По следам девяти миллиардов: как Минздрав и суд вакцинные тайны защищают

Суд решил сохранить в тайне, куда и как потратили десятки миллиардов гривен на покупку вакцин от COVID-19. Чьи секреты бережет Министерство здравоохранения — производителей или свои собственные?

Ответ на этот вопрос ищет корреспондент «Думской» Сергей Дибров. Десять месяцев он ждал судебного заседания, которое длилось 30 минут, и получил отказ в раскрытии содержания многомиллиардных сделок между государством и частниками-иностранцами.

Почти год назад «Думская» обнародовала статью нашего постоянного автора Николая Ларина «Дело на девять миллиардов: совершенно тайная вакцинальная история», в которой говорилось о совершенно непрозрачных расходах бюджетных денег на закупку вакцин против COVID-19.

В первую очередь речь шла о приобретении так называемой «индийской вакцины» производства Serum Institute. Той самой, за которой лично летал тогдашний министр здравоохранения Максим Степанов. Именно после этой поездки он обзавелся дорогущей курткой, которая стала национальным мемом.

Согласно открытым данным, индийский производитель не выполнил обязательства по поставке более чем десяти миллионов доз, за которые Украина заплатила свыше девяти миллиардов гривен. Летом 2021 года министр Виктор Ляшко сообщал о намерении разорвать это соглашение из-за недобросовестности поставщика. Однако, по нашим данным, этого не произошло, но и новых индийских вакцин в Украине тоже не появилось. Где деньги?

Год назад Министерство здравоохранения отказалось сообщать любую информацию о договорах приобретения вакцин за бюджетные средства. Чиновники оправдываются: «Несмотря на нормы закона, нам запрещают это делать производители, и если Украина не будет послушной и разгласит договоры, то отключат газ оставят без вакцин вообще».

Это было очень странно. Во-первых, есть прямая норма закона, которая запрещает ограничивать доступ к информации об использовании бюджетных средств и обязывает обнародовать такие соглашения, заключенные вне тендерной процедуры. Во-вторых, по крайней мере один из договоров, о котором был запрос, а именно — на покупку китайской вакцины «Коронавак», был опубликован, и в любом случае должен предоставляться по запросу.

За расследование взялся специальный корреспондент «Думской» Сергей Дибров. Он подал запрос в Минздрав, получил ожидаемый отказ и в конце ноября прошлого года подал исковое заявление в административный суд.

В своем ответе Минздрав оправдывался: мол отказал Диброву, потому что выполнил так называемый «трехсоставной тест». Это такая специальная процедура, которая позволяет выяснить, надо или не надо предоставлять информацию с ограниченным доступом в ответ на запрос.

Тогда в Минздраве даже вспомнили постановление пленума Высшего админсуда, пункт шестой которого определяет порядок применения этого теста. Однако, к сожалению, там почему-то в упор не заметили пункт седьмой. В нем прямо указано: ограничивать доступ и объявлять «конфиденциальной» информацию об использовании бюджетных средств запрещается, а «трехсоставной текст» в таких случаях не проводится.

Эти и другие обстоятельства по делу Сергей Дибров изложил в своем ответе. Также он отметил, что в начале пандемии Верховная Рада вывела приобретение вакцин из-под действия Закона Украины «О публичных закупках». То есть — их разрешили покупать как угодно и по любым правилам, но с одним условием: закон требует обнародовать договор со всеми приложениями и отчет о его выполнении. «В случае несоблюдения требований по публикации таких отчетов виновные лица привлекаются к ответственности в соответствии с законом», — так гласит эта норма.

Таким образом, вопрос непредоставления ответа на информационный запрос вышел в новую плоскость. Могут ли стороны контракта договориться не выполнять украинские законы? Если ответ «да» — представляете, какие широкие возможности открываются?!

4 октября, спустя десять месяцев после подачи иска, наконец состоялось судебное заседание. Представители Минздрава присутствовали в режиме видеоконференции, время слушания было ограничено.

По результатам рассмотрения дела судья Мария Аракелян отказала в удовлетворении иска.

