Повість про два портові міста: як два Рішельє змінили Одесу та Марсель  

Це історія про те, як впертий француз перетворив прибережне селище на головний зерновий хаб Чорного моря. А ще ви дізнаєтеся про уроки одеської толерантності двохсотрічної давнини, які сьогодні звучать актуально як ніколи. Українська письменниця та журналістка Олена Синенко доводить, чому велич міст народжується не з імперського диктату, а зі свободи, миру та південної впертості.

У перші дні весни 1803 року кінна карета повільно пробиралася крізь непрохідний бруд до Чорного моря. Рівнинний, примарний пейзаж, порізаний кривими, змученими вітром деревами, простягався аж до самого горизонту. Один із пасажирів карети — 36-річний французький аристократ — споглядав безкрайні простори степу й розмірковував про грандіозне завдання, яке стояло перед ним.

Арман Еммануель дю Плессі, герцог де Рішельє, прямував до Одеси, щоб стати її першим градоначальником, після того, як амбітний проєкт перетворення поселення на великий центр міжнародної морської торгівлі застряг у багнюці небрукованих вулиць нового міста.

Коли карета прибула до місця призначення, Рішельє побачив похмуре містечко, де проживало близько 9 тисяч людей. У ньому було кілька сотень будівель, багато з яких все ще лишались недобудованими. Жодних свідчень про урочисту зустріч або офіційну церемонію на честь нового міського голови не збереглося. Людину, яка часто бувала при королівських дворах у Версалі, Відні та Санкт-Петербурзі, зустріли лише ревучий вітер і бурхливі хвилі.

Він оселився у скромному будинку на вулиці Ланжеронівській, і відразу взявся до роботи, запросивши звіти про стан справ у місті — картина була гнітючою. Витрати перевищували доходи. Місто страждало від нестачі води та відсутності інфраструктури. Прогрес був повільним.

Листи та мемуари Рішельє, що стосуються цього періоду, надзвичайно сухі й обмежуються лише голими фактами. Як талановитий адміністратор, він розглядав Одесу як проблему, яку потрібно вирішити. У своїх «Записках про Одесу», написаних у 1813 році — незадовго до повернення до Франції, де на нього чекала посада прем'єр-міністра, — він згадував, що після прибуття йому знадобилося довгих шість тижнів лише на те, щоб розшукати в місті дюжину простих стільців. І при цьому він не виказав ані найменшого роздратування.

Морські амбіції та управлінський талант Рішельє не були чимось дивним. Адже він був онуком кардинала Рішельє, який почав перетворювати Францію на могутню морську державу.

Едиктом Сен-Жермен 1626 року кардинал заснував перший постійний і організований державний флот, прагнучи централізувати контроль над морською торгівлею та утвердити військову міць Франції. Марсель був стратегічним портом на Середземному морі, і Рішельє прагнув встановити повний королівський контроль над містом і розширити його галерний арсенал, щоб протистояти загрозі з боку Іспанії.

Підриваючи позиції суперників і заручаючись підтримкою впливових місцевих союзників, він намагався посилити свою владу в місті, однак Марсель виявився важким для підкорення. Його мешканці чинили опір податкам, а в 1634 році спалахнули заворушення проти представників Рішельє, тоді як конфлікти навколо морських прав і доходів тривали. Після смерті кардинала в 1642 році цей порт, такий важливий для французьких морських інтересів, фактично так і залишився некерованим.

^{Порт Марселя у XVIII столітті, в епоху розквіту середземноморської торгівлі}

У той час як кардинал Рішельє намагався приборкати непокірний Марсель і підпорядкувати його інтересам держави, його племінник по лінії онука використовував свій вплив і репутацію, щоб випросити для Одеси широку свободу — щоб стратегічне положення міста принесло йому процвітання.

У 1802 році Наполеон писав у листі до Олександра I: «Держава Вашої Величності та Франція отримали б значні вигоди, якби між нашими середземноморськими портами та Росією через Чорне море відкрився прямий торговий шлях… Ми могли б безпосередньо доставляти наші колоніальні та промислові товари з Марселя до чорноморських портів. А натомість отримувати зерно, деревину та інші товари, які легко перевозити великими річками, що впадають у Чорне море».

Рішельє вклав усю свою енергію у розвиток міжнародної торгівлі, і вона стрімко зростала. У 1802 році через Одесу пройшли 100 іноземних суден, а до 1805 року їхня кількість сягнула майже 700. Водночас він домагався для міста статусу порто-франко, який через кілька років перетворив Одесу на вільний порт і привернув величезні багатства. Цей розквіт торгівлі заклав основу багатовікових зв'язків між Одесою та Марселем, які в 1973 році стали містами-побратимами.

^{Порт Марселя в XIX столітті — морський аналог Одеси в епоху її панування на Чорному морі}

Дивовижний ранній успіх Одеси став частиною її всесвітнього міфу. Водночас постать Рішельє — невтомної та скрупульозної людини, яка не вважала жодне завдання занадто дрібним чи незначним, а жодну людину — негідною уваги, — перетворилася на легенду для багатьох поколінь одеситів.

Рішельє мав рідкісний талант розпізнавати людей, здатних йому допомогти. Одним із таких був Шарль Сікар, уродженець Марселя, який оселився в Одесі на початку 1804 року і зафіксував глибоке перетворення міста у своїх «Листах про Одесу».

^{Торговий порт Одеси в середині XIX століття: прибережні склади, кінні вози та вітрильні судна свідчать про перетворення міста на провідний зерновий хаб Чорноморського регіону}

На момент появи «Листів про Одесу» в 1809 році в женевському журналі «Bibliothèque Britannique» Європу роздирали війни, які Французька революція завалила на континент: мілітаризм проникав у культуру, масова мобілізація набирала обертів, а кількість загиблих обчислювалася мільйонами.

У той час, коли війна подавалася як неминучість і необхідність, слова одеського купця могли здатися наївними: «Я вважаю, що на тлі лих, які впали на світову торгівлю, розрадою може послужити приклад зовсім іншого роду — опис стану торгівлі в Одесі… Ви знайдете тут доказ того, що процвітання народу, як і процвітання окремої людини, народжується зсередини; що його неможливо досягти насильством… і що цей дорогоцінний паросток людського добробуту може розквітнути лише завдяки дбайливому догляду та миру».

Але протягом російсько-турецької та наполеонівських воєн Одеса — багатонаціональне та багатомовне місто, де навіть сам міський голова був іноземцем, — зберігала стабільність і продовжувала процвітати. Терпимість і повага, які герцог Рішельє виховував серед строкатого та різноманітного населення, принесли свої плоди. Кардиналу Рішельє так і не вдалося підкорити Марсель, але його внучатий племінник подарував Одесі свободу і мир, що дозволили їй розквітнути. Саме він сформував її особливу ідентичність, а пам'ятник, встановлений біля головного морського входу в місто після його смерті, став одним із найвпізнаваніших символів Одеси — у 2028 році йому виповниться 200 років.

^{Потьомкінські сходи, що ведуть від одеської гавані до пам'ятника Дюку де Рішельє, — незмінний символ ідеї, що вдихнула життя в це місто}

Матеріал розміщений стороннім автором у рамках міжнародного проекту співпраці з Марселем

Авторка — українська письменниця та журналістка Олена Синенко