По слідах дев`яти мільярдів: як Міністерство охорони здоров`я і суд вакцинні таємниці захищають

Суд вирішив залишити в таємниці, куди і як витратили десятки мільярдів гривень на купівлю вакцин від COVID-19. Чиї секрети береже Міністерство охорони здоров'я — виробників чи свої власні?

Відповідь на це запитання шукає кореспондент «Думської» Сергій Дібров. Десять місяців він чекав на судове засідання, яке тривало 30 хвилин, і отримав відмову в розкритті змісту багатомільярдних угод між державою та приватниками-іноземцями.

Майже рік тому «Думська» оприлюднила статтю нашого постійного автора Миколи Ларіна «Справа на дев'ять мільярдів: цілком таємна вакцинальна історія», в якій йшлося про абсолютно непрозорі витрати бюджетних грошей на закупівлю вакцин проти COVID-19.

В першу чергу мова йшла про придбання так званої «індійської вакцини» виробництва Serum Institute. Тої самої, за якою особисто літав тодішній міністр охорони здоров'я Максим Степанов. Саме після цієї поїздки він обзавівся дорогущою курткою, яка стала національним мемом.

Відповідно до відкритих даних, індійський виробник не виконав зобов'язання щодо поставки більш ніж десяти мільйонів доз, за які Україна сплатила понад дев'ять мільярдів гривень. Влітку 2021 року міністр Віктор Ляшко повідомляв про намір розірвати цю угоду через недобросовісність постачальника. Проте, за нашими даними, цього не сталося, але й нових індійських вакцин в Україні теж не з`явилося. Де гроші?

Рік тому Міністерство охорони здоров'я відмовилося повідомляти будь-яку інформацію про договори придбання вакцин за бюджетні кошти. Чиновники виправдовуються: «Попри норми закону, нам забороняють це робити виробники, і якщо Україна не буде слухняною і розголосить договори, то відключать газ залишать без вакцин взагалі».

Це було дуже дивно. По-перше, є пряма норма закону, яка забороняє обмежувати доступ до інформації про використання бюджетних коштів і зобов'язує оприлюднювати такі договори, укладені поза тендерної процедури. По-друге, принаймні один з договорів, про який був запит, а саме — на закупівлю китайської вакцини «Коронавак», був опублікований, і в будь-якому разі мав надаватися за запитом.

За розслідування взявся спеціальний кореспондент «Думської» Сергій Дібров. Він подав запит до МОЗ, отримав очікувану відмову і наприкінці листопада минулого року подав позовну заяву до адміністративного суду.

У своїй відповіді МОЗ виправдовувався: мовляв, відмовив Діброву, тому що виконав так званий «трискладовий тест». Це така спеціальна процедура, яка дозволяє з'ясувати, треба чи не треба надавати інформацію з обмеженим доступом у відповідь на запит.

Тоді в МОЗ навіть згадали постанову пленуму Вищого адмінсуду, пункт шостий якої визначає порядок застосування цього тесту. Проте, на жаль, там чомусь в упор не помітили пункт сьомий. У ньому прямо зазначено: обмежувати доступ і оголошувати «конфіденційною» інформацію про використання бюджетних коштів забороняється, а «трискладовий текст» у таких випадках не проводиться.

Ці та інші обставини щодо справи Сергій Дібров виклав у своїй відповіді. Також він зауважив, що на початку пандемії Верховна Рада вивела придбання вакцин з-під дії Закону України «Про публічні закупівлі». Тобто — їх дозволили купувати як завгодно і за будь-якиими правилами, але з однією умовою: закон вимагає оприлюднити договір з усіма додатками та звіт про його виконання. «У разі недотримання вимог щодо публікації таких звітів винні особи притягаються до відповідальності відповідно до закону», — так вказано в цій нормі.

Таким чином, питання ненадання відповіді на інформаційний запит вийшло у нову площину. Чи можуть сторони контракту домовитися не виконувати українські закони? Якщо відповідь «так» — уявляєте, які широкі можливості відкриваються?!

4 жовтня, через десять місяців після подання позову, нарешті відбулося судове засідання. Представники МОЗ були присутні в режимі відеоконференції, час слухання був обмежений.

За результатами розгляду справи суддя Марія Аракелян відмовила в задоволенні позову.

Нижче ми наводимо текстову розшифровку судового засідання (без суто технічних та процесуальних реплік сторін) та коментарі Сергія Діброва. Повний текст з мотивацією судового рішення має бути складений протягом десяти днів.

Виникає логічне запитання: які саме таємниці так вперто охороняє українське міністерство? Виробників вакцин Чи все ж таки свої власні?

===========================================================

Одеський окружний адміністративний суд, справа 420/23769/21

Судове засідання 04.10.2022, початок в 11:10

Суддя (Аракелян М.М.):

Ми переходимо до вступного слова учасників справи. Будь ласка, позивач, ваше вступне слово.

Сергій Дібров (позивач):

Ваша честь. На початку засідання хочу сказати, що дуже вдячний суду за те, що ви дослухалися до аргументів та ухвалили рішення про розгляд справи в порядку звичайного [загального позовного] провадження.

Справа ця вийшла за межи питання «повинно чи не повинно було міністерство надавати відповідь на цей інформаційний запит». Наразі питання стоїть таким чином: чи має право, чи має можливість Міністерство охорони здоров’я (або будь-який інший державний орган) за домовленістю з приватною особою іноземного права відступати від вимог українського законодавства?

З відповіді на позов, з позиції відповідача зрозуміло, що відбувається свідоме невиконання прямих приписів українського законодавства — з мотивів того, що цього вимагає якась іноземна особа. Ми навіть не знаємо, що це за особа — тому що жодних документів, жодних доказів наявності такої вимоги, змісту такої вимоги, законності такої вимоги в справі я не побачив. Їх немає.

Звідси виникає друге питання: взагалі, за яких підстав, в яких ситуаціях, за яких умов, за якою процедурою може буде здійснене таке відступлення від вимог українського законодавства з боку суб’єкту владних повноважень?

І третє питання, яке має для мене скоріше прикладний інтерес: чи є така можливість ігнорувати закони виключним привілеєм органів державної виконавчої влади? Чи, може, таке право, таку можливість має будь-яка фізична чи юридична особа у своїх взаємовідносинах?

Є закон про публічні закупівлі, в якому дійсно передбачена особлива, окрема процедура закупівлі вакцин проти COVID-19 під час пандемії коронавірусу. Це перехідні положення [Закону України «Про публічні закупівлі», — С.Д.], пункт 3-1 ^[1]. Там є таке: «дія цього закону не розповсюджується…», «закупівля здійснюється за правилами постачальника…» і - «звіт про ці договори розміщується [публічно]». Зміст такого звіту встановлений законом та Кабінетом Міністрів України, і прямо вказано, що неоприлюднення такого звіту тягне за собою відповідальність.

Тобто [оприлюднення договорів та звітів] — це передбачено напряму законом. Більш того, напряму законом передбачена відповідальність за ігнорування цієї норми.

З чотирьох договорів, що я запитав (принаймні чотирьох), звіт був оприлднений лише для одного. Тобто — це відкрита публічна інформація, яка не була надана мені у відповідь на запит. Де звіти щодо інших договорів — ми не знаємо. Які умови [цих договорів] — теж не знаємо.

Все, що було після цього, зокрема, відмова мені у наданні цієї інформації — це вже похідне. Те, що це похідне, можна побачити в документах — там, де про «проведення трискладового тесту» і так далі.

Всі свої аргументи я виклав у письмовому вигляді у відповіді на відзив, зокрема і в позовній заяві. Тому вважаю, що це дійсно серйозне питання. Дуже сподіваюся, що воно буде вирішено під час нашого засідання. Дякую.

[…]

Суддя:

Слово надається представнику відповідача.

Представник МОЗ (відповідача):

Ваша честь! Я хочу звернути увагу на те, що стосовно закупівлі вакцин у нас є спеціальний закон, саме стосовно закупівель для боротьби з COVID-19, як вже було зазначено позивачем. Тому його посилання на те, що є загальні норми, не є правильним.

