От господства искусственного интеллекта к народным традициям. Одесский театр провел читку пьесы и выставку кукол

И снова читка в Одесском академическом украинском музыкально-драматическом театре имени Василя Василько. Недавно «Думская» писала о читке пьесы Александра Ирванца «Маленькая пьеса об измене для одной актрисы». А сейчас на «Сцене 38» актер Вадим Головко перевоплощается в героя пьесы Recording, написанной Ирванцом четверть века назад, но так ни разу и не поставленной.

Удивительное дело, ведь текст весьма хорош и актуален – сейчас весь мир вздыхает, прогнозируя наступление эры господства искусственного интеллекта. Говорят, роботы в лучшем случае отнесутся к людям, как к декоративным домашним животным. Может быть, даже оставят для потехи видимость демократии. Герой пьесы появляется из тьмы, чтобы сделать видеозапись своей исповеди. В деталях он немного путается, но попробуйте просидеть энное количество лет в заброшенном бункере, где нет ни души, а потом что-нибудь связно рассказать…

«Вони подзвонили у двері, коли вся наша родина снідала. Моя старенька матуся, моя дружина, троє моїх діток — Лоло, Боло та Міоло, п'ять років, вісім і дванадцять, — всі перезирнулися за столом. Напередодні у кожного повнолітнього громадянина було взято кров на передвиборчий аналіз — але хіба в ту мить ми думали про те? Може, то хтось із сусідів зайшов позичити повітря чи енергії? Може, санітарна інспекція сміття перевіряє? Дружина встала з-за столу й пішла відчиняти. Я, поквапливо дожовуючи шматка, почув, як у передпокої чоловічий голос, привітавшись, назвав моє ім'я та порядковий номер. Дружина щось відповіла, а я витер губи і, не підозрюючи лиха, пішов туди, до неї, до дверей».

Общаться с живыми людьми, как выяснилось, герою осталось недолго. Описывая путешествие под надзором двух должностных лиц к избирательному участку, актер отбрасывает один за другим листки пьесы. В прежние времена артисты от такой случайности могли побелеть и тут же садились на упавший текст, дабы не выветривался из памяти. Но у нас апокалиптический сюжет, и театральные суеверия, как говорится, уже роли не играют:

«Відливши усе своє хвилювання у темно-фіолетову чашу одноразового унітаза, я притоптав педаль і рвонув на себе двері. Стюардеса так само сиділа під дверима… так само, та не так само. Вона підняла й притулила до стіни того відкидного столика, а свою куценьку формену спідничку закотила до пояса. Окрім того вона розстебнула тужурку з блискучими ґудзиками, і дві круглі перфектні цицьки безсоромно дивилися на мене, пульсуючи брунатними пипками: ліва-права, ліва-права… «А може, ви шукаєте оце?» — знову сказала вона своїм глибоким грудним голосом, не ворушачи при цьому губами і якось по-собачому дивлячись на мене знизу вгору, не в очі мені дивлячись, а десь так у груди, і погляд її сповзав при цьому вниз кривулястими ривками, неначе дощова крапля по віконному склі. Я для більшої переконливості мусив тут вдатися до телепатичного зв'язку і з люттю передав їй напрочуд яскраву картинку свого маленького будиночка, де на ґанку дрімає у кріслі матуся, в городчику порпається дружина, їй допомагає Міоло, вісім років, а Лоло і Боло, один рік і чотири рочки, бавляться на моріжку перед будинком. Дівуля іще раз безсоромно глипнула на мене й почала перебирати золотисті ґудзики, застібаючи їх. Отак мені востаннє у житті пропонувалося жіноче тіло».

Ох, не умеем мы ловить момент! Все ждем «знаков», следуем указаниям с мониторов, идем по пунктирной линии… А после странных выборов в бункере (не только избиратель один, но и кнопка только одна!) герою общаться пришлось только с резиновыми барышнями:

«На котромусь з тих поверхів, куди я можу досягти, мені трапився цілий склад ляльок. Ляльок з секс-шопів. Те сховище я вивчив лише ледь-ледь. Кілька перших контейнерів. Лежать у них величезними партіями білява Саллі й довгонога Холлі, тоненька Барбі й пишногруда Саманта, і ще лискуча чорношкіра Блек Чері. Можливо, десь далі, у глибині сховищ лежать у контейнерах ще й інші породи, види та модифікації — з двома головами, чотирма грудьми й шістьма ногами, або, скажімо, з тулубом слона й ассирійською бородою. Хтозна. Тут готувалися сидіти довго і всерйоз.

Тож готуючи собі свою щомісячну ванну, — приблизно щомісячну, бо хронометри на всіх поверхах показують різний час і брешуть немилосердно, — тож влаштовуючи собі лазню й санітарний день, я окрім кальсонів і солдатської сорочки витягаю з контейнера ще й партію нових ляльок, саме у такому порядку, як я їх щойно перерахував: Саллі й Холлі, Барбі, Саманта й Блек Чері. Вони самі наповнюються повітрям, варто лиш відкрити клапана, я обкладаюся ними, коли лаштуюся до сну, і часто прокидаюся уночі — уночі? Якби ж то знаття, ніч чи день на моїй планеті? — тож я часто прокидаюся від липких їхніх гумових обіймів».

Драматург читкой просто восторгался, ведь это, по сути, премьера пьесы, да и видно, что Вадим увлечен сюжетом, в случае создания полноценной постановки уже наметил ряд интересных ходов.

Конечно, одиночество во Вселенной, где не услышишь даже скребущейся мыши, есть тема грустная. С другой стороны, герой не вешается, словно какой-нибудь слабак, а достойно идет своим путем до конца, перебирая воспоминания и определяя свою меру ответственности в произошедшем.

После такого сложного сюжета гости театра спустились в Греческий зал, где своим искусством поразила супруга Ирванца, Оксана Цюпа. Ее руками выполнены куклы для вертепного театра – «Смерть», «Чорноморець», «Ангел» и другие персонажи, святые и грешные.

Вышитые глазки и даже румянец, домотканые пояса, вязаная одежда, а личики сшиты из нежного трикотажа телесного цвета. Атмосферу зимних праздников дополнил одесский фольклорный ансамбль «Заграва», исполнивший колядки. Все-таки нашим предкам было в чем-то спокойнее, не было в их жизни всех этих «умных домов», самодвижущихся пылесосов и прочих штуковин, так и мечтающих поработить человечество, — подумалось нам с фотокором на выходе из театра. Очень здорово будет, если нынешняя читка послужит началом репетиционного процесса, и Вадим Головко сыграет свой моноспектакль для широкого зрителя. И в любом случае ждем новых читок!

Автор — Ирэн Адлер, фото Владимира Андреева