Від Кіри Муратової до AI-кіно: гід по найкращих фільмах Одеського кінофестивалю-2025

16-й Одеський міжнародний кінофестиваль, який пройде в Києві з 24 вересня по 4 жовтня, покаже десятки актуальних фільмів. «Думська» вивчила повну програму, відібрала ключові стрічки, додала трейлери і ділиться, що обов'язково варто подивитися.

Програма показів об’єднує найактуальніші теми, оригінальні мистецькі голоси та міжнародні кінематографічні досягнення. Окремі блоки вибудовують різні тематичні акценти: секція «Усі створіння — великі й малі», присвячена Дню захисту тварин, розповідає про історії порятунку та екологічні виклики, а програма «Одеський акцент» — про культурну спадщину та мистецьке життя міста. Також фестиваль представить ініціативу «Найкраще з Європи», що об’єднає відзначені європейськими нагородами фільми, та секцію «Людська комедія», де важливі теми осмислюються крізь іронію та сатиру. З деякими стрічками познайомимо вас ближче.

УСІ СТВОРІННЯ — ВЕЛИКІ Й МАЛІ

Документальний фільм «Блокпост Зоопарк» (Checkpoint Zoo) (2024, Велика Британія, США, режисер Джошуа Земан) відтворює драматичну історію порятунку тисяч тварин, які опинилися у зоопарку в тилу ворога під час російського вторгнення.

ОДЕСЬКИЙ АКЦЕНТ

Документальна стрічка «Не хочу, щоб про мене розповідали інші» (2024, режисер Дмитро Томашпольський) створена з епізодів інтерв’ю Кіри Муратової різних років. У центрі – її думки про кіно і життя, про себе та свій творчий шлях.

Тему творчості видатної одеситки продовжує «Домісіль» (2024, режисер Сергій Рахманін).

Фільм переносить глядача в під’їзд будинку на Успенській вулиці в Одесі, де жила Кіра Муратова. Його стіни розписані зображеннями котів, собак і фантастичних рослин, створених чоловіком режисерки – сценаристом і художником-постановником Євгеном Голубенком.

Відкриває світ одеського андерграунду 2008–2011 років документальна стрічка «Галерея Норма» (2025, режисер Ігор Гусєв).

У просторі галереї «Норма» виставлялися художники, які ламали звичні уявлення про мистецтво: абсурдні, провокаційні, але завжди з іронією і гумором.

Фільм «Коли над морем спалахує блискавка» (When Lightning Flashes Over The Sea) (2025, Німеччина, Україна, режисер Єва Нейман) поєднує у собі атмосферу Одеси та реалії війни, переплітаючи життя її мешканців із історіями вуличних котів.

У центрі — щоденні пригоди, відчуття втрат і несподівані повороти долі, зокрема призов до армії.

НАЙКРАЩЕ З ЄВРОПИ

Програму започатковано Федерацією кіноакадемій Європи (FACE).

Вперше в історії цей кураторський проєкт буде представлено саме в Україні у партнерстві з Українською Кіноакадемією в межах Одеського міжнародного кінофестивалю. Програма збере на одному екрані переможців національних кінопремій. FACE – це об'єднання 23 європейських кіноакадемій, створене для посилення культурного діалогу на континенті. Саме Київ обрали для прем’єри нової ініціативи.

Стрічка «Селище поблизу раю» (The Village Next to Paradise) (2024, Австрія, Німеччина, Франція, Сомалі, режисер Мо Хараве) відзначена як найкращий фільм на Austrian Film Awards.

У вітряному сомалійському селі новостворена сім’я намагається втримати крихкий баланс між мріями, щоденними викликами й непростим світом, що їх оточує. Любов, довіра та здатність до стійкості стають тими опорами, які допомагають їм пройти власний шлях крізь труднощі.

Драма «Великий тур» (Grand Tour) (2024, Португалія, Італія, Франція, режисер Міґель Ґомеш) отримала головну нагороду премії Sophia Awards (Португалія).

У Рангуні 1917 року британський чиновник Едвард тікає від нареченої Моллі просто в день весілля. У дорозі паніка поступається місцем меланхолії, і він починає замислюватися над власним життям. Тим часом Моллі вирушає слідами коханого, перетворюючи втечу на грандіозну подорож, де переплітаються роздуми про кохання, свободу і людські вибори.

Драма «Сповнені любов’ю» (Fuld af kærlighed) (2024, Данія, режисерка Кристина Розендаль) знайомить з історією родини, зруйнованої алкогольною залежністю батька, який щиро любить своїх близьких, але не вміє поставити їх вище за пляшку.

Коли його відправляють на лікування, відкривається глибша правда: проблеми криються не лише у залежності, а й у нерозв’язаних конфліктах і болях, які тягнуться з минулого. Відзначено як найкращий фільм на премії Robert Awards (Данія).

Фільм «47-й» (El 47) (2024, Іспанія, режисер Марсель Баррена) розповідає про Маноло Віталя, водія автобуса з району Торре Баро, який вирішив кинути виклик владі Барселони.

Міська рада заявляла, що громадський транспорт не може обслуговувати район через занадто вузькі й небезпечні вулиці. Маноло доводить протилежне, сівши за кермо автобуса «EL 47» і проклавши маршрут туди, куди, як вважалося, доїхати неможливо. Стрічка тріумфувала на «Gaudí Awards» (Каталонія) та «Goya Awards» (Іспанія).

