Місто, якого більше немає: в Одесі оживили плівковий архів «інтелігента з камерою»

Виставка фотографій «Борис Ладиженський. Закарбовані промені» відкрилася в залі Всеукраїнського центру болгарської культури. В експозиції представлені знімки Одеси 70-90-х років, автопортрети і кадри з військової служби автора на Крайній Півночі.

Фото були відібрані та скановані з плівок архіву майстра.

Виставку присвячено 100-річчю від дня народження Бориса Ілліча Ладиженського – корифея одеської художньої фотографії, президента міського клубу фотографів «Фотон-2», засновника і голови правління Одеської фотографічної асоціації.

Він народився 16 червня 1926 року. В 1941 році вступив до місцевої військової авіаційної школи пілотів, потім було штурманське училище в Нальчику, Харківський військово-повітряний інститут зв’язку. Після навчання служив у різних куточках СРСР: Харкові, Стриї (Прикарпаття), Воркуті, Полтаві, на острові лейтенанта Шмідта.

Захопився фотографією в 1954-му і отримав у подарунок від дружини свою першу фотокамеру «Зоркий». З того часу Борис Ілліч з нею не розлучався. У 1972 році Ладиженський виходить у відставку з військової служби і повертається до Одеси.

На виставці майстра представлені його фотографії міста 70-90-х років, автопортрети та нариси з військової служби на Крайній Півночі. Багато спогадів про веселі Гуморини та Міський сад, який довгий час називали одеським Монмартром. Від продуманої композиції до насиченності тону знімки Ладиженського близькі до живопису — тут і плівка, і ручний друк, і близькість до музеїв далася взнаки. Його завжди оточували цікаві особистості — поети, актори, музиканти, художники, фотографи, мистецтвознавці, і він з любов’ю ставився до тих, із ким зводило життя.

Як фотографа його цікавило все. Він знімав повсякденне життя міста, портрети відомих людей та простих одеситів, театральні постановки, концерти, виставки та ще багато чого. Улюбленими жанрами Бориса Ілліча були портрет і репортаж. Він часто казав: «Не треба нічого вигадувати, саме життя дасть цікаві сюжети, просто потрібно уважно дивитися і бачити!».

І він помічав, як людина, що пустилася берега, дрімає під парканом, на якому плакат єхидно констатує: «Все життя», як кокетлива старенька у вікні радіє маленькій собачці, як літня пара відпочиває на пляжному парапеті голова до голови, аби бесідувати було зручно, адже є про що…

Працюючи фотографом в Музеї західного та східного мистецтва та Художньому музеї, майстер співпрацював із міськими газетами, де завжди охоче публікували його знімки. Менше з тим, він не думав про власну славу і займався організацією виставок для інших. Його енергії ми завдячуємо проведенню в Одесі великих міжнародних фотовиставок, підсумкових вернісажів традиційного конкурсу «Знімок року». А першою персональною виставкою самого Бориса Ілліча стала посмертна — в 2007 році. Так буває, коли справа стосується інтелігентної людини, а інтелігентність була другим іменем Ладиженського.

Автор – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського