Як відкрити українське небо без «залізних» гарантій безпеки і десятка систем Patriot? (колонка)

Міністр громад, територій та інфраструктури України Олександр Кубраков 11 березня знову підтвердив, що незабаром почнуться консультації з європейськими та американськими регуляторами авіаційного сполучення про відновлення цивільних польотів над територією України.

За словами Кубракова, «українська сторона вже передає регуляторам своє бачення, як працюватиме ринок в умовах воєнного стану, свою оцінку ризиків, підходи, алгоритми».

«Думська» вже зверталася до цієї теми, зазначаючи, що це «диванна ініціатива» Офісу президента, яка не має нічого спільного з реальністю, а також чудова можливість підняти настрій за відсутності хороших новин.

За два тижні, що минули з моменту останньої такої самої заяви Кубракова на цю тему щодо контактів з EASA — Європейським агентством з безпеки польотів та американським FAA, у риториці міністра нічого не змінилося. У його словах лише звучить невпевненість у тому, що переговори завершаться позитивно і світові регулятори авіаринку погодяться відкрити українське небо.

Нагадаємо, що з 24 лютого 2022 року накладено заборону на польоти над нашою країною — EASA і FAA видали відповідне попередження (NOTAM). Для зняття заборони українська влада має надати «залізні» гарантії забезпечення безпеки польотів під час війни.

Не зовсім зрозуміло, яким чином наші урядовці зібралися захищати аеропорти та повітряні коридори? Вони хочуть зняти новітні комплекси ППО з оборони міст-мільйонників, перекинувши їх на захист кількох сотень пасажирів, які вирушають до Європи? Чи наші партнери вже заявили про надання Україні десятків систем «Патріот»? Питань багато, але, на жаль, відповідей немає.

Навіть якщо станеться неможливе і заокеанські та європейські фахівці з безпеки ухвалять фантастичне рішення щодо відкриття в нас повітряного коридору, залишиться багато питань щодо забезпечення захисту пасажирів від ракетних атак — у терміналі аеровокзалу і на стоянках літаків.

Як приклад можна розглянути ситуацію, коли на льотному полі аеропорту «Бориспіль» перебуває всього два пасажирські літаки — один щойно прилетів і рухається до аеровокзалу, а інший рулить до злітно-посадкової смуги, щоб злетіти. У кожному з них перебуває по 180 осіб — це максимальне завантаження літаків переважної більшості авіакомпаній, що літають до нас. У цей момент оголошують повітряну тривогу і пояснюють, що можливо відбувся пуск балістичних ракет.

Сьогодні всі розуміють, що підлітний час балістики становить лише дві-три хвилини, і в разі такої загрози треба миттєво почати евакуацію пасажирів, які перебувають у літаках. Крім них є ще працівники аеропорту і десятки авіаційних служб, що забезпечують його роботу.

Навіть якщо в «Борисполі» є укриття, здатне одночасно прийняти до тисячі осіб, тимчасові допуски евакуації мають зберегти життя тих, хто опинився в «боїнгах» або «ейрбасах».

Зрозуміло, що 180 осіб, які перебувають на борту, зможуть покинути літак лише в разі використання аварійних засобів порятунку, а саме — надувних трапів, передбачених для екстрених ситуацій. За чинним нормативом, пасажири справді встигнуть покинути борт лише за півтори хвилини, але треба ще якось дістатися до укриття. Варто також сказати, що багаж і ручна поклажа під час такої евакуації залишаться в літаку.

Якщо такий спосіб використовувати при кожній повітряній тривозі, то повітряне сполучення можна не відкривати — навряд чи хтось із пасажирів захоче опинитися в подібній ситуації. Західні авіакомпанії також відмовляться від подібних заходів безпеки.

Українських авіаперевізників одразу можна викреслити зі списку тих, що літають із Борисполя. Причина — всі літаки перебувають у лізингу у європейських та американських власників, які не ризикуватимуть своєю авіатехнікою. А створення своєї національної авіакомпанії з власним авіаційним парком потребує кількох років і багатомільярдних бюджетних витрат.

Загалом, перспектива відкриття українського неба в даний час навряд чи має адекватне рішення, для цього потрібні більш серйозні інструменти реалізації.

Автор — Олексій Сухой, архівне фото Сергія Смоленцева