Викрадення картин, або Куди поділися полотна одесита з Нової Каховки

У 2016 році, два роки потому, як дідусь помер, ми поїхали до Нової Каховки, з нами поїхав наш відомий фотограф Олег Куцький, і абсолютно безкоштовно, з доброго ставлення до дідуся, якого дуже любив і неодноразово фотографував його роботи для каталогів, два дні знімав у галереї твори Гавдзинського. Потім ще два місяці він працював над знімками, обробляв їх, чистив, тому що роботи зберігалися там з 1961 року в неідеальних умовах.

Більша частина навіть не була оформлена ні в рами, ні під скло, вони просто лежали в теках,  від часу, звичайно, постраждали. Були й забруднення, й пошкодження природного характеру, Куцький в фоторедакторі приводив їх до належного стану для того, щоб можна було з часом видати каталог каховської колекції.

Нова Каховка досить далеко знаходиться від Одеси та Києва, де відбуваються значущі культурні події, ми хотіли ці роботи репродукувати, видати великий гарний альбом кількома мовами для того, щоб люди у всьому світі могли побачити цю колекцію. Це навіть не просто національне надбання, такі роботи не в усіх музеях світу є. Там унікальні твори п’ятдесятих років, вони настільки високого рівня виконання, що масштаб цієї втрати для нашої країни порівняний хіба з масштабом трудового подвигу тих людей, котрі будували Каховську ГЕС. На жаль, каталог ми так і не видали.

У 2023 році буде сторіччя зі дня народження дідуся, ми хотіли зробити масштабну виставку, видати каталог, попросити Каховку дати роботи, щоб заповнити один з музейних залів. Але у зв’язку з тим, що почалася війна, ні про який каталог зараз мови бути не може, бо це потребує дуже великих коштів і одній родині буде нереально зробити таке видання».

Каталог каталогом, але зараз важливіше встановити місцезнаходження цілого пласту творчості Гавдзинського, який взагалі, як виявилося, не представлений в Одесі.

«Всі твори 50-х років було подаровано тоді, у 1961 році, після виставки в Одеському Музеї західного та східного мистецтва, - продовжує Лінда. — Офіційно місто Одеса подарувало тоді всі 237 творів Новій Каховці. Коли ми просили звідти невелику частину робіт, 10-20 картин на виставку в ОМЗВІ до 90-річного ювілею дідуся, нам сказали: «Звертайтеся до Херсона». Херсон відмовив, мотивуючи тим, що навіть якщо ми знайдемо перевізника, у них все одно немає коштів на купівлю пакувальних матеріалів.

Дідусь ці твори створював протягом семи років. Перша робота датується 1949 роком, і до кінця 50-х років він приїжджав у Каховку і писав ці роботи. Тоді Альбін Станіславович був ще молодим художником, після закінчення інституту йому дали рекомендацію до Ризької академії мистецтв, але він вважав за краще поїхати на будівництво Каховської ГЕС. Дідусь тільки одружився, у нього з'явилася донька, моя мама, їй лише рік був, а він постійно залишав сім'ю і їздив туди, щоб не пропустити жодного моменту, жодної палі.

Приголомшує деталізація цих робіт, їхній масштаб. Як ретельно він прописував кожну детальку, кожну опалубку, кожен краник! Навіть не знаю, хто ще з українських художників створював такі гіпер-індустріальні краєвиди на своїх полотнах, олією, в такій деталізації — кожен гвинтик, кожен болтик тут видно, коліщатко, дротик, тросик, зварювання… Унікально прописував труби та іржу на них, це колосальна праця. Масштабні панорами писав, але є й панорами маленького формату, 8 на 15 сантиметрів. Зафіксовано кожен момент будівництва, і як шлюзи встановлювали, котлован копали, палі забивали, запускали станцію.

Знаю, скільки сил і здоров'я дідусь там залишив, може, це і звучить пафосно, але це були найкращі роки життя, з 28-ми до 35-ти років. У кожній роботі його піт, його праця, частина його душі».

Альбін Гавдзинський був щедрий на працю і на подарунки, а з'ясувалося, що величезна колекція безслідно зникла. І це не лише індустріальні пейзажі.

«Пізніші роботи 60-х, 70-х, 80-х у кількості 60-ти штук він теж подарував у Каховку 2003 року, — зітхає онука. — Йому було 80 років, він приїхав туди зі своєю персональною виставкою, якраз цього року галереї присвоїли його ім'я. До речі, я не знаю іншого прикладу, щоб іменем художника за його життя було названо державну картинну галерею. Цього ж 2003 року йому було присвоєно звання народного художника України. Там і німецькі пейзажі були, і краєвиди Києва, Седнева, натюрморти, найрізноплановіші картини різних років…

Деякі картини знімали в нас удома зі стін, це вже була наша сімейна колекція. А назад уже нічого не привіз. Це, звісно, було його право, але якби не подарував він тоді ці картини галереї, вони б збереглися і люди могли б їх бачити. Мені боляче подвійно від цієї втрати, хоча ці картини мені не належать, вони належать державі. Настільки непросто йому все це давалося…

На початку 50-х ніхто за це не платив, усе робилося з доброї волі самого художника. Бувало, що на хлібі й воді сидів по кілька днів, жив, де доведеться, якісь бабусі, дідусі йому куточок у хаті виділяли, а він потім звідти щоранку по дві години йшов на будівництво Каховської ГЕС і там писав роботи».

За словами Лінди, на престижних аукціонах викрадені твори Гавдзинського спливати не можуть, на кожному стоїть інвентарний номер. Як обіцяє Комітет культурної спадщини, про цей випадок буде заявлено в органи правопорядку. Якщо вони вивезені й не повернуться на те місце, де мають перебувати, а мають вони перебувати на вулиці Історичній, 28, у Новій Каховці, то інцидент матиме великий резонанс. Законно продати їх нереально. Якщо розійдуться по приватних колекціях — кінців не знайдеш.

Авторка — Ірен Адлер