Ниже мы приводим текстовую расшифровку судебного заседания (без чисто технических и процессуальных реплик сторон и на языке оригинала) с комментариями Сергея Диброва. Полный текст с мотивацией судебного решения должен быть составлен в течение десяти дней.

Возникает логичный вопрос: какие именно тайны так упорно охраняет украинское министерство? Производителей вакцин? Или все же свои собственные?

===========================================================

Одеський окружний адміністративний суд, справа 420/23769/21

Судове засідання 04.10.2022, початок в 11:10

Суддя (Аракелян М.М.):

Ми переходимо до вступного слова учасників справи. Будь ласка, позивач, ваше вступне слово.

Сергій Дібров (позивач):

Ваша честь. На початку засідання хочу сказати, що дуже вдячний суду за те, що ви дослухалися до аргументів та ухвалили рішення про розгляд справи в порядку звичайного [загального позовного] провадження.

Справа ця вийшла за межи питання «повинно чи не повинно було міністерство надавати відповідь на цей інформаційний запит». Наразі питання стоїть таким чином: чи має право, чи має можливість Міністерство охорони здоров’я (або будь-який інший державний орган) за домовленістю з приватною особою іноземного права відступати від вимог українського законодавства?

З відповіді на позов, з позиції відповідача зрозуміло, що відбувається свідоме невиконання прямих приписів українського законодавства — з мотивів того, що цього вимагає якась іноземна особа. Ми навіть не знаємо, що це за особа — тому що жодних документів, жодних доказів наявності такої вимоги, змісту такої вимоги, законності такої вимоги в справі я не побачив. Їх немає.

Звідси виникає друге питання: взагалі, за яких підстав, в яких ситуаціях, за яких умов, за якою процедурою може буде здійснене таке відступлення від вимог українського законодавства з боку суб’єкту владних повноважень?

І третє питання, яке має для мене скоріше прикладний інтерес: чи є така можливість ігнорувати закони виключним привілеєм органів державної виконавчої влади? Чи, може, таке право, таку можливість має будь-яка фізична чи юридична особа у своїх взаємовідносинах?

Є закон про публічні закупівлі, в якому дійсно передбачена особлива, окрема процедура закупівлі вакцин проти COVID-19 під час пандемії коронавірусу. Це перехідні положення [Закону України «Про публічні закупівлі», — С.Д.], пункт 3-1 ^[1]. Там є таке: «дія цього закону не розповсюджується…», «закупівля здійснюється за правилами постачальника…» і - «звіт про ці договори розміщується [публічно]». Зміст такого звіту встановлений законом та Кабінетом Міністрів України, і прямо вказано, що неоприлюднення такого звіту тягне за собою відповідальність.

Тобто [оприлюднення договорів та звітів] — це передбачено напряму законом. Більш того, напряму законом передбачена відповідальність за ігнорування цієї норми.

З чотирьох договорів, що я запитав (принаймні чотирьох), звіт був оприлднений лише для одного. Тобто — це відкрита публічна інформація, яка не була надана мені у відповідь на запит. Де звіти щодо інших договорів — ми не знаємо. Які умови [цих договорів] — теж не знаємо.

Все, що було після цього, зокрема, відмова мені у наданні цієї інформації — це вже похідне. Те, що це похідне, можна побачити в документах — там, де про «проведення трискладового тесту» і так далі.

Всі свої аргументи я виклав у письмовому вигляді у відповіді на відзив, зокрема і в позовній заяві. Тому вважаю, що це дійсно серйозне питання. Дуже сподіваюся, що воно буде вирішено під час нашого засідання. Дякую.

[…]

Суддя:

Слово надається представнику відповідача.

Представник МОЗ (відповідача):

Ваша честь! Я хочу звернути увагу на те, що стосовно закупівлі вакцин у нас є спеціальний закон, саме стосовно закупівель для боротьби з COVID-19, як вже було зазначено позивачем. Тому його посилання на те, що є загальні норми, не є правильним.

Стосовно того, що не надали запитувану інформацію, хочу зазначити, що МОЗ України не надав, зазначивши, що до цього запиту було вжито механізм «трискладового тесту». [Цей механізм] закріплений в Законі України «Про доступ до публічної інформації», це частина друга статті шостої цього закону ^[2]. Не надаючи інформацію, [Відповідач] керувався тим, що у разі розкриття конфіденційної інформації (а ця інформація є конфіденційною відповідно до договорів, заключених з нашими контрагентами), буде поставлена під удар охорона здоров’я населення та захист прав інших людей. Наслідком порушення МОЗ умов договору було б ненадання в подальшому… невиконання умов договору зі сторони контрагентів, того ж «Файзеру» і так далі.

Так як в нас була пандемія, і потрібно було… це був ключовий соціально-економічний захід боротьби з COVID-19, це була вакцинація серед населення, і якщо б ми не виконали умови договору, а саме — розкрили конфіденційні дані, то держава була б неспроможна для боротьби проти COVID-19. Було рішення Ради нацбезпеки про те, що було МОЗ зобов’язано боротися і вжити всіх необхідних заходів для боротьби з COVID-19. Ось на підставі цього були заключені договори.

Умова про конфіденційність — це постійна загальна умова всіх договорів з такими контрагентами, як, наприклад, той же Pfizer.

Хотілось б зазначити: якщо буде розкрита дана інформація по одному з договорів… Pfizer є контрагентом не тільки по вакцинах. В нього є великий перелік препаратів, [компанія] приймає участь у великий кількості тендерів, і потім Україна буде позбавлена великих постачальників великої кількості лікарських засобів.

МОЗ України вважає, що охорона здоров’я населення (так як у цих компаній Україна закупає велику кількість лікарських засобів) переважає бажання одного з громадян України  дізнатися ціну. На підставі цього, як було зазначено у нашій відповіді на запит, МОЗ України відмовив у наданні даної інформації.

У зв’язку з цим просимо відмовити з задоволенні позовної заяви.

Суддя:

Питання будуть?

Дібров:

Так. Скажіть, будь ласка, крім компанії Pfizer, на українському ринку працює ще дуже багато світових фармацевтичних компаній. І є така окрема правова ситуація, особливі правові умови саме для Pfizer, які відрізняються від інших — так я розумію? Тобто: для компанії Pfizer створено особливі умови на українському ринку, які відрізняються від умов для інших постачальників. Я правильно розумію вашу позицію?

Представник МОЗ:

Ні, неправильно. Я Pfizer для прикладу того наводила, що він у великій кількості тендерів приймає участь, і поза тендерів на боротьбу з COVID-19. Це стандартні договори. Конфіденційність інформації — це обов’язкова умова. Не Україна ці договори прописує, не в нашу користь, не ми визначаємо правила гри, на жаль.

[…]

Дібров:

Тоді наступне питання, дякую за цю відповідь.

Згідно приписів Кодексу адміністративного судочинства відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, повинен довести усі обставини і надати усі докази в обґрунтування своєї позиції.

Скажіть будь ласка, чи надавали ви (тому що я не отримував, не бачив) якісь докази існування таких обмежень, таких заборон? Чи про них відомо зі слів якоїсь особи, наприклад, представника міністерства? Дякую.

Представник МОЗ:

МОЗ України надав усі документи, що мав можливість надати без того, щоб просити [провести] закрите засідання, без того, щоб писати листи до усіх контрагентів. Все, що ми могли надати, ми надали. Якщо буде затребовано, будемо робити запити до тих компаній: чи можемо ми надати цю інформацію у виконання рішення суду ^[3]. За своєю ініціативою (якщо ви читали колись договори подібні), ми не маємо ані ініціативи, ані можливості — нічого.

Дібров:

Добре, дякую, наразі питань немає.

Суддя:

Чи буде у позивача додаткові пояснення з приводу наданих відповідачем пояснень?

Дібров:

Є пояснення.

Згідно статті 77 КАСУ ^[4], суб’єкт владних повноважень повинен до початку розгляду справи по суті надати усі докази, усі матеріали, усі документи, які лягли в основу рішення, що було ухвалено.

Тому в подальшому я буду виходити з того, що те, що є в справі — це все, на що спирався відповідач, ухвалюючи рішення про відмову в наданні в цій інформації. Як ми зараз почули, інших документів наразі у відповідача немає.

Суддя:

У відповідача будуть додаткові пояснення?

Представник МОЗ:

Хочу зазначити, що ми не маємо можливості надавати в судове засідання дані договори, так як це буде прямим порушенням норм цих договорів. Тому МОЗ України не має можливости виконати бажання і на [свій] захист надати ці договори, і….

Суддя:

Зрозуміло.

[…]

Суддя:

Суд переходить до судових дебатів. Три хвилини буде достатньо для виступу в дебатах. Будь ласка. Слово позивачу.

Дібров:

Ваша честь, шановні учасники процесу. Хочу почати свій виступ у дебатах з нагадування про те що, що відповідно до Конституції ^[5] органи державної влади повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На мою думку (і я щиро вважаю, що ця думка не є хибною), цей принцип — універсальний, тобто він не залежить від умов, від обставин, в яких зараз знаходиться країна. Наприклад, зараз ми знаходимося у воєнному стані. Так, діє особливий порядок, тобто законодавство діє - але в такий частині, яка дозволяє державі більш ефективно реагувати на зовнішню загрозу.

На початку пандемії держава так само встановила фактично особливий правовий порядок з метою для протидії іншій загрозі — пандемії. В рекордно короткі строки, протягом одного дня, в законодавство було внесено багато змін, які дуже спростили та дуже прискорили можливості реагувати на цю загрозу. Зокрема — внесені зміни в закон про публічні закупівлі, і дію цього закону не поширили на закупівлю вакцин проти цієї хвороби.

Проте одночасно з цим Верховна Рада Украини, тобто законодавець, встановив порядок звітування, порядок інформування, порядок [забезпечення] публічності, прозорості цих закупівель, які виклав у статті, про яку вже згадувалося — у пункті 3-1 «Перехідних положень» цього закону. Він встановив: так, можна придбавати вакцини без тендера, [навіть] без спрощеної процедури. В той же день було ухвалено рішення, що можна реєструвати вакцини за дуже простою процедурою [навіть без завершених клінічних випробувань — С.Д.], і це все відбувалося.

Але в тому, що стосується прозорості державних закупівель —законодавець не вважав за необхідне, за доцільне [вносити] жодних змін. Напаки, він встановив, що ці договори і звіти про їх виконання повинні бути оприлюднені, і за невиконання цього встановив відповідальність.

Тобто — воля законодавця була такою, щоб ці процедури відбувалися швидко, максимально ефективно і при тому так само прозоро, як будь-який інший час.

Якщо б у законодавця була воля на те, щоб ці процедури були закритими — ніщо не заважало відповідачу, очільник якого є членом Кабінету міністрів, подати [про це] законопроект. Я впевнений, що цій законопроект був би прийнятий дуже швидко — так само, як інші законопроекти [що стосуються боротьби з пандемією], для того, щоб вивести ці закупівлі доза сфери дії законодавства про публічну інформацію.

Але цього не сталося. Пройшло вже два роки з початку пандемії, і досі законодавець не вважає за доцільне вносити такі зміни. Тобто — воля законодавця така, що ці процедури [закупівлі вакцин] мають бути відкритими.

Це перше. Друге. Я хочу нагадати, і відповідачам в першу чергу, що згідно статті шостої закону про публічну інформацію ^[6] закриттю підлягає не документ (в даному випадку — договір), а інформація, яка є в ньому. Пряма норма закону каже: якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, документ підлягає оприлюдненню в частині, яка є відкритою.

Наразі ми не знаємо взагалі про факт існування цього документу. Хто його підписав, хто уклав, на яких підставах? Навіть якщо якісь фінансові, комерційні моменти там є закритими, теоретично можна їх закрити, замарати, як це завжди робиться, і оприлюднити ці договори.

