Олег Синютка: «Все дуже просто — якщо ти за армію, то ти за державу, і навпаки» (відео, політика)

Чим викликано блокування виплат військовим, коли призначать нового очільника Одещини (не в. о.) та як подолати спротив попів з погонами фсб – про це в ексклюзивному інтерв’ю «Думській» розповів народний депутат України від «Євросолідарності» Олег Синютка.

«Думська». Олег Михайлович, почнімо з того, що болить найбільше. Парламент своїм рішенням повернув військовим виплати розміром 30 тисяч гривень, але потім, як то кажуть, щось пішло не так…

Олег Синютка. Питання дуже просте – як держава може підтримати людей, які зі зброєю в руках її захищають. На що йдуть ці кошти? Перш за все, на те, щоб родини військових почували себе захищеними. По-друге, давайте чесно скажемо, що частину цих грошей військовий витрачає на те, чим не змогла його забезпечити держава. Чимало з обмундирування він купує за власні кошти. Я не знаю, з яких підстав Кабмін скасував доплату в 30 тисяч гривень. Це деморалізація армії. І дуже довго український парламент ішов до того, щоб повернути військовим, що їм належить по праву.

«Д». Чому ж вирішили заблокувати законопроєкт?

О. С. Треба сказати, що представник партії «Голос» по факту вже давно голосує синхронно з парламентською більшістю. Вони кажуть, що коштів не вистачить, але я вважаю, що це не так. 518 мільярдів гривень, які Верховна Рада своїми голосами виділила військовим, цього достатньо, щоб проводити ці виплати. Якщо ми системно боротимемося з корупцією і ці кошти не розкрадатимуться, то їх точно вистачить. І нарешті, ми прийняли рішення обмежити доплату 10 мінімальними заробітними платами для міністрів, нардепів, керівників державних підприємств, чиновників різних рангів тощо. І все це дає можливість направити додаткові кошти військовим. Я впевнений, що ніхто в парламенті не дозволить підтримати цю постанову, якою хочуть заблокувати виплати.

«Д». А все ж таки, який тут політичний сенс? Це схоже на самоторпедування, адже в суспільстві цей фінт аж ніяк не підтримують.

О. С. Мені здається, це питання не слід розглядати в політичному розрізі, проте впевнений, що ті, хто сьогодні торпедує виплати, грають на руку окупантам. Це лакмусовий папірець стосовно держави. Той, хто за армію, той і за державу. І навпаки. Тож депутат з «Голосу» має особисто відзвітувати, чим він керувався, блокуючи рішення парламенту. Ну а те, що в цій історії стирчать вуха з владних кабінетів – це зрозуміло.

ВИБІР МІЖ СВІТОВИМ ПРАВОСЛАВ'ЯМ ТА СЕКТОЮ КИРИЛА

«Д». Перейдім до не менш хвилюючої теми, церковної. На Хмельниччині, в низці регіонів на заході України почалися переходи парафій з Української православної церкви московського патріархату (УПЦ МП) до Православної церкви України. Що ви думаєте про ці процеси?

О. С. Коли мова йде про секту Кирила, про тих, хто церковним одягом прикриває погони фсб, то це мова знов-таки не про політику і навіть не про церкву, а про державність. Згідно з Конституцією, людина має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної. Але згідно з тим же документом, кожна людина має захищати українську державу. Розмови про конфесії точно не могло стояти до 2018 року, тому що ми мали певну проблему канонічності української церкви. Але 6 січня 2019 року з рук константинопольського патріарха Варфоломія блаженніший митрополит Єпіфаній отримав Томос – знак того, що українська церква відповідає всім канонам світового православ’я. Після цього парламент прийняв рішення про те, що не може в Україні бути конфесії під назвою УПЦ МП, але рішення було заблоковано представниками ОПЗЖ. І до повномасштабного вторгнення це питання не порушували. І ось тепер Конституційний суд розглянув його та роз’яснив, що кожна парафія УПЦ МП має визначитися, чи вона належить до Православної церкви України, чи є філією Російської православної церкви в Україні. Ми підготували законопроєкт, який вже кілька місяців не виноситься до сесійної зали. Згідно з ним, УПЦ МП має офіційно перейменуватися в РПЦ в Україні, і на храмах мають висіти правдиві таблички. Ніхто не ставить питання заборони людині ходити в ту чи іншу церкву. Будь ласка, але православна людина має визначитися, чи вона ходить до храму автокефальної канонічної церкви, або йде до приходу РПЦ, що підтримує вбивства українців.

«Д». Чому саме зараз, через рік війни почалися переходи парафій УПЦ МП до ПЦУ?

О. С. Останньою краплею стала подія у Хмельницькому, де людина в рясі у Божому храмі вдарила військового. Люди зрозуміли, що їм треба визначитися, з ким вони. І звичайно, що зараз московські агенти намагаються розіграти карту релігійного розбрату, але цього не буде. Українці – законослухняні, толерантні люди. І Одещина тут не виключення, люди визначаться, до кого хочуть належати, до світового православ’я або до секти Кирила. Але на вході в храм вони мають бачити справжню назву – РПЦ.

СПОСТЕРІГАЄМО ЗА РУЙНАЦІЄЮ ІНСТИТУЦІЙ ВЛАДИ

«Д». Вже місяць президент не може призначити нового голову Одеської військової адміністрації. Дійшло до того, що власним рішенням виконувати обов’язки призначив сам себе Борис Волошенков, що був першим заступником Максима Марченка. Що це таке: параліч влади під час війни чи відсутність достойних кадрів?

О. С. Параліч влади – це завжди погано, а сьогодні ми спостерігаємо руйнацію інституцій влади. На початку вторгнення було прийняте дуже правильне рішення – створення військових адміністрацій, тому що потрібні були швидкі рішення з організації оборони держави. Але дуже важливо не нівелювати місцеве самоврядування. І сьогодні стають два питання: чи в змозі центральна влада організувати чесну та професійну вертикаль, і чи ті представники власних кабінетів, що потрапили туди у 2019 році, справді представляють інтереси громад. Бо ми бачимо, що сьогодні члени ОПЗЖ і шаріївці дуже комфортно почуваються у тих самих кабінетах. А чи мають вони на це право?

«Д». А щодо кандидатур?

О. С. Якщо ми говоримо про кандидатури, то безперечно вони є, Одещина має багато високопрофесійних та чесних кадрів. Але справа в іншому. Я впевнений, що людину, яка має сісти в крісло голови ОВА, підбирають за зовсім іншими критеріями. Не за патріотичної та професійної складової, а за принципом особистої відданості. І це дуже небезпечний процес. Людина, що очолить ОВА, має мати авторитетом в суспільстві, бути максимально віддаленою від політичних сил, з незаплямованою репутацією.

«Д». Як ви ставитеся до намагання ввести в Чернігові міську військову адміністрацію?

О. С. Я вважаю, що це недоцільно, і Верховна Рада цього не підтримає, адже під час вторгнення, коли Чернігів був в облозі, місцеве самоврядування взяло на себе всю відповідальність за оборону міста. І якщо сьогодні в них відібрати повноваження, це буде наступ на проукраїнську позицію міста Чернігів, його мешканців, які довіряють місцевій владі. І це може стати стартом аналогічних процесів в інших регіонах, а це надзвичайно небезпечно. Нам може не подобатися мер чи депутати, але повноваження місцевого самоврядування мають бути недоторканими, громада має право делегувати повноваження тим, кому вона це довірила.

ЛЬВІВ ТА ОДЕСУ ПОЄДНУЄ ВІДЧУТТЯ СВОБОДИ

«Д». Наскільки для регіону важлива спільна робота губернатора та мера? На Одещині це явище рідкісне.

О. С. Єдність суспільства – це дуже важливий фактор, але ще більш важливо, щоб це не була єдність у корупційних схемах, крадіжках та обмані громад. Проблеми в стосунках з’являються через непрофесійність і через те, що чиновник своє особисте ставить вище за державне.

«Д». Що Львів може позичити в Одеси й навпаки?

О. С. Одеса має свою родзинку та шарм, без неї не може бути України. Львів та Одесу поєднує одна риса – відчуття свободи. Ніхто і ніколи не зможе скорити львів’ян та одеситів. Історично та архітектурно ці міста неповторні, вони мають доповнювати одне одного. Тут живуть люди, які закохані у свої міста і готові зробити все, щоб Львів та Одеса були першими.

«Д». Де в Одесі ви почуваєте себе найкомфортніше?

О. С. Оперний театр – тут мені дуже комфортно, він має свій неповторний шарм, який не сплутати ні з чим. Зрозуміло, що я обожнюю бути на березі найсинішого моря на світі. Ну і звичайно особливі почуття в мене до Потьомкінських сходів, адже поки ти крокуєш ними вниз чи вверх, можеш передумати багато такого, що не прийде в голову в іншому місті.