Стосовно того, що не надали запитувану інформацію, хочу зазначити, що МОЗ України не надав, зазначивши, що до цього запиту було вжито механізм «трискладового тесту». [Цей механізм] закріплений в Законі України «Про доступ до публічної інформації», це частина друга статті шостої цього закону ^[2]. Не надаючи інформацію, [Відповідач] керувався тим, що у разі розкриття конфіденційної інформації (а ця інформація є конфіденційною відповідно до договорів, заключених з нашими контрагентами), буде поставлена під удар охорона здоров’я населення та захист прав інших людей. Наслідком порушення МОЗ умов договору було б ненадання в подальшому… невиконання умов договору зі сторони контрагентів, того ж «Файзеру» і так далі.

Так як в нас була пандемія, і потрібно було… це був ключовий соціально-економічний захід боротьби з COVID-19, це була вакцинація серед населення, і якщо б ми не виконали умови договору, а саме — розкрили конфіденційні дані, то держава була б неспроможна для боротьби проти COVID-19. Було рішення Ради нацбезпеки про те, що було МОЗ зобов’язано боротися і вжити всіх необхідних заходів для боротьби з COVID-19. Ось на підставі цього були заключені договори.

Умова про конфіденційність — це постійна загальна умова всіх договорів з такими контрагентами, як, наприклад, той же Pfizer.

Хотілось б зазначити: якщо буде розкрита дана інформація по одному з договорів… Pfizer є контрагентом не тільки по вакцинах. В нього є великий перелік препаратів, [компанія] приймає участь у великий кількості тендерів, і потім Україна буде позбавлена великих постачальників великої кількості лікарських засобів.

МОЗ України вважає, що охорона здоров’я населення (так як у цих компаній Україна закупає велику кількість лікарських засобів) переважає бажання одного з громадян України  дізнатися ціну. На підставі цього, як було зазначено у нашій відповіді на запит, МОЗ України відмовив у наданні даної інформації.

У зв’язку з цим просимо відмовити з задоволенні позовної заяви.

Суддя:

Питання будуть?

Дібров:

Так. Скажіть, будь ласка, крім компанії Pfizer, на українському ринку працює ще дуже багато світових фармацевтичних компаній. І є така окрема правова ситуація, особливі правові умови саме для Pfizer, які відрізняються від інших — так я розумію? Тобто: для компанії Pfizer створено особливі умови на українському ринку, які відрізняються від умов для інших постачальників. Я правильно розумію вашу позицію?

Представник МОЗ:

Ні, неправильно. Я Pfizer для прикладу того наводила, що він у великій кількості тендерів приймає участь, і поза тендерів на боротьбу з COVID-19. Це стандартні договори. Конфіденційність інформації — це обов’язкова умова. Не Україна ці договори прописує, не в нашу користь, не ми визначаємо правила гри, на жаль.

[…]

Дібров:

Тоді наступне питання, дякую за цю відповідь.

Згідно приписів Кодексу адміністративного судочинства відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, повинен довести усі обставини і надати усі докази в обґрунтування своєї позиції.

Скажіть будь ласка, чи надавали ви (тому що я не отримував, не бачив) якісь докази існування таких обмежень, таких заборон? Чи про них відомо зі слів якоїсь особи, наприклад, представника міністерства? Дякую.

Представник МОЗ:

МОЗ України надав усі документи, що мав можливість надати без того, щоб просити [провести] закрите засідання, без того, щоб писати листи до усіх контрагентів. Все, що ми могли надати, ми надали. Якщо буде затребовано, будемо робити запити до тих компаній: чи можемо ми надати цю інформацію у виконання рішення суду ^[3]. За своєю ініціативою (якщо ви читали колись договори подібні), ми не маємо ані ініціативи, ані можливості — нічого.

Дібров:

Добре, дякую, наразі питань немає.

Суддя:

Чи буде у позивача додаткові пояснення з приводу наданих відповідачем пояснень?

Дібров:

Є пояснення.

Згідно статті 77 КАСУ ^[4], суб’єкт владних повноважень повинен до початку розгляду справи по суті надати усі докази, усі матеріали, усі документи, які лягли в основу рішення, що було ухвалено.

Тому в подальшому я буду виходити з того, що те, що є в справі — це все, на що спирався відповідач, ухвалюючи рішення про відмову в наданні в цій інформації. Як ми зараз почули, інших документів наразі у відповідача немає.

Суддя:

У відповідача будуть додаткові пояснення?

Представник МОЗ:

Хочу зазначити, що ми не маємо можливості надавати в судове засідання дані договори, так як це буде прямим порушенням норм цих договорів. Тому МОЗ України не має можливости виконати бажання і на [свій] захист надати ці договори, і….

Суддя:

Зрозуміло.

[…]

Суддя:

Суд переходить до судових дебатів. Три хвилини буде достатньо для виступу в дебатах. Будь ласка. Слово позивачу.

Дібров:

Ваша честь, шановні учасники процесу. Хочу почати свій виступ у дебатах з нагадування про те що, що відповідно до Конституції ^[5] органи державної влади повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На мою думку (і я щиро вважаю, що ця думка не є хибною), цей принцип — універсальний, тобто він не залежить від умов, від обставин, в яких зараз знаходиться країна. Наприклад, зараз ми знаходимося у воєнному стані. Так, діє особливий порядок, тобто законодавство діє - але в такий частині, яка дозволяє державі більш ефективно реагувати на зовнішню загрозу.

На початку пандемії держава так само встановила фактично особливий правовий порядок з метою для протидії іншій загрозі — пандемії. В рекордно короткі строки, протягом одного дня, в законодавство було внесено багато змін, які дуже спростили та дуже прискорили можливості реагувати на цю загрозу. Зокрема — внесені зміни в закон про публічні закупівлі, і дію цього закону не поширили на закупівлю вакцин проти цієї хвороби.

Проте одночасно з цим Верховна Рада Украини, тобто законодавець, встановив порядок звітування, порядок інформування, порядок [забезпечення] публічності, прозорості цих закупівель, які виклав у статті, про яку вже згадувалося — у пункті 3-1 «Перехідних положень» цього закону. Він встановив: так, можна придбавати вакцини без тендера, [навіть] без спрощеної процедури. В той же день було ухвалено рішення, що можна реєструвати вакцини за дуже простою процедурою [навіть без завершених клінічних випробувань — С.Д.], і це все відбувалося.

Але в тому, що стосується прозорості державних закупівель —законодавець не вважав за необхідне, за доцільне [вносити] жодних змін. Напаки, він встановив, що ці договори і звіти про їх виконання повинні бути оприлюднені, і за невиконання цього встановив відповідальність.

Тобто — воля законодавця була такою, щоб ці процедури відбувалися швидко, максимально ефективно і при тому так само прозоро, як будь-який інший час.

Якщо б у законодавця була воля на те, щоб ці процедури були закритими — ніщо не заважало відповідачу, очільник якого є членом Кабінету міністрів, подати [про це] законопроект. Я впевнений, що цій законопроект був би прийнятий дуже швидко — так само, як інші законопроекти [що стосуються боротьби з пандемією], для того, щоб вивести ці закупівлі доза сфери дії законодавства про публічну інформацію.

Але цього не сталося. Пройшло вже два роки з початку пандемії, і досі законодавець не вважає за доцільне вносити такі зміни. Тобто — воля законодавця така, що ці процедури [закупівлі вакцин] мають бути відкритими.

Це перше. Друге. Я хочу нагадати, і відповідачам в першу чергу, що згідно статті шостої закону про публічну інформацію ^[6] закриттю підлягає не документ (в даному випадку — договір), а інформація, яка є в ньому. Пряма норма закону каже: якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, документ підлягає оприлюдненню в частині, яка є відкритою.

Наразі ми не знаємо взагалі про факт існування цього документу. Хто його підписав, хто уклав, на яких підставах? Навіть якщо якісь фінансові, комерційні моменти там є закритими, теоретично можна їх закрити, замарати, як це завжди робиться, і оприлюднити ці договори.