Крім того, я хочу зауважити ще раз. Один з договорів, принаймні один з договорів, був оприлюднений — незважаючи на те, що зараз відповідач наполягає на тому, що він є закритим. Тобто — принаймні в одному випадку ця інформація була оприлюднена. Жодної катастрофи не сталося — вакцини цього виробника поставляються в Україну.

Про наявність такої заборони в тому договорі, що був оприлюднений, жодного слова немає. Тому наразі я не бачу — взагалі не вбачаю в документах, що були досліджені, в заявах, в будь-яких доказах — свідчень про те, що така заборона взагалі існує. Тому я вважаю, що це обмеження є цілком безпідставним. Жодним чином, не бачу підстав. Не бачу рішення особи, яка це ухвалила. Не бачу зобов’язуючого документа і не можу проаналізувати його законність та чинність.

Взагалі я впевнений: навіть якщо таке обмеження існує, воно, згідно приписів цивільного законодавства ^[7] і законодавства про міжнародне приватне право ^[8], є нікчемним з моменту підписання — тому що це домовленість, яка суперечить законодавству України.

Взагалі, будь-яка норма приватного договору, договору про публічну закупівлю зокрема, яка суперечить законодавству України і базовим принципам правопорядку в Україні — є нікчемною з моменту підписання.

Навіть якщо припустити, що таке обмеження дійсно є, я жодним чином не можу вважати, що воно має юридичну силу і має бути джерелом права більш вагомим, ніж чинне законодавство України.

На цьому у мене все, дякую.  

Суддя:

Будь ласка, відповідач.

Представник МОЗ:

Хотіла б у відповідь нагадати про те, що нікчемним є договір, який жодна з сторін не мала наміру виконувати під час його підписання ^[9]. МОЗ України і інші контрагенти мали ці наміри, що й було виконане.

Стосовно того, взагалі які є пункти договору. Позивач не є стороною [договору], тому ми не можемо давати оцінку його побажанням. На підставі вищезазначеного мною в усних поясненнях прошу, для подальшої можливості отримання необхідної кількості доз вакцин і інших препаратів, відмовити у задоволені позову.

[…]

Суддя:

Суд видаляється до нарадчої кімнати.

[…]

Суддя:

По виходу з нарадчої кімнати судом оголошується рішення іменем України, вступна та резолютивна частина. […]

… Вирішив: у задоволенні позову Дібров Сергія Миколайовича до міністерства охорони здоров’я […] — відмовити повністю.

=================================================================================================

[1] Закон України «Про публічні закупівлі»

[2] Закон України «Про доступ до публічної інформації»

[3] «… без того, щоб писати листи до усіх контрагентів»… Хвилинку! Тобто просто зараз таких вимог від виробників у письмовому вигляді в міністерстві немає? Тобто треба писати листи, запитувати: «А ви нам забороняли, чи ні?». Це означає лише одне: ця заборона існує віключно в уяві працівників міністерства і не підтверджена документами.
«… чи можемо ми надати цю інформацію у виконання рішення суду?» - що? Що ви кажете? «Ало, це Файзер? Міністерство охорони здоров'я України турбує. У нас тут український суд відповідно до українського законодавства затребує документи. Можно, ми виконаємо рішення українського суду, ви дозволяєте? Ні, не можна? Добре, не виконаємо. Хвилинку, але ж це кримінал? А, це вже наші проблеми! Що ви кажете — «викручуйтесь, як хочете»? Добре, добре, зрозуміло, так і робимо». Якось так все відбувається, схоже.

[4] Кодекс адміністративного судочинства України

[5] Конституція України

[6] Закон України «Про доступ до публічної інформації»

[7] Цивільний кодекс України

[8] Закон України «Про міжнародне приватне право»

[9] Шановний представник МОЗ вочевидь плутає «нікчемний правочин» та «фіктивний правочин». Нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Наприклад, нікчемною є домовленість між двома людьми про вбивство третьої. Або, як в нашому випадку — угода двух сторін про обмеження конституційного права громадян України на отримання інформації про використання бюджетних коштів.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків. І це зовсім інша юридична сутність.