Останні баталії мундіалю: стійкість марокканців, завзятість Мбаппе і зоряний час Мессі — шкода, Дієго не бачив

Спортивний оглядач «Думської» Віталій Хемій аналізує останні матчі чемпіонату світу з футболу, який завершився вчора в Катарі, включно з феєричним і дуже нервовим фіналом.

Підсумки першості, напевно, знають усі, але цей огляд, напевно, буде цікавий тим, хто був позбавлений можливості стежити за баталіями через відключення електроенергії.

НАЗУСТРІЧ ОДИН ОДНОМУ!

Півфінали ЧС виявилися єдиною стадією турніру, на якій не знайшлося місця сенсаціям. Сценарії перемог Аргентини та Франції над «андердогами» були різними, але сумнівів у заслуженості проходу до фіналу дворазових (з одного боку 1978 і 1986, з іншого — 1998-й і 2018-й) на той момент чемпіонів світу не було.

Аргентина півгодини не форсувала події в матчі проти хорватів, після чого оборона підопічних Даліча не встигла за швидким Альваресом, і Лівакович змушений був фолити у штрафному майданчику. Не всі були згодні з рішенням арбітра, але на повторі здалося, що голкіпер Хорватії все ж таки виставив недоречно ногу, яка і виступила шлагбаумом для форварда Аргентини. Лео Мессі був точний з пенальті.

Ще за кілька хвилин хорвати невдало розіграли кутовий, а Хуліан Альварес знову втік до воріт Ліваковича. Як не намагалися захисники відібрати м'яч у Хуліана, той, як прив'язаний, слухався господаря. У підсумку на перерву команди йшли за комфортної переваги південноамериканців.

На ще одне диво хорвати не спромоглися. Зате це вдалося зробити чудовому/великому Лео Мессі. 35-річна легенда буквально знищила на правому фланзі атаки перспективного й амбітного захисника Йошко Гвардіола. Дійшовши до лицьової, Мессі вклав м'яч у ногу Альваресу — є дубль! Таким чином, аргентинці повністю поквиталися з хорватами за поразку на ЧС-2018 з рахунком 0:3.

На хід іншого півфіналу багато в чому вплинув швидкий гол французів. Марокканські захисники надто багато уваги приділили Кілліану Мбаппе та залишили без нагляду лівого захисника галлів Тео Ернандеса — на п'ятій хвилині рахунок уже було відкрито. Африканці змушені були розкриватися, і ця обставина зробила матч ще більш видовищним. Збірна Марокко показала, що може непогано контролювати м'яч, організовувати атаки, створювати гострі ситуації біля чужих воріт. Тільки ось справа до завершального удару доходила рідко. На гол, безумовно, марокканці награли. Однак наприкінці першого тайму шикарний сейв зробив Уго Льоріс, а вже перед самим фінальним свистком м'яч із воріт виніс Жуль Кунде. Щоправда, на той час французи вже вели 2:0. Гол забив Кіліан Мбаппе. Він обіграв практично всіх захисників Марокко, пробив по воротах Буну, але м'яч влучив у ще одного гравця марокканців, відскочив до Коло Муані, який щойно вийшов на заміну, і той закотив сферу в порожній кут. Цей гол, по суті, і відправив симпатичних марокканців готуватися до малого фіналу.

ПОТРІБЕН ЧИ НЕ ПОТРІБЕН? БРОНЗОВІ СУПЕРЕЧКИ НЕ ВЩУХАЮТЬ

Матчі за третє місце рідко бувають малорезультативними і відверто нудними. Гра хорватів і марокканців не стала винятком. Уже на дев'ятій хвилині рахунок був 1:1, а наприкінці першого тайму Міслав Оршич забив один із найкрасивіших голів турніру, коли транзитом через дальню штангу перекинув м'яч через голову Ясіна Буну. У другому таймі на перший план вийшов арбітр із Катару, який наприймав помилкових рішень (ВАР чомусь не втручався) на кілька матчів уперед. Добре, що ціна матчу за великим рахунком була невелика. Хорвати втримали переможний рахунок і втретє за останні сім чемпіонатів світу їдуть з турніру з комплектом нагород. Тільки дві збірні за цей проміжок часу були успішнішими — німці та французи (по чотири рази в призах).

Коли ваш автор дивився на церемонію нагородження, то не покидало відчуття образи. Ось нагороджують усіх хорватських гравців із заявки, ось навіть арбітрів матчу нагородили, ось вибігли на поле дружини й діти футболістів і тренерів. Свято ж, усе зрозуміло. І все це відбувалося, коли марокканці вже пішли в роздягальню. Команда, яка викинула зі змагань Бельгію, Іспанію та Португалію, заслужено потрапила в топ-4, абсолютно ніяк не була відзначена за підсумками турніру.

Ще в 1994-му команді, яка посіла четверте місце, вручали бронзові медалі. З 1998 цю практику скасували. Хоча, на мій погляд, медалей заслуговують обидва півфіналісти, які програли. На Євро ж немає матчу за третє місце. Можливо, це і справедливо.

З іншого боку, такі «виставкові» матчі дозволяють тренерам дати зіграти найближчому резерву, неосновним гравцям, щоб відчути атмосферу історичної події. І все одно незрозуміло, чому не відлити ще один комплект медалей?

Зазначимо також, що цей дав змогу встановити чергове досягнення 37-річному Луці Модричу. Він став найстаршим польовим гравцем в історії ЧС, хто відіграв усі сім матчів турніру. Ще одна легенда.

ВЕЛИКИЙ МАТЧ

І, нарешті, ми підійшли до останнього, 64-го матчу турніру. Це був великий матч, хоча спочатку він міг таким і не здаватися. Хоча не лише спочатку — 80 хвилин не покидало відчуття, що ми дивимося чи не найбільш однохвіртковий фінал в історії кубків світу. Нуль ударів у площину воріт, нуль ударів у бік воріт — Франція вийшла захищати титул чемпіонів світу? Мбаппе і Грізманн розчинилися, Жиру і Дембеле тренер Дешам взагалі прибрав з поля до перерви. Перевага Аргентини була беззаперечною. Можливо, це не відображалося в кількості моментів. Але відчувалася аргентинська солідність. І суперник під цією солідністю зменшувався в розмірах.

Рахунок аргентинці відкрили з пенальті, який технічно й майстерно заробив найкращий гравець першого тайму Анхель Ді Марія. Мессі, реалізувавши пенальті, забив свій шостий гол на турнірі. Другий гол команда Лео Скалоні забила після чудової контратаки. Науель Моліна вибив м'яч у район центрального кола. Там Мессі розібрався з двома опонентами та продовжив атаку в напрямку Альвареса. Той у дотик на Макалістера, Алексіс знову ж таки в дотик на Ді Марію. Перед Анхелем був тільки Уго Льоріс. Удар у дотик — 2:0! За відчуттями не лише автора матеріалу матч можна було закривати.

Безнадія відчувалася в діях французів і після перерви. Лава аргентинців потихеньку почала відзначати перемогу. На 65-й хвилині тренер південноамериканської збірної вирішив прибрати з поля Ді Марію, якого на лавці зустрічали як без п'яти хвилин тріумфатора. Ніщо не віщувало біди для команди, яка перемагала, як раптом на 80-й хвилині пенальті заробляє Коло Муані. Мбаппе, який мовчав усю гру, впевнено переграє Мартінеса. А ще за хвилину Кіліан розігрує нескладну атаку з іще одним гравцем, який вийшов на заміну наприкінці першого тайму Маркусом Тюрамом. Потужний удар з льоту, точно в дальній кут. І 2:2!

І вже аргентинські захисники перетворюються на аматорів на ватних ногах. Що сталося з «альбі-селестес» важко пояснити. Але таке вже бувало з ними — з Австралією вигадали проблеми, з Нідерландами взагалі в овертайм пішли. Утім, додаткового часу могло й не бути. Це Льоріс врятував команду після потужного пострілу Мессі. Здавалося, це сейв чемпіонату. Але він був ще попереду. Овертайм!

