Від Кішки у чобітках до собаки Сільвії. Солістка Одеської музкомедії зробила творчий звіт за десять років (фото, відео)

Творча зустріч із солісткою Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного, лауреатом міжнародних конкурсів вокалістів Іриною Гусак відбулася в універсальній читальній залі Централізованої бібліотечної системи для дітей Одеси. Цього разу бібліокафе «ХЛАМ» (художники, літератори, артисти, музиканти) представляло артистку надзвичайно яскравої зовнішності і такого самого темпераменту.

Ірина вже десять років працює в нашому театрі, тож їй було що розповісти.

«В театрі працювати я хотіла завжди, — посміхається Ірина. – Я колись в один театр прослуховувалася, перед тим зателефонувала туди, спитали, який у мене голос. «Я сопрано» — «М-м-м… От якби меццо» — «А ще краще, якби я була чоловіком» — «Ну так!» Після того, як я закінчила Харківський університет мистецтв імені Котляревського за спеціальністю «академічний вокал», мій професор порадив мені викладати, і я влаштувалася в Луганську Академію культури та мистецтв, де працювала п’ять років».

Молоденьку викладачку в джинсиках та бандані студенти не сприймали всерйоз при першому знайомстві. Доводилося нагадувати, що слід звертатися тільки на «ви» та величати Іриною Сергіївною. Разом брали участь у концертах оперної студії, це згуртовувало.

«Років з чотири, як я вже викладала, минуло, і мені пощасливилося влітку приїхать до Одеси, — згадує актриса. – На той момент в музкомедії працював Віталій Платов, відомий артист, ми з ним знайомі ще з Дніпропетровського училища. Я йому сказала, що мені хотілося б піти на якусь виставу. Він відповів: «Так, звісно, ось у нас завтра «В джазі тільки дівчата». Зробив він мені контрамарки, і я прийшла. Сиділа всю виставу й думала про те, як я хочу працювати в цьому театрі».

За рік Ірина пройшла прослуховування в Одеській музкомедії, заспівала «Ой, я знаю, що грiх маю», з «Фіалки Монмартру» співала, потім ще Пуленка.

«Я була оперною співачкою до мозку кісток, — зізнається Ірина. – Моєю мрією була оперна сцена. Але життя розставляє все по своїх місцях».

Заразом із классними оперетами в театрі музкомедії йдуть і рок-опери, що вимагають геть іншого підходу. Академічному співаку треба працювати такими резонаторами, аби голос не зношувався, аби співати було комфортно.

«На ролі в рок-операх я погоджувалася, тому що мені було цікаво спробувати себе в іншому амплуа. Якщо вокаліст має школу, знає свій голосовий апарат, можна поекспериментувати. А щоб класична постановка голосу не постраждала, для цього у співаків все життя є педагоги, до яких ми приходимо «підкручувати гайки». Якщо концертмейстер з гарними вушками і теж знає, що підказати, він теж грає роль педагога».

Творча лабораторія молодих режисерів познайомила публіку з Іриною в образі блюзової співачки Дженіс Джоплін. За п’ять днів французький режисер поставив ескіз вистави, який цілком, на жаль, не був втілений. Зате Іра вразила усіх.

В знаковій постановці режисера Володимира Подгородинського, рок-опері «Мойсей» Ірина виконує роль Ципори, обраниці пророка. Пасла отару маленьких овечок (їх зображали діти) та ставала під хупу із враженим її красою Мойсеєм.

«Якщо ми хочемо професійно перебувати на сцені, ми повинні бути, як каже директор нашого театру Олена Григорівна Редько, універсальними солдатами. Ось і стараємося працювати в різних жанрах. В мюзиклі можна й потанцювати більше, і десь подуркувати…»

Образ скандальної свахи-інтриганки Кабато Ірина створила у виставі «Ханум», де доводилося багато бігати, та ще й на високих підборах, під час співу по конструкції, встановленої на поворотному колі, що постійно обертається.

«Моєю першою виставою тут була казка «Кіт у чоботях та Кішка у чобітках», — провадить далі Ірина. — Я була Кішкою, мало хто міг мене упізнати, мене так гарно гримували, що я кайфувала і тільки просила покласти більше блискіток на вилиці, задля цього приходила до театру заздалегідь. До мене придивилися й взяли у мюзикл «Скрипаль на даху», що й досі йде у нас. Для мене це одна з улюблених вистав. Щодо моєї ролі, вона досить лірична, проте й драматизм в ній є. Чудова сцена з батьком. Репетирувалося дуже тяжко. На репетиціях я починала плакати, на цьому все й закінчувалося».

В попередній постановці «Скрипаля» Тевьє-молочника грав сам Михайло Водяний, а Володимир Фролов, який грав тоді Перчика, тепер сам постає в образі Тевьє. Роль Годл, однієї з дочок Тевьє, міцно закріпилася за Іриною Гусак.

«Буває так, що та чи інша роль дістається тобі випадково, — говорить актриса. – В опереті «Бал у Савойї» мені дали невелику роль барменши Поллі, яку ми підготували за п’ять днів. Тексту небагато, але Поллі часто знаходиться на сцені, реагує на всі фрази головних героїв. А це іноді ще складніше. На жаль, ця вистава вже не йде».

Співачка зізнається, що любить поїсти, особливо солоденьке, особливо на ніч, але це не заважає фізичній формі. А перед прем’єрою звичайно весь театр худне, проте костюмери знають, що за деякий час виточки доведеться розшивати…

Для голосових зв’язок, каже Ірина, корисний солодкий чай, а ось сирі яйця вокалісти вживають с осторогою. З одного боку, білок щільно облягає ворсинки, що можуть опинитися у горлянці, з іншого – є ризик підчепити сальмонельоз.

У складі театрального батальйону співачка працювала на блокпостах, у шпиталях, на залізничних вокзалах. А нещодавно перевтілилася у веселу та віддану хазяїну собаку Сільвію (драматична постановка на малій сцені «Фантастична плутанина»).  

Плани на майбутнє у Ірини Гусак присутні, проте ділитися ними вона поки не хоче: театральні забобони! Трохи зачекаємо.

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва