«Батько і наречений у полоні»: історія дівчини з Донеччини, яка вибралася з окупації і переїхала до Одеси  

«Думська» розповість історію мешканки Мангуша Донецької області Катерини Асланової та її сім'ї, члени якої пережили окупацію, полон, фільтрацію і нарешті змогли вибратися на підконтрольну Україні територію.

Від початку повномасштабної війни її батько і наречений захищали Маріуполь, але з 12 березня Катерина нічого не знає про долю близьких їй людей. Сама ж дівчина разом із мамою та старшою сестрою пережили обстріли рідного Мангуша, що за 20 кілометрів від Маріуполя, і після п'яти місяців в окупації, пройшовши всі кола фільтрації, змогли переїхати до Одеси. Однак доля чоловіків досі невідома.  

На цьому фото — батько і наречений Катерини. На автостанції Мангуша вони проводжають дівчину на навчання до одеського університету. Це була остання спільна фотографія, яку вони зробили перед початком повномасштабної війни.

«Вони відпросилися зі служби, щоб проводити мене. Після того як я вперше приїхала додому з університету», — розповідає Катерина.

Родину Асланових війна застала в різних куточках України. Катерину — в університеті в Одесі, її маму і старшу сестру — у рідному Мангуші. На другу добу повномасштабної війни Катерина вирішує прориватися до рідних і дізнається, що її батько та хлопець, які служать у ДПСУ, захищають Маріуполь.

«Вони служили разом. Це був відділ прикордонної служби «Ялта». І вони були направлені до міста Маріуполь — тримати оборону на заводі імені Ілліча. Вони там були до останнього, і 12 квітня було вирішено прориватися із заводу імені Ілліча на завод «Азовсталь». Тоді одна група потрапила на «Азовсталь», а інші кілька груп потрапили в оточення і, на жаль, були взяті в полон», — продовжує Катерина.  

В окупованому Мангуші Катерина разом із мамою та сестрою щодня чекали звістки від рідних. Чекали і боялися, що одного дня до їх будинку увірвуться росіяни, шукаючи бодай що-небудь, пов'язане з військовими. І одного разу окупанти справді прийшли.

«Вони приходили до нас додому, робили обшук, шукали військові речі. Ми, звісно, все прибрали, але було дуже страшно, щоб вони не побачили, бо якщо ви їх обманюєте, це було ще страшніше», — каже Світлана Асланова, сестра Катерини.

У пошуках бодай якихось новин про батька та нареченого Катерина часто переглядала російські телеграмканали. І одного разу натрапила на відео, на якому впізнала обох.

«Батька бачили, ми 100% впевнені, що це батько. А хлопця — у нас є лише припущення, що це він на відео. Там видно лише верхню частину обличчя — очі та ніс», — каже Катерина.  

Лише після того, як жінки вибралися з окупації, вони змогли повідомити про рідних у всі служби, які займаються розшуком військовослужбовців. Тепер єдине, що їм залишається — чекати і сподіватися на швидке повернення чоловіків.

«Найбільша мрія — це зустрітися з батьком і хлопцем, зустрітися в українському вільному Маріуполі», — каже Катерина.

Автор — Анастасія Суха