Віддамо належне командам — ні про який обережний футбол і мови не йшло. Ніхто не хотів доводити справу до серії пенальті. За такої відкритої та хвацької гри «без дверей і вікон» забиті м'ячі були справою часу. У другій додатковій 15-хвилинці аргентинцям знову вдалася швидка контратака, на вістрі якої опинився Лаутаро Мартінес. Після його удару чудовий Льоріс врятував вітчизну. Але ненадовго — на добиванні першим був Мессі. 3:2, а Лео наздогнав у суперечці найкращих бомбардирів Мбаппе. У них стало по сім м'ячів.

Але знову ненадовго! Французи знайшли в собі сили, щоб знову повернутися в гру. Захисник Аргентини Монтіель невдало заблокував дальній удар гравця французів, зігравши рукою. Третій пенальті фіналу знову-таки впевнено реалізував Мбаппе. Перший хет-трик у фіналах ЧС з 1966-го року! А на 120-й хвилині сталася справжня драма. Коло Муані вийшов сам на сам з Еміліано Мартінесом, але не переграв харизматичного аргентинського кіпера. Ось це точно був сейв чемпіонату, який зберіг Аргентину в грі. Матч все ж пішов у серію пенальті!

Мбаппе і Мессі свої спроби реалізували, а ось удар Комана потягнув герой матчу Мартінес. Аргентинці били без промаху, а Орельян Чуамені пробив повз. Переможний четвертий удар на рахунку Монтіеля — 4:2. Кубок світу через 36 років їде в Буенос-Айрес. Тоді 1986-го його підняв над головою Дієго Марадона. У 1987-му народився Лео Мессі. Тож ту перемогу він побачити не міг. Як не побачив успіх Аргентини у 2022-му Дієго. Він пішов із життя, такого яскравого, суперечливого, неоднозначного, два роки тому…

Нагадаю, що розпочали турнір аргентинці з поразки від Саудівської Аравії в першому турі.

ЗАЛ СЛАВИ (ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ)

Перед церемонією нагородження медалями учасників фіналу оргкомітет турніру виокремив персоналій: найкращий молодий гравець — Енцо Фернандес, найкращий воротар — Еміліано Мартінес, найкращий бомбардир — Кіліан Мбаппе (востаннє вісім м'ячів на турнірі забивав бразилець Роналдо 2002 року), найкращий гравець турніру — Ліонель Мессі.

До слова, Мессі тепер абсолютний рекордсмен за кількістю зіграних матчів на турнірі — тепер у нього їх 26. Спробуй тепер обійди…

Що стосується індивідуальних перформансів, то я б ще відзначив Луку Модріча, Соф'яна Амрабата і Антуана Грізмана. Але для них напевно знайдеться місце в офіційно символічній збірній турніру.

22-й чемпіонат світу став уже частиною футбольної історії. Погодьтеся, дивитися було на що. Шкода, що часто нас цієї можливості позбавляли московитські нелюди. Як, до речі, позбавили можливості президента України Володимира Зеленського звернутися до учасників фінального матчу. Нічого нового ми про ФІФА не дізналися — гнила контора, що підсмоктує гроші у країни-терориста.

Чи потрібно говорити про якісь футбольні тенденції, віяння, революційні ідеї? Здається, ЧС - не така подія, щоб ми робили якісь відкриття щодо розвитку самого футболу. Цим нехай займаються клубні тренери. У їхньому розпорядженні повноцінні збори, аналітичні відділи при командах, можливість вивчати досконально здібності гравців. А мундіаль що? Зібралися за тиждень, грали матчі кожні три-чотири дні. Була мета — перемога/пройти якомога далі. Так, якщо щось не йде, то є в заявці 26 гравців. Можна змінювати тактику, схему, кадри. Але часу на винахід чогось справді нового просто немає.

Уже незабаром гравці повернуться в розпорядження своїх клубів і продовжать боротьбу за національні трофеї. Мессі знову возз'єднається з Неймаром і Мбаппе в ПСЖ. І всі разом розкажуть чинним чемпіонам Європи італійцям Верратті і Доннаруммі, які не потрапили на ЧС, як же все-таки захоплююче було в Катарі, а пропускати таку подію — недозволена розкіш для футбольних зірок.

Автор — Віталій Хемій