Від шкарпеток до мінометів, від тушонки до ракет: на які виклики доведеться відповідати новому керівництву Міністерства оборони?  

Військовий експерт Кирило Данильченко, відомий також як Ронін, аналізує останні кадрові перестановки в Міністерстві оборони України. З чим вони пов'язані? Якими будуть наслідки «зміни коней на переправі»? Чи впорається нова команда з викликами, що стоять перед країною? І які вони, ці виклики?   

З одного боку, у нас усе чинно і за планом — особливо в телевізорі.  

86 кілометрів до Азовського моря, усе літо у ЗМІ з'ясовували, куди виселятимуть російських переселенців із Криму після його звільнення, а українські популярні виконавці почали продавати квитки на концерти, які відбудуться на півострові.  

Залишилося дрібниця — звільнити.  

З іншого — відставка міністра оборони, усіх його заступників і начальника «Укроборонпрому». Дуже сумніваюся, що це сталося від хорошого життя.

В розпал важкого наступу, критично залежного від поставок західної техніки та озброєння (а домовлятися щодо них - робота МО), такі рішення не ухвалюються з політичних причин — найчастіше це вимушений крок.

Варто озирнутися і зафіксувати, де ми всі зараз перебуваємо.  

До літа 2022 року, після відбиття зимового наступу росії під Вугледаром, падіння Бахмута і невдалих атак ворога по лінії Мар'їнка-Авдіївка, ініціатива міцно утвердилася за Силами оборони України.  

Це вилилося в просування на глибину до восьми кілометрів біля Работиного, до 10 км на Врем'ївському виступі, до шести кілометрів на флангах Бахмута, невеликого просування біля вугледарських дач та інфільтрації на острови в гирлі Дніпра і біля дач Херсона.  

Ворог намагається збити наші позиції біля залізниці за Кліщіївкою, оточити Авдіївку, для чого задіяв до трьох бригад і десятки вильотів авіації на добу, все літо контратакував біля Кремінної, робив рейди на Сумщині через кордон.

Противник масово застосовує плануючі бомби УМПК — пам'ятаєте, сміялися то над їхніми не такими крилами, то над не тими зварними швами? А тепер, коли їх приходить кілька десятків півтонних на добу, чогось смішки вщухли.  

Ми, до речі, як і раніше, не виробляємо засоби доставки ППО і навіть снаряди до малої зенітної артилерії, а чавуну в рф ще вистачає.

Ракети до важких систем ППО - цілком на плечах Заходу.  

Російська ракетна кампанія виявилася невдалою — ні тотального блекауту, ні зриву поставок західних озброєнь, ні знищення українського оборонного виробництва путінці не домоглися.  

Однак зростає кількість «шахідів» на місяць, виробництво ракет безумовно не падає, і комбіновані удари восени 2023 року триватимуть.

Можна, звісно, довго отримувати польські та йорданські «оси» (зенітно-ракетні комплекси «Оса» радянського виробництва, — Ред.), але нагадую, що ракети до них наші партнери не роблять. Виробництво наказало довго жити разом із СРСР.

Рано чи пізно наші чотири полки «ос» (у складі ППО Сухопутних військ, — Ред.) доведеться пересаджувати на західну техніку, а це під сто машин. Двадцять M1097 Avenger США доставили або доставляють, залишилося почати і закінчити.  

ПЗРК ми не виробляємо, а модернізуємо і перезаряджаємо радянські — дрібними партіями, скоріше, десятками, ніж сотнями. Самі ж вистрілили шести-семирічне виробництво «стінгерів», а ще безліч «громів» і «перунів». Нагадую, що пускова «Перуна» і запас ракет до неї, що возиться, коштує 1,8 млн доларів. Чекати, що в нас продовжать кидатися віллами під Києвом безлімітно на тлі європейської інфляції, дещо оптимістично — будуть жорсткі ліміти.  

Німеччина взяла на себе виробництво 35-мм боєприпасів до «гепардів», переробляючи підкаліберні снаряди — 10 тисяч на місяць. На них теж ліміти, поки не запрацює виробництво на повну силу, а це весна 2024-го.