Інтригуюча стрічка «Хвилі» (Vlny) (2024, Чехія, Словаччина, режисер Їржі Мадл) здобула перемогу на Czech Lion Awards (Чехія) та Sun in a Net Awards (Словаччина).

Молодий Томаш несподівано опиняється серед легендарних репортерів Чехословацького радіо, чиї голоси формували уявлення світу про події країни. Його крок у професію стає водночас і кроком у небезпеку: за редакцією стежить Секретна служба, а будь-яка помилка може коштувати не лише кар’єри, а й життя.

ЛЮДСЬКА КОМЕДІЯ

Стрічка «Божественні ліки» (Guðaveigar) (2024, Ісландія, Іспанія, режисери Торкель Гардарсон, Ерн Маріно Арнарсон) присвячена темі церковного вина.

Церква Ісландії опиняється у кризі: «кров Господня» зникає зі швидкістю, яку можна пояснити лише «народним попитом». Єпископ відправляє чотирьох нічого не підозрюючих «святих сомельє» у подорож до виноградників Іспанії, аби знайти новий божественний еліксир.

Фантазійна сімейна комедія «Хто є хто?» (¿Quién es quién?) (2024, Іспанія, США, Франція, режисер Мартін Куерво) припускає переселення душ.

Наймолодша донька Фуентес загадує бажання на свій дев’ятий день народження — і наступного ранку всі прокидаються в чужих тілах. Батько стає матір’ю, донька — бабусею, а підлітки-близнюки опиняються у тілі одне одного.

Як і будь-який твір видатного кіномитця, обіцяє яскраві враження «Людина, яка бачила ведмедя, який бачив людину» (L'Homme qui a vu l'Ours qui a vu l'Homme) (2025, Франція, режисер П’єр Рішар).

Історія двох чоловіків — Ґреґуара і Мішеля, які належать до різних поколінь, але їх поєднує дружба, любов до природи та незвичайна прихильність до ведмедя, що колись утік із цирку.

НАШ ВИБІР

Документальна стрічка про відомого українського актора Олександра Печерицю «Позивний «Артист» (Call Sign «Artist») (2024, режисер Максим Тузов) знайомить нас із людиною мистецтва, яка 24 лютого 2022 року замість гастролей з виставою «Украдене щастя» вирушила на фронт захищати Харківщину.

У перервах між боями він повертався до сцени, грав у театрі, проводив концерти та навчався на військового психолога. Двоїстість життя актора стає центральною темою фільму. А порожній дім і короткі зустрічі з сином нагадують про мирне життя, яке він змушений був залишити заради боротьби.

Ще одна «документалка» під назвою «Довженко. Великий компроміс» (2024, Україна, режисер Ігор Іванько) створена до 130-річчя видатного українського кінорежисера Олександра Довженка.

Фільм розкриває суперечливий шлях митця — від перших спроб у кіно до створення шедеврів, що стали символами українського поетичного кіно. Автори показують його вміння маневрувати між творчими амбіціями та політичними вимогами епохи, залишаючись унікальною постаттю в історії культури.

Багатосерійний детектив «Митець» (The Artist) (2025, Україна, режисер Олексій Тараненко) заявлений у розділі програми «Гала-прем’єри».

Серіал розповідає про слідчого майора Скорука, якого вважали загиблим ще під час боїв за Гостомель у 2022 році. Його несподівано знаходять на грані свідомості в багажнику машини викритого колаборанта. Останнє, що він пам’ятає — як йшов записуватися добровольцем, а далі — порожнеча.

Повернувшись до життя, Скорук дивує оточення новим талантом: він починає створювати малюнки, що передбачають майбутні злочини. Кожен його малюнок стає загадкою, яка поступово розкриває майбутні події, перетворюючи мистецтво на пророчий ключ до боротьби зі злом.

У розділі «Гала-прем’єри» привертає увагу й фільм «Перетин часів» (La venue de l'avenir) (2025, Франція, Бельгія, режисер Седрік Клапіш).

Далекі родичі отримують у спадок старий будинок і змушені разом провести інвентаризацію. Пошуки приводять їх до несподіваних знахідок й перетину з минулим — із життям Адель, яка в 1895 році покинула цей дім заради Парижа та нової епохи, що відкривала світ індустріальних і культурних революцій. Минуле та сучасне переплітаються, створюючи історію про спадщину, час і сімейні зв’язки. Стрічка була відібрана до офіційної селекції Канського кінофестивалю.

Зазначимо, що військові можуть відвідати будь-який показ без абонемента, за посвідченням — за наявності вільних місць.

Цього року ОМКФ також має благодійну мету: у партнерстві з фондом «Діти Героїв» 20% від продажу квитків будуть передані на підтримку дітей, які втратили одного або обох батьків через війну.

І ще цікаве повідомлення: на ОМКФ глядачі зможуть побачити роботи фіналістів AI Film Festival — ініціативи, що об’єднує режисерів та митців, які експериментують зі штучним інтелектом у кіно. У конкурсній програмі представлені фільми, створені за допомогою AI: від сценарію й монтажу до графіки та озвучення.

Авторка — Ірен Адлер