Крім того, я хочу зауважити ще раз. Один з договорів, принаймні один з договорів, був оприлюднений — незважаючи на те, що зараз відповідач наполягає на тому, що він є закритим. Тобто — принаймні в одному випадку ця інформація була оприлюднена. Жодної катастрофи не сталося — вакцини цього виробника поставляються в Україну.

Про наявність такої заборони в тому договорі, що був оприлюднений, жодного слова немає. Тому наразі я не бачу — взагалі не вбачаю в документах, що були досліджені, в заявах, в будь-яких доказах — свідчень про те, що така заборона взагалі існує. Тому я вважаю, що це обмеження є цілком безпідставним. Жодним чином, не бачу підстав. Не бачу рішення особи, яка це ухвалила. Не бачу зобов’язуючого документа і не можу проаналізувати його законність та чинність.

Взагалі я впевнений: навіть якщо таке обмеження існує, воно, згідно приписів цивільного законодавства ^[7] і законодавства про міжнародне приватне право ^[8], є нікчемним з моменту підписання — тому що це домовленість, яка суперечить законодавству України.

Взагалі, будь-яка норма приватного договору, договору про публічну закупівлю зокрема, яка суперечить законодавству України і базовим принципам правопорядку в Україні — є нікчемною з моменту підписання.

Навіть якщо припустити, що таке обмеження дійсно є, я жодним чином не можу вважати, що воно має юридичну силу і має бути джерелом права більш вагомим, ніж чинне законодавство України.

На цьому у мене все, дякую.  

Суддя:

Будь ласка, відповідач.

Представник МОЗ:

Хотіла б у відповідь нагадати про те, що нікчемним є договір, який жодна з сторін не мала наміру виконувати під час його підписання ^[9]. МОЗ України і інші контрагенти мали ці наміри, що й було виконане.

Стосовно того, взагалі які є пункти договору. Позивач не є стороною [договору], тому ми не можемо давати оцінку його побажанням. На підставі вищезазначеного мною в усних поясненнях прошу, для подальшої можливості отримання необхідної кількості доз вакцин і інших препаратів, відмовити у задоволені позову.

[…]

Суддя:

Суд видаляється до нарадчої кімнати.

[…]

Суддя:

По виходу з нарадчої кімнати судом оголошується рішення іменем України, вступна та резолютивна частина. […]

… Вирішив: у задоволенні позову Дібров Сергія Миколайовича до міністерства охорони здоров’я […] — відмовити повністю.

=================================================================================================

[1] Закон України «Про публічні закупівлі»

[2] Закон України «Про доступ до публічної інформації»

[3] «… без того, щоб писати листи до усіх контрагентів»… Хвилинку! Тобто просто зараз таких вимог від виробників у письмовому вигляді в міністерстві немає? Тобто треба писати листи, запитувати: «А ви нам забороняли, чи ні?». Це означає лише одне: ця заборона існує віключно в уяві працівників міністерства і не підтверджена документами.
«… чи можемо ми надати цю інформацію у виконання рішення суду?» - що? Що ви кажете? «Ало, це Файзер? Міністерство охорони здоров'я України турбує. У нас тут український суд відповідно до українського законодавства затребує документи. Можно, ми виконаємо рішення українського суду, ви дозволяєте? Ні, не можна? Добре, не виконаємо. Хвилинку, але ж це кримінал? А, це вже наші проблеми! Що ви кажете — «викручуйтесь, як хочете»? Добре, добре, зрозуміло, так і робимо». Якось так все відбувається, схоже.

[4] Кодекс адміністративного судочинства України

[5] Конституція України

[6] Закон України «Про доступ до публічної інформації»

[7] Цивільний кодекс України

[8] Закон України «Про міжнародне приватне право»

[9] Шановний представник МОЗ вочевидь плутає «нікчемний правочин» та «фіктивний правочин». Нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Наприклад, нікчемною є домовленість між двома людьми про вбивство третьої. Або, як в нашому випадку — угода двух сторін про обмеження конституційного права громадян України на отримання інформації про використання бюджетних коштів.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків. І це зовсім інша юридична сутність.