Погляд генерала: як працює і про що думає очільник Одеської міської військової адміністрації?

О 6:00 вже у спортзалі, спить по 4-5 годин у кращому випадку, не ходить по ресторанах та не був вихідним жодного разу за три місяці. Сергій Лисак — людина військова, і підхід до управління містом має відповідний. В ексклюзивному інтерв'ю «Думський» начальник міської військової адміністрації розповів, як йому працюється в рідній Одесі після прифронтового Дніпра, чому бригадний генерал не планує йти в мери, як вибудовує стосунки зі «спадщиною» Геннадія Труханова та чинним губернатором.

Про тугу за бойовою роботою, жорстку дисципліну та демократію під час війни — читайте в нашому матеріалі.

«ЛЮДИ ПРОСЯТЬ, ЯК МІНІМУМ, ХВИЛИНУ УВАГИ»

«Думська». Сергій Петрович, ви вже понад три місяці на посаді. Підведім попередні результати: як вам працюється в Одесі?

Сергій Лисак. В Одесі я народився і виріс. Працювати — це вже трошки інше, проте, працювати в інших регіонах, там, де немає рідних, близьких, набагато легше, ніж у власному місті. Бо тут чимало знайомих, що набирають з різних питань.

«Д». Якщо це не секрет, а що у вас зазвичай просять?

С.Л. Як мінімум, хвилину уваги! Уявіть цю кількість людей, яка звертається до тебе, і ти розумієш, що це фактично неможливо.

«Д». В Одесі важче працювати, ніж в Дніпрі?

С.Л. В Дніпрі свої виклики, в Одесі — свої. Давайте не будемо забувати, що Дніпро — це все ж таки прифронтовий регіон, і там трошки інші виклики, інші обставини. Різниця велика. Але ж і Одеса кожного дня страждає від обстрілів ворога, і це вносить корективи в наше повсякденне життя.

«Д». Дніпро дійсно ближче до лінії фронту, Одеса далі. Чи був сенс створювати тут військову адміністрацію?

С.Л. На мій погляд, був. Військова адміністрація може внести корективи в організацію роботи, пов`язану в першу чергу з безпековим напрямком, який треба покращити. Фактично, чим зараз і займаємось, про це ми не пишемо в Telegram-каналах, не говоримо в засобах масової інформації. Ця робота любить тишу, але я впевнений.

«Д». Але можете озвучити ці безпекові напрямки?

С.Л. Перше, на чому ми акцентували увагу, це, як мінімум, збільшити якість тих самих укриттів, якими користуються люди. Ясно, що вони, можливо, не такі гарні зсередини, однак, там люди можуть почуватися трошки безпечніше, ніж у власних домівках.

«Д». Це зрозуміло, але чи потрібна для цього військова адміністрація, якщо в нас була і залишилася місцева влада? І чи потрібно її було залишати з повноваженнями?

С. Л. Впевнено відповім, що так. І військова адміністрація створена не для того, щоб послабити місцеву владу, а, навпаки, щоб десь її підкріпити. Спілкуючись з місцевими очільниками, перше питання в мене було, як зберегти, щонайменше, суб`єктність органу місцевого самоврядування, щоб він відчував себе повноцінним. Є депутати — це ті люди, яких обрав народ. І ми маємо почути кожного з них. Депутати – це голос, який доносить про проблеми в одному або іншому кварталі, скажімо так.

«Д». Тобто ви підтримуєте принцип важелів та противаг?

С.Л. Чом би й ні? Має бути об`єктивність.

«Д». Ігор Коваль має реальну владу в Одесі?

С.Л. Він секретар міської ради, він виконувач обов`язків мера.

«Д». Чому з команди Геннадія Труханова залишився тільки один Олександр Філатов?

С.Л. Треба запитати в Коваля. І взагалі навіщо розділяти команду Труханова і команду не Труханова? На мій погляд, це люди, які працювали на благо цього міста. Гарно чи не гарно, це вже покаже історія. Якщо люди виконують свою роботу якісно, то хай працюють.

«Д». Скажіть, якось вплинуло на підготовку до опального сезону звільнення віцемера з питань ЖКГ Ганни Позднякової?

С.Л. Набагато більше коректив внесли обстріли нашого ворога, а не звільнення Позднякової.

«ДОМОВЛЯТИСЯ ТА ЗНАХОДИТИ КОМПРОМІС – ЦЕ РІЗНІ РЕЧІ»

«Д». Одеса — місто зі стійкою традицією домовлятися. Ви намагаєтесь цю модель ламати чи використовуєте її? 

С.Л. А навіщо домовлятися?

«Д». Ну як? Компроміси, консенсуси…

С.Л. Давайте так визначу: домовлятися і знайти якийсь компроміс, це взагалі різні речі. Якщо є обґрунтовані позиції, які будуть приносити користь місцевому населенню, то чому б ні? Я навчаюсь, як і люди, що прийшли зі мною і сприймають той досвід, який є безпосередньо в органів місцевого самоврядування. Так що можна не домовлятись, а знаходити якісь спільні рішення, які приносять користь містянам.

«Д». У які питання місцевої влади ви взагалі не втручаєтесь?

С.Л. Якщо я буду бачити, що є питання, які суперечать законному напрямку чи моїм внутрішнім переконанням, я у будь-якому випадку буду втручатися в це і доносити свою позицію.

«Д». Чи були вже такі випадки?

С.Л. Були випадки, коли доводилося коригувати, скажімо так. Якщо є діалог, то це є спільне бачення нашого подальшого руху.

«Д». Чи є в Одесі проблеми, за які ви не беретеся, бо ви розумієте, що вам не дадуть їх вирішити?

С.Л. Скажімо так, проблем є багато, але давайте не будемо забувати, що в Україні йде війна. Є якісь питання, на які потрібно зараз реагувати, є якісь питання, на які потрібно реагувати трошки пізніше. Як то кажуть, просто не на часі, але реагувати потрібно у будь-якому випадку.

«Д». Голова Одеської міської військової адміністрації в розумінні багатьох громадян є таким собі напівбогом. Сергій Петрович, а чи є у вас начальник?

С.Л. Безпосередньо мій начальник — це очільник обласної військової адміністрації Олег Кіпер.

«Д». В яких ви відносинах?

С.Л. У нормальних робочих відносинах, ми й до цього були знайомі. Він підтримує мене, і я буду підтримувати його.

«Д». Чи є якісь вказівки, які вам надсилають з ОВА, щоб ви їх виконали?

С.Л. Нічого протизаконного вони не надсилають. Є якась загальнодержавна політика, яку вони впроваджують. Відхилятись від неї не будемо, і основні принципи — це законність і безпекова складова, яка покладена на військову адміністрацію, в тому числі міст.

«Д». А апарат міської ради? Він також підпорядковується зараз обласній військовій адміністрації?

С.Л. Ні, це окремо. Це безпосередньо наша комунікація.

«Д». Як часто ви спілкуєтеся з Олегом Кіпером?

С.Л. Не має бути такого як часто. Якщо щось потрібно, ти береш, набираєш його. Якщо щось потрібно Олегу Олександровичу, він набирає мене. Періодично ми їздимо один до одного. Декілька раз на тиждень бачимося. Якщо не бачимося, то стовідсотково виходимо на зв`язок.

«МАЛЮК ДЛЯ МЕНЕ – ЦЕ СПРАВЖНІЙ ГЕРОЙ СЬОГОДЕННЯ»

«Д». Як ви ставитеся до відставки Василя Малюка?

С.Л. Я чинний військовослужбовець і не буду обговорювати рішення, які прийняв Верховний головнокомандувач. А що стосується Василя Васильовича, я його поважав, поважаю і буду поважати за людські якості, за те, що він зробив для нашої країни. І він для мене справжній герой сьогодення в тому числі. Людина, яка робить історію.

Д». Ви його можете назвати колегою чи також товаришем, другом?

С.Л. Нумо розділяти поняття. Він був очільником Служби безпеки України, він був моїм керівником. І свою позицію щодо нього я сказав вже.

«Д». Є особисте питання. Існують чутки, що у перші тридцять днів після повномасштабного вторгнення, у 2022-му році, ви особисто брали участь у бойових діях зі зброєю в руках. Це не секрет?

С.Л. Для мене особисто точно ні. Закінчиться війна — будемо розповідати. Але, дійсно, це так і було. Частково це були задачі на Житомирщині.

«Д». Війна закінчиться. Як, на вашу думку, вона має закінчитися?

С.Л. Виключно перемогою України. Для мене особисто, напевно, закінчення війни це буде повернення наших полонених. На моє внутрішнє переконання, війна закінчується, коли повернеться останній військовополонений і коли ми повернемо останню дитину до України.

«Я В БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ ЗНАЙДУ ІНФОРМАЦІЮ НА СПІЛЬНИХ З ВАМИ ЗНАЙОМИХ»

«Д». Безпекові питання. Що в системі цивільного захисту Одеси вас дратує найбільше?

С.Л. Дратує? Так, напевно, не можна говорити, це достатньо агресивно, але є ситуації, які можна покращити. І ми зараз цим займаємось, багато чого зробили, й впевнений, ще зробимо.

«Д». Про укриття ми вже проговорили, а що ще?

С.Л. Укриття, захист об`єктів критичної інфраструктури, системи оповіщення, багато напрямків є, які потрібно розвивати. Можливо ми не так швидко, як хотілось, але крокуємо до цього. Є все-таки бюрократичні перепони, але спільними зусиллями ми вирішуємо це. 

«Д». Як ви отримуєте інформацію про Одесу, про те, що тут коїться? Чи є якісь у вас Telegram-канали, які ви читаєте?

С.Л. Я ще раз кажу, що ми всі люди, які зараз живемо в цьому суспільству і не потрібно відрізняти одного від іншого. Ми всі живемо в однакових реаліях. Щось дізнаєшся з якихось інформаційних телеканалів, щось безпосередньо від своїх підлеглих.

«Д». А які канали ви читаєте?

С.Л. Ми не будемо робити рекламу цим каналам.

«Д». «Думську» читаєте?

С.Л. Постійно. Навіть з того часу, як поїхав з нашого міста, періодично читаю.

«Д». Все, рекламу ми здобули. Ви користуєтеся чатом GPТ?

С.Л. Ні. 

«Д». А зв`язками з колишніми колегами зі Служби безпеки? Вони вам готують якусь інформацію?

С.Л. Цікаве питання. А яку вони мають підготувати мені інформацію?

«Д». Ну, можливо, досьє на когось з міських чиновників.

С.Л. Я в цьому місті виріс, родився, навіть трохи працював. В будь-якому випадку мені не потрібні якісь додаткові канали інформації для того, щоб здобути характеристику на ту чи іншу особу. Якщо не через одне рукопотискання, то через два рукопотискання я в хай там що знайду інформацію на спільних з вами знайомих.

«В МЕНЕ НЕМАЄ ПОЛІТИЧНИХ АМБІЦІЙ»

«Д». Для вас важливо, щоб ви подобались одеситам?

С.Л. В мене немає політичних амбіцій.

«Д». Тобто, на мера після війни балотуватися не плануєте?

С.Л. Ні. 

«Д». Що плануєте робити після війни?

С.Л. Приділити, напевно, увагу родині, з якою я так мало бачуся, а з початку повномасштабного вторгнення, так взагалі майже не бачуся.

«Д». Якими мовами ви володієте?

С.Л. Українською, якою ми з вами спілкуємося. І мову ворога все-таки я знаю. Щоб з ним боротись, потрібно розуміти його.

«Д». Кажуть, що ви з`являєтесь у спортзалі о 6:00 ранку кожен день. Це правда?

С.Л. Кожен не кожен, все залежить від тієї ситуації, яка є в місті.

«Д». Яким спортом ви займаєтесь?

С.Л. Спортом це не назвеш, це просто підтримання себе у певному фізичному стані. Це в першу чергу дисципліна, якої потрібно дотримуватись для того, щоб якось будувати свій подальший день.

«Д». Чи є у вас в Одесі улюблений ресторан?

С.Л. Я зараз по ресторанах не ходжу.

«ЯКЩО СКАЖУТЬ ЗНОВУ ВЗЯТИ ДО РУК ЗБРОЮ, З РАДІСТЮ ЦЕ ЗРОБЛЮ»

«Д». Чи бувають у вас моменти, тут в Одесі, коли ви працюєте, але хочеться все кинути й повернутися чисто до військової роботи у Службі безпеки України?

С.Л. Я вам більше скажу, мене ці думки не покидають з першого дня мого призначення. Але я людина військова: мені сказали, що потрібно бути тут, значить буду тут. Але якщо мені скажуть, що зараз треба повернутися до бойової роботи, я з великою радістю і гордістю туди повернусь.

«Д». Щось про своє минуле в Одесі розкажете?

С.Л. Давайте краще будемо говорити про наше майбутнє.

«Д». Ну давайте. Що нас в майбутньому чекає?

С.Л. Розквіт нашого міста.

«Д». Це під час війни чи вже після її закінчення?

С.Л. Після війни, я думаю, ми набагато ефективнішими кроками будемо відбудовувати все. Все-таки Одеса — це логістичні ворота нашої країни.

«СПАТИ ЧОТИРИ-П’ЯТЬ ГОДИН – ЦЕ ВЖЕ НЕПОГАНО»

«Д». Сергій Петрович, на одній з сесій міської ради ви негативно відреагували на бурхливе обговорення депутатами низки питань та закликали їх до конструктиву. Відверто кажучи, це виглядало як зазіхання на демократичні цінності…

С.Л. Дякую за запитання. Якби я хотів щось антидемократичне зробити, можливо це виглядало б якось по-іншому. Але я точно за демократію і конструктивний якийсь діалог. Але цей діалог має бути не в сесійній залі. До цього ж проходять засідання комісій, робочих груп, де все це має обговорюватися.

«Д». Сьогодні ми почули, що о шостій ранку ви вже у спортзалі. А взагалі коли починається та завершується ваш робочий день?

С.Л. А він і не закінчується. Спочатку повномасштабного вторгнення — це 24 на 7. Ти постійно знаходишся в телефоні, ти постійно реагуєш на якісь події. Сказати, що ти відпочиваєш можна, але, з усім тим, ти постійно знаходишся на робочому місці. Можливо, це не в кабінеті, але ти постійно на зв`язку.

«Д». А скільки годин на добу ви звикли спати?

С.Л. В середньому, чотири-п`ять годин — це достатньо непогано вже.

«Д». Ви виїжджаєте на всі прильоти?

С.Л. Дивлячись на завдані збитки. Якщо розумієш, що потрібно, то підіймаєшся та їдеш. І хай це буде друга ночі, третя, четверта чи п`ята.

«Д». Чи є у вас взагалі час на відпочинок? Якщо є, як ви його витрачаєте?

С.Л. Напевно, за три місяці мого знаходження вдома жодного дня такого не було, щоб я не був на роботі.

«НАВІЩО КРИЧАТИ ЧИ БИТИ? МОЖНА ПРОСТО ПОДИВИТИСЯ!»

«Д». Який ви керівник: жорсткий чи дипломатичний? Ви можете кричати на підлеглих? Чи одразу б’єте?

С.Л. Останнім часом перестав кричати. Навіщо бити? Можна інколи подивитись. А взагалі питання про те, який я керівник, треба адресувати моїм підлеглим.

«Д». У вас, як очільника військової адміністрації, є унікальний шанс робити все що вважаєте необхідним і не думати, що ви не сподобаєтеся місцевим елітам. Зрізати якісь борди, демонтувати мафи й таке інше.

С.Л. Я за це не переживаю взагалі.

«Д». Як ви ставитеся до рішення центральної влади зменшити комендантську годину?

С.Л. Двояка позиція насправді. Ситуація, яка зараз склалась, вона потребує певної уваги до наших людей. Так, вони мають право на вихід з домівки в укриття чи до пункту обігріву, це потрібно. Але в тому числі розумію, що даною ситуацією може скористатися й ворог. Ця ситуація може нашкодити з точки зору безпекової складової.

«Д». Якщо ми кажемо про безпекові моменти, то чи задовольняє вас рівень захисту об`єктів інфраструктури?

С.Л. За три місяці в Одесі я ніколи не говорив і не давав оцінку роботи, як ви кажете, попередників. Досконалості немає меж. Скажімо так, ми трохи покращили захист деяких об`єктів, які, на мою думку, цього потребували.

Розмовляв головний редактор «Думської» Юрій Басюк