Одеський Національний Художній музей показав ретроспективу львівських митців (фото, відео)

Виставка живопису Маргіт та Романа Сельських з колекції Едуарда Димшица «Сонце заходу/Sol Occidens» відкрилася в Одеському Худмузеї. Весь другий поверх музею заповнили шедевральні картини, створені з кінця 20-х років до другої половини 80-х ХХ століття.

Пейзажі, портрети, натюрморти, жанровий живопис – все в чудовому стані, навіть гуаш, яка не надто стійка до часового впливу. Безперечно, дбайливе ставлення мистецтвознавця, заслуженого діяча мистецтв України Едуарда Димшица зіграло тут роль.

В цьому році художникам виповнилося б по 120 років.

«Вони були не тільки люблячою парою, але й творцями-однодумцями. Ці митці є одними з найзнаменитіших майстрів образотворчості не тільки на теренах галицького краю, але й в масштабах всієї національної культури», — зазначає колекціонер.

Знаходячись спочатку під впливом львівської та краківської шкіл академічного живопису, Маргіт та Роман беруть участь в художньому об’єднанні ARTES, долучаючись майже до всіх актуальних на той час західноєвропейських течій в мистецтві. Яскраве явище львівського модернізму, яке знаходилось в безпосередньому зв’язку з пізнім постімпресіонізмом, кубізмом та документальним реалізмом.

Італійський, іспанський та французький сюрреалізм також певним чином вплинули на творчість пари. Навчання живописців в Парижі на початку 30-х років на все життя збагатили їхню художню мову. Майстерні Фернана Леже, паризьке оточення Пабло Пікассо, багаторічне дослідження спадщини Барбізонської школи, Поля Сезанна впливали на творчість Сельських до кінця життя.

Тихе життя на природі, подорожі, музика від фолку до джазу вабили подружжя та вилилися на полотна. Артефакти війни, знайдені на морському березі вже у сімдесятих, можна побачити на картинах Романа Сельського, і здається, нібито ці мовчазні докази колишніх боїв навіки лишаться в минулому. Але ж ні, історія повторюється, і цей сюжет знов став актуальним.

«Це не просто відволікання від стовбурової теми музею, це можливість залатати ще одну проріху в українській історії мистецтв, прорвану війною, — каже куратор виставки Кирило Ліпатов. — З Ройтбурдом ми думали про Сельських, коли готували «Суворий стиль». У 1956 році молоді московські художники відкривали для себе авангард з-під дивана Фалька. Одеські шістдесятники переймали манеру Сезанна за чорно-білими репродукціями видавництва «Аврора». Для львівян шістдесятих-сімдесятих джерелом такого континуїтету була квартира Сельських».

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва та Олександра Синельникова