«Сльози реставратора», 16 шарів радянської фарби й осколки російських ракет: як проєкт «Тисячі дверей Одеси» відновлює історію міста (фоторепортаж, відео)

«Думська» побувала в столярному цеху проєкту «Тисячі дверей Одеси», який відновлює унікальні старовинні двері нашого міста.

У повітрі відчувається ні з чим не порівнянний пряний запах деревини. Всюдисущий дрібний пил надає сонячним променям, що падають крізь великі вікна, об'єму. На столах — полотна і різні деталі дверей зі слідами часу і «любові» корінних і не дуже одеситів. Немов у реабілітаційному центрі, цих старих, скрипучих ветеранів, які пропустили за своє життя не одну сотню тисяч протягів, повертають до життя.

Цех команди розташований на Канатній вулиці. При вході в приміщення, на величезних двостулкових воротах — колекція історичних дверних ручок, кілька десятків. Реставратори «Тисячі дверей» жартують, що якщо до них раптово забереться злодюжка, то просто не вибереться до приїзду наряду поліції, бо не зможе визначити, за яку ручку відчинити двері.

Про те, як зародився унікальний проєкт, нам розповів його чинний керівник, урбаніст і дизайнер Олександр Левицький.

«Усе почалося 2018-го року, — згадує Олександр. — Моя знайома Юлія Іконнікова виявила дуже красиві двері, які будівельники, що робили ремонт у парадній на Троїцькій, 43б, зняли з петель і збиралися викинути на смітник. Вона запропонувала своєму чоловікові і моєму другові Костянтину Ємельянову врятувати їх».

Кошти на ремонт перших дверей збирали всім світом. Одесити, розкидані по найрізноманітніших країнах, переказували донати, щоб врятувати невеликий шматочок історії міста. Більшу частину — передала одна з одеських IT-компаній.

Олександр Левицький

«Двері відновили силами двох фахівців, один з яких, Костянтин Краєв, став провідним реставратором нашої майстерні, — розповідає Левицький. — Потім ми взяли двері з Коблевської, 9, потім ще одні з Дерибасівської і вони стали основою, яка допомогла нам зрозуміти, як у принципі реставрувати ці двері».

За півтора року до повномасштабного вторгнення команда проєкту виграла грант Європейського союзу на відновлення 40 одеських дверей. Згідно з концепцією, одесити залишають на сайті проєкту заявки, а реставратори обирають найрідкісніші та найцікавіші з історичного погляду екземпляри, ті, що перебувають на межі втрати не тільки в домі, а й у всьому місті.

«Зараз у нас у роботі 16-ті двері, — розповідає Левицький. — До середини літа закінчимо ще кілька. Відновити всі сорок — дуже амбітна мета, яка через повномасштабне вторгнення під великим питанням. На нас дуже сильно впливає війна, тривоги і зростання цін на витратні матеріали».

Залежно від складності роботи та обсягу реставрації, відновлення одних дверей може коштувати від чотирьох до десяти і навіть дванадцяти тисяч євро.

«Багато що залежить від розміру дверей і, звісно, від ступеня збереження, від того, в якому стані ми їх отримали, — ділиться Левицький. — Якщо за дверима стежили, над ними був піддашок- у них більше шансів. На вартість впливає і фурнітура, петлі, які дуже часто ще за радянських часів ламали або замінювали на щось дешеве. Найжахливіше — це кодові замки. Для них у дверях вирізають величезні отвори, які потім дуже непросто відновлювати. Дуже часто на слабких радянських петлях двері просідали, переставали зачинятися, і жителі міняли їх на щось плоске, сучасне. Одеса, на жаль, втрачає столярні вироби: вхідні двері, вікна, перила в під'їздах».

На думку урбаніста, наше місто втратило за радянський час і роки незалежності понад 2/3 автентичних дверей.

Відновлення будь-якого екземпляра стартує зі зняття всіх нашарувань і модифікацій, які роками вносили в двері мешканці та двірники.

Дмитро Шаматажі

«Насамперед ми знімаємо фарбу, — розповідає волонтер «Тисячі дверей», краєзнавець, співзасновник проєкту «Архітектура Одеси» Дмитро Шаматажі. — У середньому це чотири шари, але іноді ми знаходили 16 шарів фарби на дверях. Їх доводиться тижнями, іноді навіть понад місяць акуратно знімати. Тільки коли ми зняли все зайве, стає зрозуміло, які є втрати, що потрібно уточнити, які та скільки потрібно реставраційних вставок, у якому стані деревина».

