Польська красуня минулого століття, яка не хотіла заміж: одеситам покажуть фільм, намальований олією (фото, відео)

В український прокат 11 червня виходить анімаційний фільм «Кріпачка» (Польща — Сербія — Литва) режисерів D.K. (Дороти) та Г’ю Велчманів. Кіностудія BreakThru Films за підтримки Польського Кіноінституту створила його. Одесити також побачать унікальну стрічку в усіх міських кінотеатрах.

Українська прем’єра «Кріпачки» відбулася на фестивалі глядацького кіно «Миколайчук OPEN» — стрічка отримала головний приз у міжнародному конкурсі. Це екранізація класичного польського роману «Селяни» (Chłopi), що приніс своєму авторові Владиславу Реймонту Нобелівську премію з літератури 100 років тому. Реймонт отримав премію зокрема за прекрасні описи пір року та природи у книзі. Кінотеатральну дистрибуцію та промо в Україні здійснює FILM.UA Дистрибуція.

Роман «Селяни» — це не про кріпацтво, це історія вільних селян, які, менше з тим, ставляться до жінок, як до худоби, яку можна продавати й купувати. Драматично складається й доля Ягни, молодої красуні в польському селі Ліпці на початку ХХ століття. Дівчину силою видають заміж за найбагатшого фермера села Борину, але вона стає також предметом кохання його старшого сина Антека… Волелюбну Ягну зіграла чарівна Каміла Ужедовська, а свій голос для української аудиторії їй подарувала Наталка Денисенко.

Фільм намальовано в техніці ротоскопіювання, що винайдена ще 1914 року. Волт Дісней і його художники свого часу активно використовували її. Спочатку кіностудія BreakThru Films зняла фільм з акторами на живих локаціях і частково на зеленому тлі. Далі його змонтували, поділили на невеличкі фрагменти й після цього віддали аніматорам для роботи, що закипіла у чотирьох студіях у Польщі, Литві, Україні та Сербії. На основі відзнятих кадрів створювались зображення в техніці олійного живопису, які потім анімувалися.

Копродюсерка стрічки Ольга Журженко, до речі, одеситка, розповіла про цікаві деталі події, що очікує глядачів.

«Серед понад сотні художників, які працювали на проєкті – троє одеситів, — каже Ольга. – Це Арсеній Калашев, Вероніка Магась та Марія Вернигора. Арсеній малював картини олією, дівчата малювали у фотошопі. Ми обговорювали з ними можливість невеликої виставки в одному з кінотеатрів, де буде починатися показ. Розташуємо в фойє десяток картин, вірніше, їхні копій. Розкажемо першим відвідувачам, чим відрізняється робота живописця від діджитал-художника. Може, проведемо виставку в одному з музеїв. Вже зараз у київському кінотеатрі «Жовтень» проходить виставка, на якій показані картини, написані для фільму, там представлені автори з усієї України».

За словами Ольги, таланти українських митців, сильна вітчизняна професійна школа справили велике враження на іноземних партнерів. Це стосується й художників, які використовують цифрові технології.

«Почалася війна, і студію нашу закрили, — говорить продюсер. – У липні 2022 року відкрилися знову й почали працювати. Було велике бажання здійснити цей проєкт з участю українців. І поляки дуже підтримували нас в цьому, тому що в створенні їхнього попереднього фільму «З любов’ю, Вінсент» брала участь велика кількість українців».

Щодо рентабельності фільму, то Ольга Журженко впевнена: він себе вже окупив. Вийшовши на польські екрани восени минулого року, «Кріпачка» поступилася у відвідуваності тільки Barbie. Фільм продано до численних країн. Кожний, хто хоча б трохи знайомий з образотворчим мистецтвом, знає, які дорогі зараз олійні фарби, а промальовувати треба було по 12 кадрів на секунду. Але й це не стало проблемою. Поспішаючи швидше закінчити фільм, польські партнери додали комп’ютерної анімації. Це було питання часу, а не вартості фарб, адже спонсором фільму стала компанія Cobra, котра винайшла водорозчинні олійні фарби. Ці фарби компанія надала й польській, і українській студії. На фінальній стадії художники вручну малювали вже не всі 12 кадрів, а усього 6 на секунду. Штучний інтелект в процесі взагалі задіяний не був.

«Я дивилася фільм у кінотеатрах кілька разів, і завжди отримувала від нього суто гіпнотичне враження, — зізнається Ольга. – Ми звикли бачити картини статичними, а тут вони оживають. Коли розробляли проєкт, за основу взяли манеру живопису художників-реалістів XIX століття, не тільки поляків Йозефа Хельмонського, Яна Станіславського та інших, а й українців Івана Труша, Сергія Васильківського, Опанаса Сластіона. Цікавий факт: більшість подій, що описані у фільмі, відбуваються на території сучасної України, тепер це Львівська область. Власне, й село, про яке писав Реймонт, знаходиться саме там».

Автор — Ірен Адлер