Операція в Курській області: українські війська закріплюються, росіяни масово здаються в полон (фото, відео)

Редакція «Думської», як, напевно, і більшість наших читачів, продовжує з великою цікавістю спостерігати за розвитком сухопутної операції Сил оборони України в Курській області рф.

Через кілька днів після нашого останнього матеріалу настав час систематизувати наявну на цей момент інформацію і спробувати зробити перші висновки з приводу української офензиви на Курщину.

ЦІЛІ ОПЕРАЦІЇ

Єдиним офіційним коментарем української влади, зробленим з приводу перетину Силами оборони кордону Курської області, можна вважати завуальовану заяву президента Володимира Зеленського про те, що «росія принесла війну на нашу землю і повинна відчувати, що нею зроблено».

Ця заява насамперед стосується впливу українського наступу на морально-психологічний стан ворожих військ, а також російського суспільства та його політичного керівництва.

У цій ситуації є й зворотний бік медалі — сплеск ентузіазму та переможних настроїв серед українських військовослужбовців і цивільних. Західні ЗМІ опублікували кілька матеріалів, заснованих на анонімних заявах учасників операції в Курській області, які після місяців позиційних боїв на сході України заявляють, що їх переповнює радість, вони «відчувають себе тиграми» і «знову можуть наступати».

Ще одна, більш відчутна мета, яку успішно вирішують у Курській області, — набрати якомога більше російських полонених. Більшість — молоді та необстріляні солдати строкової служби. У мережі з'являється все більше фотографій і відео масової здачі росіян у полон. Військові подейкують, що наш обмінний фонд поповнився вже приблизно на 1000 російських солдатів і офіцерів, серед яких, до речі, чимало кадировських вояків із підрозділів «Ахмат».

Якщо останні — це особливо цінний обмінний ресурс, за який вороги традиційно готові віддавати значно більше українських бранців, то «зелені» строковики, які потрапили в полон, знову ж таки, можуть стати причиною невдоволення і «глибокої стурбованості» в російському суспільстві.

У всякому разі надію на це прямо декларує проект української розвідки «Хочу жити», який нагадує, що під час Першої чеченської війни акції матерів призовників, які потрапили в полон, стали одним із ключових чинників, який змусив Кремль зупинити вторгнення.

На сторінках «Хочу жити» почали з'являтися відео з полоненими російськими солдатами, які безпосередньо звертаються до своїх матерів, проклинають своїх командирів і просять визволити їх.

Якщо чесно, у нас є дуже великі сумніви, що подібні звернення зможуть якось розбуркати сучасне російське суспільство.

Ще одна очевидна мета операції — змусити вороже командування перекидати на Курщину підрозділи з інших напрямків — наразі реалізована не повною мірою. Незважаючи на те, що фіксується поява в Курській області російських окупантів, які брали участь у наступі на Вовчанськ, Покровськ, або ж перебували в Запорізькій області, поки що їхнє перекидання не змогло радикально змінити ситуацію на цих напрямках.

Українські війська останніми днями дійсно змогли витіснити ворога з центру Вовчанська, однак тиск ворога на Донбасі залишається надзвичайно сильним. Противнику вдалося прорватися в Торецьк, точаться запеклі бої в селищі Нью-Йорк, на покровському напрямку українські сили потроху відступають…

Інша мета операції, ймовірно, полягає в утриманні частини російських територій, що в перспективі може стати одним з українських аргументів під час ймовірних перемовин з агресором. Адже навіть утримання Суджі та її околиць уже перекреслюють прагнення окупантів нібито зупинити воєнні дії «по поточній лінії фронту». У цьому випадку шматок Курщини для нас теж свого роду «обмінний фонд».

За минулі дні цей шматок зайнятої території завдяки діям українських військ дещо розширився, однак зараз уже складно говорити про ривок Сил оборони в бік міста Льгов або навіть Курської АЕС, які ми прогнозували раніше.

СИТУАЦІЯ НА ЗЕМЛІ

Українські підрозділи продовжують свою присутність у прикордонному місті Суджа, втрату якого вже визнали навіть найзапекліші z-пропагандисти, а також потроху закріплюються в «сірій зоні» навколо цього населеного пункту.

Так, останніми днями з'явилися «залізобетонні» підтвердження того, що наші війська перебувають у Мартинівці, що трохи північніше від Суджі, селах Свердлікове, Лебедівка, Любимівка, Снагість на захід від міста, а також у Курилівці, Плеховому та Борках на сході від міста. Однак це лише «консервативна» оцінка зони контролю Сил оборони.

