоганяє рабин зі своїм мішком грошей і вручає їх йому, все в точності до копійки.

- Я взагалі тепер нічого не розумію, — здивовано каже молодий чоловік. — Спочатку всі заперечували, що ви, ребе, взяли мої гроші, тепер ви мені їх повертаєте…

- Я просто хотів показати, з якими людьми мені доводиться мати справу, — відповідає ребе.

Автор — Михайло Шмушкович