«Пісі сирітки Хасі» та найдешевші бички: в Одесі презентували «Феномен Привозу»  

«Виставка поєднує минуле і майбутнє нашої Одеси, — зазначила заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини обласної військової адміністрації Ярослава Різникова. – Ми з величезною цікавістю дивимося на фотографії, зроблені більше ста років тому, а ще через сто років будуть дивитися на фотографії, зроблені паном Сергієм у його надзвичайно цікавій техніці монохромного друку. Мені здається, що сама по собі фотографія – це феномен, до неї звертаються і фотохудожники, і звичайні люди, які бажають зафіксувати особливі моменти свого життя. Привоз – це унікальне місце, він був одним із кількох ринків, які складали систему координат нашого міста, вони і зараз формують спосіб життя одеситів. Одним з перших пунктів на шляху туристів стає Привоз. Коли приїхав до нас міністр культури Азербайджана з цілою свитою супроводжуючих осіб, він попросив перш за все відвезти його на Привоз, бо саме там хотів відчути одеський колорит, побачити спілкування продавців та покупців з радістю та гумором. Мені видається, що виставка чітко показує всі особливості Привоза від історичних часів, коли туди привозили на возах товари, і продавали просто з коліс. Можемо побачити, як змінювався та розвивався Привоз, не втрачаючи своєї основної «фішки». Робота пана Сергія продовжує цей своєрідний місток між минулим та майбутнім».

«Пишаюсь тим, що відкриваємо цю виставку, — сказала директор бібліотеки імені Грушевського, заслужений працівник культури України Юліанна Амельченко. – Коли я була маленькою, то вже знала, що на Привозі бички дешевші, як і інші продукти. Сергій, з яким ми працюємо дуже давно, разом зі мною відкривав цю залу, музей української книги. Він чудова і талановита людина, професіонал високого класу».

«На Привозі продавалося несмачне морозиво, яке називали «пісі сирітки Хасі», — згадує Сергій Гуменюк. – Це був сніг, трохи политий сиропом. Мені його купували по дорозі з вокзалу, адже батьки привозили мене зі Львова влітку до моря. У 2008 році я почав знімати Привоз, бо думав, що він пропаде, став фіксувати молочні, м’ясні корпуси, овочеві та рибні ряди. Через деякий час, співпрацюючи з журналом «Фаворит удачи», став вести рубрику про одеську кухню з відомими одеситами. Кожного разу, щоб зробити закупки, ми йшли на Привоз, і я почав розуміти, як одесити відносяться до походу на цей ринок. Це особлива, традиційна річ, постійних покупців впізнають в обличчя. Мене це зацікавило, і далі вийшло так, що я регулярно став ходити на Привоз із фотокамерою. Познайомився з деякими продавцями, зрозумів: це таке місце, де тебе або полюблять, або проженуть. Згодом на Привозі вже знали, що я працюю над книгою фотографій. Вирішив зробити це в єдиній старовинній техніці, яка стирає відчуття часу. Ви спочатку сприймаєте фото як старовинне, а потім вже помічаєте в кадрі автомобілі, електронні ваги… Привозу цього року виповнилося 195 років, через 5 років буде вже 200, а перша фотокартка з нього була зроблена у 1829 році. Велика дяка тим, хто допоміг мені видати цю книгу. У Одеській національній науковій бібліотеці я працював з каталогом, також користувався матеріалами історико-краєзнавчого музею. А необхідну хімію мені прислали з Нью-Йорку».

Знімки надруковані з цинкових пластин на акварельному папері та тоновані, а також закріплені лаком.

«Фотографія робиться на сонці, вона «засмагає», — розповідає автор про свій метод роботи. — Cкладність процесу та неможливість точного повторення роблять кожну роботу унікальною. Експериментуючи з альтернативними методами друку своїх робіт, я дійшов до висновку, що їхнє використання робить твори цікавими, а творчі задуми – переконливими. Нема ніякої таємниці в тому, що кожний художній твір, кожний сюжет у візуальному мистецтві повинні мати свій розмір, свою техніку виконання та свою подачу. Цианотіпія, сонячний друк, – це старий засіб монохромного фотографічного друку, який давав відбитки блакитного відтінку. Винайдений цей засіб у XIX сторіччі англійським ученим сером Джоном Гершелем майже відразу після винаходу дагерротипії. У 1842 році відбулася публічна презентація цього методу в Королівському науковому товіристві у доповіді «Про хімічний вплив променів сонячного спектру на препарати на основі срібла та інших речовин, металів і не металів, а також про деякі нові фотографічні процеси».

«Коли ми говоримо про місця сили нашого міста, то звичайно маємо на увазі музеї, бібліотеки, де люди навчаються, спілкуються, надихаються, — додала свої спостереження директор Одеської національної наукової бібліотеки Ірина Бірюкова. – А чому б не розглядати одеський Привоз як місце сили, де кується людський та соціальний капітал? Там ми спілкуємось, знайомимось, дізнаємось багато нового. Кожна одеська дитина, якій пощастило «делать базар», отримує безцінні навички соціокультурної комунікації. Сергій побачив оцю душу Привозу, місця, яке надихало покоління митців, художників, поетів, композиторів, музикантів, письменників, фотохудожників. Попри війну, попри карантини він знайшов людей, які допомогли йому здійснити цей задум і видати книгу».

А заступник директора Одеського історико-краєзнавчого музею Юрій Слюсар нагадав, що у популярній п’єсі Георгія Голубенка, Леоніда Сущенка та Валерія Хаїта «Старые дома» одна з героїнь йшла на Привоз, бо хотіла побути на самоті… Та назвав Привоз історичним ареалом, який формує культурний простір.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва та Олександра Синельникова