Але варто врахувати, що до численних ЗУ-23-2 у нас теж імпорт — сюрприз! Дев'ять років не термін, а життєвий урок, а побудувати завод зі стрілецьких боєприпасів спромоглися тільки язиком.  

Більшість «розумних» боєприпасів проти танків і для контрбатарейної боротьби, «Смарт», «Бонус», «Екскалібур» — чистий імпорт. Навіть якщо «Квітник» (український осколково-фугасний високоточний боєприпас із лазерною напівактивною голівкою самонаведення, — Ред.) і почали робити, порівняно з тисячами високоточних західних снарядів, це зникаючий відсоток.  

Міни і снаряди робити почали і, найімовірніше, вийшли за рамки передсерійних партій.

Ми продовжуємо формувати нові організми рівня бригада/полк — 10 нових бригад повністю стрілецькі, як у дідів.  

П'ять стрілецьких батальйонів на бригаду для додання їх важчим формуванням, бригадна артгрупа, рота БПЛА і міномети від тих, що виводяться на відновлення.  

Старих формувань добре за сотню — нагадую, що бригадам ТрО досі приватні фонди збирають на 82-мм і 120-мм міномети, з розрахунку рота на бригаду.  

Багато це чи мало, можна судити, наприклад, із прикриття Сумської області, де територіальну бригаду можуть розтягнути на кілька районів. І на кожному опорнику добре якщо буде АГС, міномет 60 або 82-мм і пара великокаліберних кулеметів.

В цих умовах можна спробувати відбити, скажімо, випад роти спецпризначенців, яку прикривають засоби старшого начальника у вигляді 122-мм «валіз» через кордон.

Звідти і розстріляні лісники, і засідки на автомобілі в широкій смузі, бо доки не підійдуть маневрені групи, опорники можуть хіба що захищати самі себе.  

І коли ми рапортуємо, що перенесли виробництво мінометів на захід України і вже здали 600 штук 60/82/120-мм, то треба, сказавши «а», казати і «б»: скільки це буде на сотню організмів «полк-бригада», на десятки навчальних центрів, виробіток стволів, бойові втрати тощо.  

І як там поживає виробництво 40-мм гранатометів і ВОГ до них? Пам'ятаю, з помпою відкривали цех. У кожній роті вогневої підтримки вже мабуть вітчизняний апарат?  

Гаразд залізо — ми і за гроші регулярно зривали терміни для Іраку і Таїланду. Але чи не настав час озвучувати, нарешті, ротом — на дев'ятий рік війни у нас немає спільного реєстру призовників, людям досі приходять повістки додому, коли вони багато місяців у Силах оборони. Тут що заважає? Брак клерків та айтішників?  

Картина маслом, словом. Якраз замовити свіжий ремонт стадіонів, герб на Батьківщину-матір на кошти донорів і реконструкцію будівлі суду в Одесі. Бо всі інші питання вже вирішили.  

Це, до речі, не про те, як усе погано — можна назвати десятки моментів, де все більш-менш. Це про те, якого роду виклики стоять перед нами. І чим потрібно займатися.  

Противник формує десять нових артилерійських з'єднань — бригад і дивізій, здебільшого на матчастині зі зберігання, включно з «піонами» і «тюльпанами». Створено щонайменше вісім нових танкових полків. Так, на Т-55 і на Д-20, з чавунними мінами та іржавими автоматами. Однак Москва налаштована на тривалу важку кампанію. Снаряди знайдуть — чи то в Кореї, чи то в Ірані, чи збільшать виробництво до 2 млн, не буде більше безліміту, як на початку великої війни, але повоювати вистачить.  

Ми ж через 19 місяців критично залежимо від поставок союзників і їхньої внутрішньої політики.  

Щоправда, останні пакети говорять нам, що поки що все під контролем — додаткова батарея «патріотів», заяви міноборони США, що їхня країна очолить коаліцію з підготовки ВПС, кілька десятків батарей ППО проти дронів, нові лінії для виробництва снарядів у Данії, Німеччині, США, Канаді.  

На цьому тлі міни 60/120-мм, ВОГ, гранати, різні стрілецькі боєприпаси, протитанкові та протипіхотні міни варто було б набагато інтенсивніше виробляти на невеликих підприємствах усередині країни. Або виносити виробництво в Центральну і Східну Європу, використовувати біженців та евакуйованих фахівців. Щоб отримувати від Заходу високотехнологічні речі, а не стрілецьку зброю і міни, не розмивати бюджети на те, що ми здатні створювати самі.  

Мобілізація тилу, створення мережі кооперації, де на одному невеликому заводі роблять детонатори, а на іншому точать хвостовики, а збірка і зовсім на третьому — це не вища математика й 19 місяців у нас було.

Зараз ми рапортуємо, що корпуси для 82-мм мін лили два підприємства ще 2022 року, а тепер їх понад 20 - щось усе ж таки робиться. Але потрібно, безумовно, більше — як і раніше ВОГ у дефіциті, а міномети 1950-х років минулого століття щосили воюють у посадках.  

Нагадую, що останній скандал пов'язаний з тим, що технологія пошиття зимових курток непідвладна нашому легпрому, і потрібно під час війни виводити валюту з країни, та й з ціною незрозуміло вийшло.

Може, винні «шахіди», вимкнення світла і вибухове зростання Сил оборони, плюс обмеження щодо прибутку, тож багато наших виробників спрацювали у збиток.

А може, наші традиційні закупівлі у країн, які лояльні до ретроградної винагороди за угоди. Потім закуплені рації доводиться прилаштовувати в ТрО.  

Це не рахуючи вічної війни за постачальників продовольства, тяганини із серійним виробництвом, абсолютно диких проблем з аудитом у КБ «Луч» і виробника тепловізорів ARCHER.  

Проблеми з державним управлінням як вони є, і нерозумно було б їх заперечувати. Нам точно не варто перетворюватися на росіян з їхнім вічним «все йде за планом» і «нагорі розберуться».  

Новий міністр Рустем Умеров і був, найімовірніше, поставлений, щоб вирішити перераховані проблеми на стику відомств. Навести лад усередині величезного відомства — тут потрібен досвідчений менеджер. Його робота в приватному бізнесі та Фонді держмайна тут тільки плюс.  

Звісно, «Лайфселл» і приватна інвестиційна компанія — це не тиловики, які крадуть десятиліттями, але в нас не така вже й довга лава запасних. Тим більше, після Коболєва мало хто з бізнесу в принципі готовий працювати на державу.  

При цьому Фонд держмайна під управлінням Умерова у 2023-му показав десятирічний максимум за перше півріччя з реалізації держвласності, а Усть-Дунайський морський порт продали за 24 млн доларів — об'єктивно непогано і надії на зміни є. 

Плюс, критично важливо не впустити взаємодію із союзниками. Як людина, яка багато займалася зерновою угодою, переговорами зі звільнення бійців «Азова», «Кримською платформою», Умеров тут буде на своєму місці.  

А якщо врахувати, що, наприклад, посадки під Урожайним штурмували на турецьких Kirpi ледь не частіше, ніж нашими «козаками», його зв'язки з Анкарою будуть дуже доречними.

Туреччина — це стратегічний партнер: ми закуповуємо в них кораблі (готовий один, закладено другий корвет), вони вкладають у завод ударних БПЛА, закуплять для Сил оборони 155-мм САУ. З ними необхідна постійна взаємодія, як, утім, і з іншими країнами Близького Сходу, які традиційно активні на вторинному ринку озброєнь.  

Підбиваючи підсумки — важко сказати, як підуть реформи в МО, це дуже інертна і закостеніла організація, з багаторічними традиціями розпилу, яку намагалися змінювати ще з часів волонтерського десанту в 2014 році. Але те, що у нас не все райдужно і потрібно докладати величезних зусиль — безумовно. Мобілізація тилу і ведення війни зусиллями не тільки тих, кого мобілізували у АТБ і «Сільпо» — ймовірно, головне завдання поточного етапу війни. Від якого багато чого залежатиме.

Автор — Кирило Данильченко, спеціально для «Думської»