Повернення імен: в Берліні визначили авторів деяких цінних картин одеського музею  

Подробиці розповіла заступниця директора ОМЗСМ з наукової роботи Ірина Глєбова.

За її словами, німецькі колеги вперше побачили одеську колекцію. Вони досліджували кожну картину, а також отримували консультації у іноземних спеціалістів, з якими постійно співпрацює Берлінська галерея. Це італійські, голландські, бельгійські мистецтвознавці. Вони хотіли максимально точно визначити приналежність тому чи іншому автору, художній школі та епосі, у зв’язку з чим з’явилося декілька нових атрибуцій.

«Наприклад, у нас є полотно «Побиття немовлят», що приписувалося невідомому французькому художнику XVII сторіччя школи Ніколя Пуссену. Тепер у картини з’явився можливий автор. Це Антоніно Барбалонга Альберті. Він народився в Мессіні, на Сицилії, в 1600 році, помер у 1649-му. Виходить, це не французька школа, а італійська. Проте час написання залишився той самий», — каже спеціаліст.

Прекрасна «Мадонна з немовлям» раніше вважалася витвором нідерландської майстерні Амброзіуса Бенсона, це XVI сторіччя, Нідерланди, Атрибуція базувалася на відомостях про те, що у відомого майстра релігійних композицій Амброзіуса Бенсона була подібна робота, в основі якої лежить композиція, запозичена ним у знаменитого майстра XV століття Рогіра ван дер Вейдена. Одначе до нас вона дійшла тільки в численних інтерпретаціях нідерландських художників XVI століття, відомі десь 200 подібних творів.

«Це було в порядку речей, ніхто не гребував купувати такі роботи, ані приватні особи, ані церкви. Вивчивши нашу картину, німецькі колеги дійшли висновку, що одеська Мадонна створена не працівником майстерні Амброзіуса Бенсона, а одним з майстрів кола Адріана Ізенбранта з Брюгге, так само, як і берлінська, яка висить на виставці поруч. На обох картинах, внизу, розташовано слова з молитв во славу Діви Марії, що з’явилися за часів Контрреформації. Молитва на нашій картині вперше була надрукована у фламандському місті Левені в 1567 році, таким чином, картина з Одеси не могла бути написаною раніше за цей час, а майстерні Бенсона вже не існувало понад 20 років», — пояснює Ірина Глєбова.

Атрибуція цієї картини дуже складна, але її результат знаходиться тепер на етикетці, де автором значиться південнонідерландський художник (можливо, з Брюгге), час створення — 1570-1600 роки. Таким чином, країна та епоха залишились тими самими, що були в нашій атрибуції, проте нема конкретного імені художника й уточнено час створення картини.

«І таких прикладів я можу привести ще декілька, — уточнює Ірина Юріївна. — В якихось випадках ми втратили гучні імена. Наприклад, «П’яний Геркулес», який за традицієї вважали картиною, що вийшла з майстерні Пітера Пауля Рубенса. Картина явно пов’язана зі славнозвісною роботою Рубенса, що зберігається в Дрезденській галереї, але має й свої відмінності. Німецькі колеги вважають, що вона була створена не в XVII столітті, а в пізніший час, біля 1700 року, і написав картину невідомий послідовник Рубенса. Це, скоріше за все, може бути фламандець, але хто він, визначити точно не можна. Менше з тим, для цієї ефектної великої картини виділени окрему стіну на виставці і поруч немає інших полотен. Ця самодостатня картина не терпить ніяких сусідів».

Міський пейзаж «Гранд канал в Венеції» традиційно вважався твором венеціанця XVIII століття Франческо Гварді. Однак при підготовці до виставки німецькі куратори встановили, що ця ведута (жанр західноєвропейського живопису та графіки, особливо популярний у Венеції XVIII століття)була створена на основі репродукційної гравюри Антоніо Візентіні, виданої в 1735 році, вона відтворює картину відомого венеціанського живописця Антоніо Каналетто. Франческо Гварді не має до неї відношення.

«До речі, у мене завжди були суміви щодо його авторства, тому що в цій картині нема тонкого відчуття атмосфери й того особливого мерехтливого світла, притаманного його пейзажам, — зазначає заступник директора музею, — але я не спеціаліст із венеціанського живопису й не займалася цією роботою. Виникає питання: що важливіше – ім’я відомого художника або істина? Відповідь очевидна. Тому не треба шкодувати: «Ой, ми втратили Франческо Гварді». Ми придбали правильну атрибуцію, засновану не на відчуттях, а на документальних фактах, як тут не згадати розумних давніх греків – «Платон мені друг, проте істина дорожча»!

Можливо, якби потрапили наші експонати до іншої країни, до іншого музею, до інших спеціалістів, виникли б ще якісь думки, але щодо даної роботи логічний ланцюжок вибудувався чітко. Щодо інших картин, дослідження яких базується головним чином на стилістичному аналізі, тут можуть мати місце якісь особистісні погляди.

В залах Берлінської галереї картини загралпо-новому. Передусім, завдяки прекрасному освітленню, на кожне полотно спрямовано шість ламп, аби не було ніяких тіней, навіть відсвітів, що іноді падають від рами, відблисків. Картини розташовані на значній відстані одне від одного, вийшла експозиція, сповнена повітря.

Експозицію, до якої увійшли 60 картин з Одеси та 25 робіт з Берлінської галереї, будували у відповідності до побажань співробітників ОМЗСї, займалися цим архітектори та запрошені експозиціонери, є така спеціальність. Всі виставкові зали побудовані за модульною системою, це зали-трансформери. Стіни та перегородки до кожної виставки фарбуються по-особливому.

Експозиція виставки займає дев’ять залів, її «родзинкою» є поділ приміщень, окрім стін, прозорою тканиною. Ось мапа Європи, і на ній крапками виділено ті локації, що пов’язані з авторами наших експонатів, це місця, де вони народилися, жили, працювали. Крізь цю тканину видно наступну залу з картиною Франческо Граначчі «Мадонна на троні» та берлінською «Мадонною» того самого автора. Так само можна побачити проєкцію нашої центральної зали, парадних сходів, анфілади залів палацу Абази, що створює відчуття присутності інтер’єрів одеського музею. Ще можна взяти навушники та подивитися фільм Ігоря Пороніка та Віктора Фоміна про наш музей. Весь супроводжувальний матеріал – етикетки, анотації, буклети, каталог – видано німецькою, англійською та українською. Відвідувачі зможуть скористатися аудіогідами. І ще важливе доповнення: для громадян України вхід на виставку безкоштовний.

Виставка проходить під патронатом президента Федеративної Республіки Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра.

Авторка — Ірен Адлер, фото Євгена Деменка