Приблизна зона контролю Сил оборони України в Курській області станом на вечір 11 серпня

Увечері 10 серпня російські «воєнкори» підняли паніку з приводу прориву Сил оборони через кордон у сусідній Біловський район Курської області. Невдовзі цю інформацію почали спростовувати різні місцеві чиновники.

Ці зони прикордоння огорнув густий «туман війни», через який вранці 12 серпня почала справді проглядатися активність українських військ у тих місцях Курщини, де їх, за заявами російських діячів, за ідеєю, не повинно бути. Так, у районі села Гір'є місцевий житель зняв український БТР, що спокійно їхав дорогою. Він рухався з боку райцентру Біла до села Білиця, околиці якого ще в перший день операції були щільно заміновані українськими військами.

За іншою інформацією, ще кілька українських бронемашин було помічено на інших околицях Білої. Якщо порівнювати ситуацію, що складається «на землі», з раніше намальованими картами руху українських військ, то виходить, що або ворожі «воєнкори» не брехали про ще один прорив кордону, або наша техніка змогла якимось дивовижним чином переміститися в глибокий російський тил.

Приблизна лінія фронту на західному фланзі українських військ. Стрілкою позначено локацію раптової появи нашого БТР

Ще одне непряме підтвердження того, що в Білівському районі «все не так однозначно» — масова евакуація району, яка чомусь не зачіпає мешканців 11 прикордонних сіл, які розташовані на південь від лінії Мале Солдатське — Піщане — Білиця.

Нижче синьої смуги евакуація чомусь не проводиться

Звісно, можливо все це результат дій диверсійно-розвідувальних груп або рейдові операції з метою ввести в оману вороже командування.

Однак численні OSINT-аналітики і без урахування Біловського району констатують розширення зони контролю Сил оборони над прикордонням Курської області. Наразі вона становить уже близько 720 кв км.

Водночас, ривки українців на південь Курської області в напрямку Льгова або сусіднього міста Курчатов, в якому розташоване КуАЕС, яку багато хто (зокрема й ми) вважав мало не головною метою операції, виявилися або рейдами для знищення ворожих колон, або ж просто фантазією ворожих «воєнкорів». Наразі складається враження, що наше командування приділяє основну увагу планомірному розширенню зони контролю в прикордонні, аніж зухвалим атакам углиб російської оборони.

Причиною цього може бути те, що ривок до Льгова в перші дні операції повною мірою реалізувати не вдалося, а зараз, коли українські війська вступили в тісне зіткнення з настиглими ворожими силами, то це зробити просто «в лоб» уже й не вийде.

ВІД МОБІЛІЗАЦІЇ ДО КУРСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ

Ще в перші дні операції всі встигли здивуватися вражаючій кількості (щонайменше кілька бригад) задіяних у ній українських військ. Однак вважаємо за необхідне порушити питання — яким чином наша країна змогла виділити на такий ризикований захід одні з найбоєздатніших механізованих і штурмових бригад, які б стали в нагоді на інших ділянках фронту або ж могли перебувати як «стратегічний резерв»?

Відповідь — багатьма проклинається мобілізація з усіма її «перегинами на місцях». Ймовірно, нещодавно з'явилися в західних ЗМІ дані про те, що Україні в останні пів року вдалося щомісяця набирати в армію по 30 тисяч новобранців, виявилися близькими до правди. Такі темпи мобілізації, які наразі можна порівняти з мобілізаційними зусиллями росіян, дали змогу не тільки компенсувати нестачу людей у військах, а й виділяти підрозділи для нового напрямку.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИТУАЦІЇ

Українське угруповання в Курській області отримує нові підкріплення, серед яких 203-мм самохідні гармати 2С7 «Піон». Це свідчить про серйозні наміри продовжувати тиск на російські війська і, ймовірно, використовувати важку артилерію для знищення наспіх споруджуваних у регіоні ворожих укріпрайонів.

«Піон» їде в Курську область

Судячи з наявної інформації, крім рейдів Курщиною, наші сили почали серйозно окопуватися і будувати логістику на зайнятих територіях. Тобто, Україна, скоріше за все, прийшла в Суджу надовго. А можливо, з українськими десантниками і штурмовиками познайомляться жителі ще кількох прикордонних міст.

Автор — Микола Яковенко