У середньому реставрація одних дверей займає три-чотири місяці. Більше часу йде, якщо необхідно відновлювати ковані елементи, вітражі, робити репліки загубленої металевої фурнітури. Сильно пошкоджені ділянки замінюються на нові. Найбільш кропіткий етап — відтворення втрачених декоративних елементів. Це робиться двома способами. У першому випадку сканують уцілілий елемент 3D-сканером і дублюють його на верстаті з ЧПУ. Другий метод — ручне різання.

«Ручне різання нам подобається більше, — зізнається старший реставратор проєкту Костянтин Краєв. — Бо в нього вкладається більше душі, більше енергії, це не автоматичне обладнання, а людські руки, як робили майстри ХІХ століття. Так ми зберігаємо автентичний підхід до відтворення дверей. У деякі елементи, які потрібно зміцнити, ми заливаємо спеціальний гель. Ми його називаємо «Сльози реставратора».

Перші двері фарбували в яскраві кольори. Нині фахівці вкривають відновлену, зачищену та відполіровану деревину лазур'ю та олією.

«Лазур захищає деревину від ультрафіолету, а олія від мікроорганізмів, — розповідає реставратор. — Уже після монтажу дверей із коробкою, натираємо їх поліроллю та воском. Це надає деревині додаткового об'єму та розкриває її текстуру».

Нині в роботі у команди унікальні двері з будинку Леоніда Караводіна на Софіївській, 8, збудованого наприкінці ХІХ століття видатним архітектором Демосфеном Мазіровим, рідним племінником Айвазовського. Зодчий старався, щоб усі елементи його будівель були неповторними, як зараз кажуть, брендовими.

«По-перше, це, напевно, найбільші двері, — каже Дмитро Шаматажи. — Тут чотири стулки. Другі тамбурні двері — це велика рідкість. Найчастіше мешканці ще за радянських часів розпилювали і спалювали їх у себе в камінах, щоб зігрітися. По-друге, це дуже складні, багато прикрашені двері, багато елементів яких було втрачено. Наприклад, маскарони ми майже повністю відтворили. Але найбільше вони постраждали після ракетного обстрілу, коли російська ракета впала перед фасадом художнього музею. Дуже багато осколків ми дістали з фільонок дверей, нижня частина була як решето. Ці двері буде дуже непросто збирати в єдине ціле під час монтажу. Глибокий отвір, складні дубові добори, все зроблено за технологіями ХІХ століття. Збірка — це те, що ми передчуваємо найбільше».

Після закінчення реставрації відроджені двері повертаються на своє законне місце, а з балансоутримувачем будинку підписують акт приймання-передачі. Найчастіше мешканці не можуть повірити, що це їхні старі двері.

«Людям здається, що їх неможливо так відреставрувати, — зізнається Олександр Левицький. — Найчастіше двері були в такому стані, що здавалося, що все - просто в пічку. Ми ж своєю роботою доводимо не тільки під'їзду, а й мешканцям сусідніх будинків, що автентичну культурну спадщину у вигляді столярних виробів можна й потрібно комплексно реставрувати. Двері стають окрасою будинку, привабливою для туристів і відпочивальників».

У мріях творців проєкту взяти в роботу, серед інших, одну з найкрасивіших дверей Одеси з особняка Миколи Михайлова, що на Французькому бульварі, 5. Однак поки зв'язатися з мешканцями будинку не вдалося.

«Вона унікальна і потребує реставрації вже дуже давно, — розповів Дмитро Шаматажи. — Там теж величезна кількість шарів фарби, і якби нам дали можливість їх зняти, привести її до ладу, звісно, ми б узялися за це з великою радістю. Коли бачиш результат своєї роботи, є відчуття, що повертаєш місту його обличчя. Ми в чомусь першопрохідці і це дуже приємне відчуття. Сподіваємося, що наш проєкт навчить людей берегти історичну спадщину, а когось, можливо, підштовхне створити щось схоже».

Підтримати проєкт «Тисячі дверей Одеси» можна за посиланням.

Автор — Олександр Гіманов. Фото автора, відео — Віталій Прус.