Музика як зброя: чому закриття «Палладіуму» за російськомовну пісню — небезпечний прецедент (колонка)

Закрити на період перевірки нічний клуб «Палладіум» вирішила військова влада. Це рішення здається справедливим – роки війни несумісні з перебуванням у спільному культурному просторі з росіянами, агресором, який з усіх сил намагається повернути українців у свій «мир».

Кожен має сам собі чесно відповісти: чому в країні, яка воює, у наших просторах досі має звучати мова агресора. Поки хтось підспівує або танцює під російський трек, інші – на фронті, під обстрілами. І кожне слово цієї мови у пісні, навіть якщо воно «аполітичне», все одно несе відтінок болю. Ми просто маємо відчути, що не можемо бути тими самими, ким були до війни.

Російська медіаіндустрія багато років була механізмом «м’якої сили». Пісні, фільми, серіали, блогери формували уявлення про «спільний культурний простір», де Україна – лише «молодший брат». У воєнний час це стало ще небезпечніше, бо будь-який продукт, створений у рф, – навіть «аполітичний» – підтримує економіку країни-агресора і відволікає українців від власної культурної самостійності.

Заборона російськомовної музики — це також питання справедливості. У суспільстві, де багато військових та цивільних втратили здоров’я, неможливо спокійно спостерігати, як звучить культурний продукт ворога. Крім того, існує громадський запит на знищення впливу росії, у тому числі культурного. Люди хочуть, щоб у наших містах звучала Україна, а не голос країни, який руйнує життя наших співвітчизників.

Але є але.

Звісно ворожі звуки викликають обурення. Вибухи, постріли та логічно — й пісні.

Ми справедливо встановили обмеження проти російського культурного впливу та її музичного продукту. Закон дозволяє притягнути до відповідальності заклади, які крутять треки артистів, що підтримують агресію або походять з рфії. Є судові рішення, є практика, є суспільний запит.

Але в законі немає норми, яка дозволяє чиновнику, навіть у воєнний час, закривати бізнес лише за те, що там пролунала російськомовна пісня. Військовий губернатор має широкі повноваження відповідно до Закону про воєнний стан, які він у цьому випадку й використав.

Як мінімум треба встановити, що це за виконавець, чи входить він у так званий чорний список, як підтримувач агресії тощо.

Як максимум – отримати рішення суду!

Проблема не в тому, що влада бореться з російським впливом. Проблема в тому, ЯК вона це робить.

Держава має захищати культурний простір – це фронт, такий самий, як і інші. Але держава не має права замінювати закон обуренням.

Якщо сьогодні без суду закривають клуб «на перевірку», то завтра таким самим жестом можуть «перевіряти» редакцію, громадську організацію, навіть просто людину. Того, хто не вписався у політичний настрій дня.

Ми не маємо права дозволити війні розмити межі правової держави. Бо тоді ворог переможе всередині наших інституцій.

Ми не підспівуємо ворогу — ми співаємо свободу!

Авторка — Яра Ковач