Від китайського опіуму до «балтійського чаю»: як Одеса пережила першу хвилю наркоспоживання  

Наркотики в Одесі не завжди були головним болем для поліції. У минулі часи їх продавали цілком легально, а схильність до різних видів дурману змінювали одна одну залежно від політичної ситуації.

«Думська» дослідила історію поширення наркотиків в Одесі. У першій частині розповідаємо про період від заснування міста до середини XX століття.

КАНАВА — ПРИТУЛОК БАТРАЇВ — НАРКОМАНІВ

Одеса познайомилася з наркотиками в перші ж роки свого існування. Щойно новий вид психотропів з'являвся у світі, буквально через пару місяців він спливав на наших прилавках. За твердженням відомого одеського краєзнавця Валерія Нетребського, першим у місті з'явився китайський опіум.

Портове місто завжди гостро потребувало робочої сили. Уже в середині XIX століття сюди потягнулися бідняки, приваблені високими заробітками у порто-франко. Серед них - кілька сотень китайських робітників, разом із якими прибули й перші наркодилери. Судновласникам і купцям було абсолютно байдуже, хто розвантажує фелюги та шхуни — хлопці в китайських шапочках із косами чи парубки з розкішними чубами: на роботу брали всіх. Першим наркобаронам Одеси також було байдуже, хто забудеться у них у кублі під солодким димком опіуму з люльки — опіум-сирець коштував копійки, клієнтами були як матроси, так і вантажники будь-яких національностей.

Жили портові батраки під боком від гавані. Нічліжки та халупи з мішків і палиць у великій кількості виросли на схилах знаменитої Канави — Деволанівського спуску. Саме там наприкінці XIX століття й з'явилися перші опіумні курильні. Нагадаємо, у ті часи опіум зазвичай курили, а не вводили внутрішньовенно — медичні шприци були дефіцитним товаром і коштували шалено дорого. До початку Першої світової війни куріння опіуму вважалося ницим пристрастю виключно занепалих люмпенів і не мало велику популярність серед пристойної публіки.

Крім того, популярним був і лауданум — спиртова настоянка опіуму, що містила близько 10 % порошку (або приблизно 1 % морфіну). Його розчиняли, зокрема, у вині з додаванням різних прянощів або трав. Лауданум був особливо популярним серед жінок. Залежність він викликав точно таку ж, як і курильні опіати.

НАРКОТИКИ ДЛЯ БАГАТИХ І РОЗКВІТ ЛЕГАЛЬНОГО КОКАЇНУ

Зовсім інша доля чекала на похідне опіуму — морфін, відкритий хіміками ще на початку XIX століття. Завдяки Кримській війні 1853-1856 років він став справжнім бичем для богемних людей та аристократів усієї Російської імперії. Знаменитий хірург Микола Пірогов одним із перших використовував морфін для анестезії під час операцій поранених солдатів. Точних дозувань тоді не знали, і після війни з'явилася величезна кількість залежних ветеранів. Але через дорожнечу шприців балувати себе новомодним німецьким препаратом могли лише офіцери, тоді як простим солдатам залишалося задовольнятися дешевим опієм-сирцем.

Перша масштабна хвиля морфінізму накрила Одесу в останній чверті XIX століття. Вона була настільки потужною, що способами лікування нарешті зацікавилися лікарі, які до цього просто не помічали проблеми. Виною всьому стало активне впровадження морфію в цивільну медицину. За іронією долі, як чудодійний засіб від морфінізму німецька фармацевтична фірма Bayer активно рекламувала свій новий препарат під гордою назвою… героїн. Рекламу цього «ліків проти кашлю та залежності» можна було зустріти в каталогах практично всіх одеських аптек.

Справжній фурор викликав кокаїн, що потрапив до міста наприкінці XIX століття, лише через кілька місяців після початку його промислового виробництва. Потужний поштовх популярності білого порошку дав сам Зигмунд Фрейд, який опублікував статтю про його користь. Батько психоаналізу необачно рекомендував кокаїн як панацею від неврозів, алкоголізму, депресії, сифілісу і навіть сексуальних розладів.

Одеська інтелігенція не могла проігнорувати рекомендації модного австрійця. Ініціативу підхопили фармацевти та комерсанти. Кокаїн просували як засіб від астми, мігрені, кольок та жіночої істерії. Знаменита одеська аптека Гаєвського пропонувала препарати на його основі для лікування зубного болю. Не відставали й виноторговці: в аптеках, ресторанах і магазинах можна було без проблем придбати вино (або лікувальну настоянку, залежно від місця покупки) «Маріані», що містило до 15% чистого кокаїну.

Головним стимулом для кокаїноманії стала простота вживання: жодних болісних маніпуляцій зі шприцами — порошок потрібно було просто нюхати. На початку XX століття мода досягла апогею. Кокаїн вживали всі: від гімназистів (дитячі лікарі призначали його від застуди) до солідних банкірів. Щіпка порошку з витонченої табакерки посеред балу нікого не шокувала.

Не цуралася нововведень і одеська босота — понюхати «марафета» перед виходом на справу стало у грабіжників традицією. Але найсильніше лихоманка вразила місцеву богему. У місті увійшли в моду закриті поетичні вечори, де до шампанського у кришталевих вазочках подавали білий порошок. Жертвою цієї моди став і кумир Одеси — авіатор Сергій Уточкін. За свідченням друзів, великий спортсмен роками виснажував себе кокаїном і морфієм. А епатажний поет Володимир Маяковський під час гастролей в Одесі показав місцевим новий рецепт — змішувати кокаїн із горілкою. Через роки коктейль «балтійський чай» стане улюбленим напоєм революційних матросів.

ЧОМУ НАРКОТИКИ ПІШЛИ В ТІНЬ?

Зв'язок між кокаїном і чимраз більшою агресією пацієнтів лікарі помітили швидко. У 1908 році одеський міський голова генерал-лейтенант Іван Толмачов першим в імперії заборонив офіційну аптечну торгівлю кокаїном. Щоправда, він дбав не про здоров'я містян — генерал просто жорстко боровся з непатентованими ліками та нелегальною торгівлею. Оскільки кокаїн, попри рекомендації лікарів, все ж ніколи не отримував патенту на аптечну торгівлю, це був своєрідний імпортний БАД тих часів.

У результаті вже до 1909 року кокаїн повністю перейшов у нелегальне становище. Його везли до Одеси контрабандою на рибальських шхунах зі Стамбула в запаяних бляшанках з німецькими клеймами. Вантаж скидали на мілководді в сітках з буйками, звідки місцеві бутлегери перетягували його в прибережні мінні та катакомби. У підземних галереях порошок фасували в копійчані коробочки з-під льодяників і зубного порошку. Втім, особливого інтересу до наркобізнесу одеська поліція тих часів не виявляла.

Новий виток божевілля стався в 1914 році, коли з початком Першої світової війни в імперії ввели «сухий закон». Алкоголь подорожчав і пішов у підпілля, а кокаїн і морфін стали ще популярнішими, діставшись до окопів: солдати використовували їх, щоб заглушити голод, холод і втому.

Більшовики, що прийшли до влади, продовжили «сухий закон» до 1925 року й видали суворі декрети, які обіцяли тюремні терміни за вживання «марафету». Однак суворість законів компенсувалася їхньою вибірковістю. Самих комісарів заборони не стосувалися: чекісти відкрито нюхали кокаїн перед обшуками та допитами, а матроси щосили вживали той самий «балтійський чай» (суміш кокаїну зі спиртом). На закритих номенклатурних вечірках нової еліти панував повний декаданс — на заборонений алкоголь і наркотики нові господарі життя витрачали сотні тисяч рублів, причому казенних. Що примітно, наркотиками забезпечували більшовиків до 1925 року все ті ж дореволюційні контрабандисти.

Кінець легальному та напівлегальному кайфу настав у 1925 році разом зі скасуванням сухого закону та наведенням порядку на кордоні, що фактично призвело до загибелі старої одеської контрабанди. З 1930-х по 1970-ті роки дістати закордонні наркотики в СРСР стало практично неможливо. Любителі гострих відчуттів були змушені перейти на «домашні» «продукти» — марихуану та опійний мак, які таємно вирощували на полях Одеської та Миколаївської областей.

Про те, як розвивалася сучасна наркозлочинність в Одесі, читайте у другій частині матеріалу про історію психотропів у нашому місті.

Автор — Георгій Ак-Мурза