Ошпарена матуся та сорокарічна незайманка, або «Королева краси» на сцені одеського театру «На Чайній»

Вистава студентів Одеського театрально-художнього коледжу (курс Олега Шевчука і Влада Костики) вперше показана в Театрі «На Чайній» (провулок Отонівський, 2). Молоденькі майбутні актриси та вже досвідчений актор Данил Савченко за задумом режисера Влада Костики взялися за дуже складний матеріал — п’єсу сучасного ірландського драматурга Мартіна МакДона «Королева краси з Лінана». Але вже якщо вчити, то на кращих зразках!

Трагікомедія йде під назвою «Королева краси», в ній присутня ненормативна лексика, збережено всі закладені автором мотиви. Не обійшлося й без режисерської фантазії. До роботи взяли український переклад Олекси Негребецького, що містить лайку, вульгаризми, навіть русизми (щоб підкреслити відсталість середовища), і тут навіть можна подумати про деяке посилення цього напрямку. Досконалість не має меж, а вже зараз маємо дивуватися, як точно працюють актори, недарма їх вчать «чайники». Фірмовий стиль!

Про що вистава? Хтось побачить проблеми нерозуміння й непорозуміння між поколіннями батьків і дітей, але, на наш погляд, це перш за все про могутню та страшну ментальну силу жінки. Жіноче щастя – такий рідкісний птах, який навряд чи водиться в сільській глибинці, а розп’яття на стіні прямо позначає зону мешкання католиків. Чи опікується релігія щастям жінки? Релігійна жінка має бути покірною та терплячою. Це йде всупереч із самою жіночою природою, а головна героїня Морін (це вона 20 років тому отримала титул місцевої королеви краси) терпіла надто довго. Свого життя в неї немає, старші сестри повиходили заміж, вона ж залишилася з 70-річною егоїстичною матінкою Мег, яка доводить її до сказу.

Це просто чудо, як грають 18-річні Аліна Князева та Галина Цибуліна дочку та мати. Вік персонажів немов прилипає до них; неохайна матуся розкидає усюди паперові серветки, шамкає, ніби вже втратила зуби (якось довелося в цій ролі побачити актора Олександра Ярему, ось хто з натуралізмом розкрив тему інфекції сечового міхура Мег, всю виставу просидів не на дивані, а на відрі). Але то таке, комічну стару молодій актрисі зіграти простіше, аніж сорокарічну жінку. Аліна Князева примушує глядача не думати про її прегарне свіже личко, але бачити в очах Морін тугу, це троянда, вже прибита морозом.

Ні, суцільної чорноти все ж нема, і зухвала Мег (вона хіба що глядачів не просить зварити їй супчику, вівсянки, кави або комплену, це такий розчинний напій) часом здатна викликати симпатію. Огрядна дитина стільки зробила за своє життя, що вже може й повередувати. Навіть Морін, якій стара симулянтка остогидла, мов сто чортів, лайку супроводжує поцілунками. «Боюся, що ошпарюся», — виправдовує Мег своє небажання готувати, і Морін кидає на неї швидкий погляд: чи не натякає на те, що вже відбувалося в цьому домі? Коли знову зриває дах, дочка непохитно литиме на руку матері киплячу олію з пательні, вимагаючи правди… Жахливі крики супроводжують сцену тортур.

Але правда в тому, що лише мати не зрадить, не розлюбить, не шукатиме іншої дочки, наприклад, із товстішою дупою чи американським громадянством. А чоловік на це здатен. Чоловічих ролей у виставі дві, і одну з них виконує 17-річна Марія Непомняща. Рей Дулі – не надто розвинений 20-річний сільський парубок, і Марія перевтілилася в нього блискуче. Весь час Рей щось винюхує, обнюхує, в тому числі себе, вигинаючись, немов лоза. Зайти до сусідської оселі не наважується, поки не скине вуличне взуття та не дістане з пакета повстяні капці. А коли цю процедуру доведеться повторити кілька разів (примхи Мег нескінченні, треба повертатися й повертатися до неї), замість вчергове перевзутися, впаде на карачки та поповзе через кімнату…

Старший брат Рея, Пато (Данил Савченко), міг би стати парою для Морін, і його почуття до неї ніби давні й щирі, але ж… невигідно. Прекрасна Ірландія могла б бути раєм для цих двох, коли б не бідність, не одвічна потреба шукати роботу в Англії чи Америці, де розуміють англійську, не ірландську. Навіть у побуті ірландська збереглася хіба що в записі тужливої пісні про двох закоханих та старої, яка заважала. Фінал примирить мати (хай вже й мертву) з дочкою, коли все встане на свої місця і незаймана у свої сорок Морін залишиться зовсім сама. Що далі? Певно, підпалить село з чотирьох боків чи піде в терористки. Американка в одній п’єсі за схожим сюжетом замислила самогубство, ірландка вихлюпує агресію назовні. Але більше ні слова, слідкуйте за афішами, бо ж виставу ще гратимуть, запам’ятовуйте імена молодих виконавиць, ми ще про них почуємо.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського