Занурення у світ єврейської Одеси, або «Алте нігунім» бабусиних речей  

Фестиваль «Дні єврейської культури» проходить в Одесі, і ми вже встигли побувати на двох локаціях.

У Міжнародному культурному центрі UNION відкрилася виставка «Щоб не розпався зв'язок часів: іудаїка у творах одеських художників». Правда, організатор експозиції, відомий бібліограф Інна Рикун уточнює: іудаїкою хотіли обмежитися спочатку, а потім віддали перевагу видатним художникам-євреям незалежно від тематики.

Заслужена художниця України Надія Фомічова зв'язалася з колекціонерами, зібрала твори і розвісила їх. Зібрання Анни Литвиненко, Олени Гавдзинської, Тетяни Король, Сергія Волощука, Данила Галицького, Філіпа Михайлова, Фелікса Кохріхта та інших, як виявилося, багаті справжніми перлинами. Старі майстри вражають, вміли передати поезію і відчай непростого в усі часи життя, і біля кожного полотна, якщо спокійно постояти, можна почути якийсь саундтрек з минулого, «алте нігунім», як говорили в Одесі.

«Картини повинні жити, якщо люди їх не бачать, це те саме, що вони мертві, — каже Інна Емілівна. — Картинам потрібні люди. Перш за все, ця виставка підготовлена до 140-річчя нашого Одеського художнього училища, яке постійно перейменовували, і технікумом воно було, і інститутом, чим завгодно. Художники-євреї, які тут навчалися і викладали в різні роки, представлені в експозиції. Дульфан, Межберг, Шенкер, Островський, Фрейдін… А до них – Соломон Якович Кишиневський, людина важкої трагічної долі, Теофіл Борисович Фраєрман, Юрій Рафаїлович Бершадський… Дуже широко іудаїка представлена у Кишиневського, його жанрові твори зберігаються у колекціонерів. Він бажав створити картину, присвячену єврейському погрому 1905 року (120 років тому, кругла, але невесела дата). Не вийшло з різних причин, але залишилося багато ескізів».

Готується до прийому екскурсантів Музей історії євреїв Одеси «Мигдаль-Шорашим» (Нежинська, 66), який, незважаючи на повномасштабну війну, нічого зі своєї колекції за кордон не вивозив і продовжує працювати в колишньому режимі. Відвідувач немов потрапляє в квартиру, де шанують єврейські традиції, бережуть старовинні меблі, кухонне начиння, телефонні довідники, колись повні дорогих прізвищ. Подекуди висять твори живопису і графіки, але не так, як зазвичай це буває в музеї, а по-домашньому, дозовано.

Перший директор і засновник Музею історії євреїв Одеси Михайло Рашковецький згадує про те, як все починалося приблизно чверть століття тому.

«Якби не наші колекціонери Пойзнер, Дроздовський, нічого б не вийшло. Анна Місюк подарувала фото сіоністів з печаткою музею діаспори. Фотопластини робилися в Одесі, але в результаті, природно, опинилися в Ізраїлі. З цих пластин і друкувалися знімки. Потрібні були і свої експонати, а то всі колекціонерські. Ідея була така: «Люди! Несіть нам експонати. Якщо у вас хоч на чверть єврейська родина, щось від родичів ваших залишилося, ну принесіть щось до музею». Просили не просто дрібничку побутову, а з історією. Річ бабусі, а хто така бабуся, а як її звали, а чим вона займалася…», — розповідає Рашковецький.

За його словами, важливим джерелом оригінальних експонатів була одеська Староконка.

«Одного разу музейник з Яд Вашема був незадоволений через те, що тут немає суворого хронологічного принципу. Але концепція музею полягає в тому, що велика історія розкривається через приватні. Великі шпалери з фотографіями кафе Фанконі можуть викликати питання, адже господарі були швейцарцями. Але що я можу зробити, якщо там сиділи маклери, брокери і бандити єврейської національності. І ось якась сім'я вирішила виїхати в США після погрому 1905 року, забрали з собою ложечку з клеймом Фанконі. Близько ста років по тому ця сім'я дізналася про музей і подарувала нам цю ложечку, вона висить в експозиції на ниточці. Хто знає, які ще речі можуть повернутися до нас з далеких країн і проспівати нам свою стару мелодію, «алте нігунім», — зазначає директор музею.

З повним розкладом фестивальних заходів, які триватимуть до 26 жовтня, можна ознайомитися тут.

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва