Одеський віртуоз. Борис Бєлов показав еталонні малюнки та художнє скло

Виставка графіки та художнього скла Бориса Бєлова почала свою роботу в галереї «Вернісаж» ресторану «Олександрівський». Майстер запропонував увазі глядачів віртуозні малюнки олівцем та тушшю (так передати фактуру оксамитової шкіри або шовкової тканини штрихом олівця? Неможливо), багато жіночих портретів. За думкою Бєлова, нічого прекраснішого за жінку Господь не створював. А також експозицію прикрасили скляні чудеса, що дуже органічно вписалися до інтер’єру виставкового простору.

«Свого часу ми привносили скло та кераміку нашого виготовлення до ресторану «Куманець», — згадує автор. – І мій 60-річний ювілей я там святкував безкоштовно!».

Борису Геннадійовичу іноді мріється про створення такого творчого вишу, де студент міг би розвивати всі свої таланти. Адже буває таке, що майбутній художник ще й музично обдарований, або має акторські здібності. І можна було б премію заснувати типу міського «Оскара» у різних номінаціях, що дало б сплеск творчої активності, всім стало б цікавіше жити. Але поки цього немає, у рідній «греківці» передає студентам секрети майстерності, спростовуючи розповсюджену тезу про те, буцімто у педагоги йдуть ті, хто сам нічого не вміє робити. Його присутність на захисті дипломних робіт колеги називають прикрасою, адже добрі, доброзичливі слова Бориса Геннадійовича допомогли дати старт багатьом художникам. І щодо універсальності талантів – сам він має намір найближчим часом дати творчий вечір в залі НСХУ на Торговій, 2, де буде читати вірші, прозу, навіть співати. «Мистецтво, дорогі мої друзі, не належить народу, — вимовив на вернисажі Борис Бєлов. – Раніше належало, а тепер не належить, ми ще не перебудувалися, не побачили ту велику кількість заможних людей, котрі могли б придбати твори, якщо, звичійно, вони хороші. Тому студентам треба вчитися працювати передусім якісно, аби дипломні твори були змістовними, відроджувати традиції історичного батального живопису. Найрозповсюдженіші жанри у нас – пейзажі та натюрморти. На виставки ходять в основному жінки, коні люблять пейзажі, причому морські. Це треба враховувати…».

Високими взірцями художнього скла для Бєлова є твори фінських майстрів. Сам він став віртуозом і в цій галузі, чому підтвердженням скляні фігурки та вазочки, які від природних форм пішли вбік не надто далеко. Після закінчення скульптурного відділення «греківки» було навчання на відділенні художнього скла Львівського державного інституту ужиткового та декоративного мистецтва. З 1984 року Борис Геннадійович викладає на керамічному відділенні ОХУ імені Митрофана Грекова. Твори Бориса Бєлова зберігаються в Дирекції Виставок НСХ України, музеї Романовського склозаводу, в музеї Народно-декоративного мистецтва України в Києві, в музеї Торонто в Канаді, в Ізмаїльській картинній галереї, в музеї Канева, приватних колекціях багатьох країн світу. Народний художник України Галина Кравченко, чия дочка також вчилася у Бєлова, стверджує: всі дівчата у нього закохані! А сам він вважає, що до молоді треба ставитися якомога тепліше: «У минулі роки ми виховували холодно…». Треба сказати, він виховує не лише студентів, а й меценатів. «Мені пощастило знати вас уже 15 років, — каже відомий меценат Андрій Горчаков. – Багато років ми з вами співпрацювали з музеями нашої країни для того, щоб підіймати рівень українського мистецтва. Мистецтво ревниве, воно вимагає повної присвяти, повної уваги. І сьогодні ми шануємо метра живопису, метра декоративно-ужиткового мистецтва. Які прекрасні картини, які чудові витвори. Ваш творчий здобуток – це назавжди, і в Одесі, і в Україні, і хочеться побажати ще до 120-ти років творчої плідної праці на благо міста та мистецтва. Діячі культурного та мистецького фронту теж наближають нашу Перемогу, і в цьому є і ваш значний внесок. Сьогодні я маю виконати важливу місію: Український фонд культури імені Бориса Олійника нагороджує почесною грамотою Бориса Геннадійовича Бєлова, члена Національної Спілки художників України за активну творчу діяльність на ниві відродження та розвитку національної культури».

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва та Олександра Синельникова