Дивні справи по-одеські: як історія з єврейським кладовищем ховає репутацію «слуги»

Скандал навколо відведення землі на місці колишнього єврейського кладовища став для одеських «слуг» чи не єдиною гучною політичною кампанією і водночас випробуванням на міцність. Гучні заяви про поховання видатних діячів, апеляції до міжнародних експертів і «сакральної пам'яті» зіткнулися з фактами, розкопками і незручними питаннями. У підсумку історія, задумана як моральна позиція, обернулася репутаційними втратами.

Коли голова фракції «Слуга народу» в Одеській міськраді Вадим Мороховський заходив у місцеву політику, його зустрічали як шанованого банкіра і мецената. Модель формування ЗЕкоманди в нашому місті була багато в чому інноваційною: великий бізнес фінансує спільноту людей, формально з ним (Мороховським) не пов'язаних, під обіцянку «відстоювати інтереси міста і підприємців». Бюджет з розмахом мінімум на другий тур мерських виборів і солідну фракцію. На місцевих виборах проєкт поділив третє-четверте місце з «Європейською Солідарністю», набравши близько десятка мандатів, а в перегонах за мерське крісло посів лише четверту позицію. При тому, що, за оцінками співрозмовників «Думської», бюджет кампанії «слуг» в Одесі був у рази більший, ніж у конкурентів. Кажуть мінімум у десять разів.

Фракція вийшла різношерстою: представники різних бізнес-груп, квотовані безпосередньо або через перемовників. Політичних перемог нуль. Ні за Труханова, ні після нього.

Чи не єдиним питанням, яке здавалося для Мороховського принциповим, була боротьба проти відведення землі колишнього єврейського кладовища під забудову компанією «Гефест». Саме тут головний «слуга» вирішив зіграти на моральному авторитеті.

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

У листопаді 2023 року компанія «Екател Авто», пов'язана з будівельним холдингом «Гефест», орендувала 1,1 га на вулиці Краснова, 4-Б. Підстава рішення 1676-VIII, прийняте на сесії міськради. Дозвіл видано для проєктування території під майбутню автостоянку. Отримати ділянку вдалося без конкурсу: ще кілька років тому на місці встановили металеві навіси, оформивши їх як капітальні об'єкти.

Тоді й почалася «священна» війна. На сесії міськради Мороховський зачитував звернення головного рабина Одеси та півдня України Авраама Вольфа, який вимагав зупинити будь-які роботи. У підсумку депутати дали добро на розробку землевідводу (за яке проголосувало 33 депутати — мінімальна більшість). Більш того, тоді вирішили, що мерія звернеться до фахівців ізраїльської організації «Атра Кадіша», що в перекладі з арамейської означає «святе місце». Структура займається дослідженням і збереженням єврейських кладовищ в Ізраїлі та в усьому світі. Результати її роботи визнаються всіма релігійними організаціями. В Одесі вона вже працювала.

Мерія таки звернулася, заявка Одеси прийнята і схвалена. Є тільки одна умова — безпека. Фахівці приїдуть до нас після закінчення війни.

Ще один штрих, Мороховський стверджував, що саме на місці майбутнього будівництва поховані: класик єврейської літератури Менделе-Мойхер Сфорім (на його честь перейменували площу Льва Толстова), поет Семен Фруг, лікар і громадський діяч Яків Бардах, мати письменника Іллі Ільфа, батько Ісаака Бабеля Еммануїл, видатні архітектори, підприємці, лікарі. Там же знаходилися і могили 300 жертв єврейського погрому 1905 року.

Це все звучало переконливо. Але далі почалися дивні речі.

ДИВНІ СПРАВИ ПО-ОДЕСЬКИ

Дивина 1. Менделе-Мойхер Сфорим похований через дорогу від колишнього Єврейського кладовища — на Другому християнському, ось його могила. Прах Шолом-Янкева Абрамовича, таким було ім'я «дідуся єврейської літератури» при народженні, перенесли в 1970-х роках. Після ліквідації цього Єврейського кладовища радянською владою. Ось його могила.

Так, для іудейської традиції це дуже дивне явище — могила на християнському кладовищі. Але це факт, а значить, річ дуже вперта.

Дивина 2. За місяць до повномасштабної війни затверджувалися межі меморіального парку на місці кладовища за них голосували і «слуги» на чолі з Мороховським. І спірна ділянка в ці межі не увійшла. Ба більше, фінансування розробки меж пов'язують з самим банкіром. Можна списати на неуважність. Але знаючи його репутацію: людини, яка рахує кожну копійку, це виглядає, м'яко кажучи, дивно.

Дивина 3. Відведення землі важливий, але не фінальний етап. Для реального будівництва потрібні зміни в містобудівній документації та окремі рішення сесії (а може і не однієї). Однак політична істерика розгорнулася саме навколо відведення.

Дивина 4. Втративши надію на експертизу від «Атра Кадіша», в результаті звернулися до європейської організації. Також шанованій в єврейській громаді, фахівці якої визначили, де саме треба проводити дослідження, а Інститут археології української Академії наук займався розкопками. Після цього, за інформацією наших джерел, єврейська громада неофіційно визнала, що могил там немає і не виступає проти будівництва.

ЧУТКИ, ЯКІ БАГАТО ЧОГО ПОЯСНЮЮТЬ

Подейкують (тут ми не можемо відповідати за якість джерел), що активність могла бути пов'язана з сусіднім проєктом, який економічно вигравав від блокування будівництва. Простими словами, непроста і не остання в місті людина хотіла сама розпочати будівництво (на території колишнього автомобільно-ремонтного заводу), а висотки по сусідству багато в чому знецінювали її проєкт. Документальних підтверджень цього немає, але версія живе.

Була й красива легенда: мовляв, на ділянці похований родич Ротшильдів, можна створити міжнародний меморіальний парк, залучити закордонні кошти, а заодно компенсувати «Гефесту» частину витрат. Звучало ефектно. Підтверджень знову ж таки не знайшлося.

На цьому тлі в ЗМІ з'явилися публікації про можливі контакти Мороховського з антикорупційними органами і нібито розкриття ним конфіденційної інформації клієнтів в рамках розслідувань. Чи пов'язано це з кладовищенським кейсом невідомо. Але удар припав вже не тільки по політичній, а й по діловій репутації.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Вся ця історія показала просту річ: гроші можуть зібрати фракцію, але не створюють політичної ваги. А спроба зіграти на сакральній темі без залізобетонної доказової бази здатна обнулити навіть найакуратніше вибудувану біографію.

Кожен повинен займатися своєю справою. Або, як кажуть у старому європейському анекдоті, рай - це місце, де: кухар — італієць, поліцейський — німець, коханець — француз, а банкір — швейцарець, а інженер — англієць.

Пекло це місце, де: кухар англієць, поліцейський француз, коханець швейцарець, банкір німець, а інженер француз.

Автор політичний оглядач «Думської» Володимир Імуш