«Одеський біт» на плівці «Свема», або Як ігнорувати вік «цифри»  

Відкриття виставки фотографій Олега Третяка відбулося в кафе Cream (Ніжинська, 54), але нічого спільного з нудотними тістечками це суворе чоловіче мистецтво не має.

Ритми, простір, геометрія, почуття, взаємини, іронія — ось що можна побачити на виставці «Одеський біт». Життя, як воно є, з людьми відверто бідними або зовсім знедоленими, але такими, що приймають свою карму з гідністю.

Це перша «персоналка» автора, який із середини 80-х знімав собі на втіху, не думаючи про визнання.

«Мені просто був приємний сам процес, спостереження, — каже Олег. — Я спробував на «цифру» познімати протягом року. Але зрозумів, що це не моє. Плівка — це магія, вона зовсім по-іншому сприймається. Тут кадри, зняті досить давно. Документальна вулична фотографія, як витримане вино, з часом набуває особливої якості і викликає особливий інтерес».

Чорно-біла фотографія приваблює майстра своєю складністю за невеликої кількості коштів. Використовуючи запаси протермінованої плівки «Свема», він чаклує з хімікатами й отримує гідний результат, сам проявляє, сам друкує. Користується здебільшого вінтажними далекомірними фотоапаратами, головне — не давати їм простоювати, механізм має постійно працювати. З людьми та сама історія, вважає Олег Третяк. Працюй, рухайся, розвивайся, і буде тобі щастя.

Авторка — Ірен Адлер, фото — Олександр Синельников