Повторення «Мюнхенської угоди» або пакту Молотова-Ріббентропа: як сприймати публічний діалог Трампа і путіна?  

Ввечері 12 лютого переговорний процес між США та росією щодо «врегулювання» війни в Україні, який, судячи з численних заяв світових ЗМІ та ухильних цитат представників обох сторін, розпочався ще кілька тижнів чи навіть місяців тому, нарешті набув офіційних рис на найвищому рівні.

Дональд Трамп та адміністрація кремля синхронно випустили заяви про те, що відбулася «тривала та ґрунтовна» розмова між главами двох держав, яка тривала майже півтори години. За кілька хвилин після бесіди з кремлівським диктатором Трамп зателефонував президенту України Володимиру Зеленському і проговорив із ним ще близько години. Отже, після численних підкилимних реверансів крига «договорняка», про який ми нещодавно писали, все-таки скресла! За кілька годин Трамп заявив, що планує провести зустріч із путіним у Саудівській Аравії, а потім додав, що згодом хотів би запросити його до США, а потім і самому поїхати в росію.

Такі новини приголомшили українське суспільство і спровокували весь спектр емоцій — від тотальної «зради» і «ганьби», до обережного оптимізму. Деякі коментатори і зовсім намагаються не вірити в те, що відбувається, і дотримуються позиції, що і Трампу, і путіну властиво говорити одне, а робити зовсім інше. Спробуємо і ми проаналізувати цей дійсно важливий дипломатичний хід. Спойлер: скоріше за все, нічого хорошого нам чекати не доводиться.

ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА ПІДСУМКІВ РОЗМОВИ ТРАМПА І ПУТІНА

Почнемо з того, що чималу роль відіграє сам факт телефонного дзвінка, що відбувся, який повною мірою повертає главу країни-агресора в коло «рукопожатних» світових лідерів. І тепер усім іншим главам західних держав потрібно якось це переварити і, найімовірніше, також змінити свій підхід до спілкування з путіним. Рівнозначно це стосується й України. Отже, Трамп задав новий тренд: real politic, just business, як то кажуть, і нічого більше.

По-друге, звернемо увагу на вельми компліментарний тон обох сторін при підсумковій оцінці розмови. По-перше, це вочевидь може свідчити про те, що обидва президенти були справді задоволені цим діалогом і знайшли якісь точки дотику. Також можна припустити, що спілкування було не конфліктним і вже точно ніхто спересердя не кинув слухавку. Адже в разі зриву переговорів про них могли б просто не повідомити або ж інформація про невдалий контакт могла б виплисти набагато пізніше, як, наприклад, кілька днів тому стало відомо про попередню розмову Трампа і путіна, що відбулася якийсь час тому.

По-третє, судячи із заяв, які поспіхом з'явилися в європейських ЗМІ, публічний діалог Трампа і путіна став «несподіваним» для європейських лідерів, які оцінюють його ніяк інакше, як «продаж України». Можемо трактувати його навіть ширше — це продаж Європи.

Тобто, незважаючи на повідомлення, які з'явилися раніше, про те, що представники дипломатичної команди Трампа нібито взяли паузу для консультацій з європейцями, цього з якихось причин не сталося і він віддав перевагу прямому діалогу з агресором «через голову» своїх союзників по НАТО. Це безумовно можна оцінювати як дуже поспішний і небезпечний крок, який створює величезний виклик для всієї європейської безпеки. Однак до цього пункту ми більш детально повернемося дещо пізніше.

Не менш тривожною є вельми ухильна і неоднозначна відповідь Трампа на запитання журналіста, що послідувало після спілкування з путіним, про те, чи вважає він Україну рівноправним членом переговорів.

«Це цікаве питання. Я думаю, що їм доведеться укласти мир», — сказав американський лідер.

Також на цій пресконференції Трамп зробив ще кілька ключових заяв.

Перша — він «згоден» з тим, що Україна «повинна відмовитися від членства в НАТО».

«Мене це влаштовує», — заявив американський президент, таким чином загалом погодившись на виконання однієї з найголовніших вимог путіна.

Друга — він допустив, що «припинення вогню в Україні можливе в не надто далекому майбутньому», а також, що «Україна все-таки поверне частину своєї території». Це створює якусь рамку для майбутнього «торгу» нашими окупованими землями, після якої може наступити режим припинення вогню, про який згадувалося неодноразово.

Зазначимо, що трохи раніше, вранці 12 лютого, прессекретар путіна Дмитро Пєсков відрізав, що, мовляв, «росія не торгує територіями». Однак за тадицією його заяви можна сприймати рівно навпаки.

Далі перейдемо до окремого аналізу оцінок розмови Трампа і путіна, які надав Білий дім і кремль.

ЩО ЗАЯВИЛИ В БІЛОМУ ДОМІ

В результаті спілкування лідерів країн кожна сторона традиційно випускає комюніке, в якому вказує найважливіші для себе пункти. Що було важливо для Трампа?

Він заявив, що обговорив з путіним «сильні сторони наших країн і велику користь, яку ми отримаємо від спільної роботи». Це можна трактувати, наприклад, як можливість відновлення співробітництва між США і росією з широкого кола питань — від продовження договору СНО-III і відновлення дії інших нещодавно призупинених договорів щодо обмеження розгортання ядерних арсеналів, до співпраці з москвою в питаннях врегулювання відносин Штатів з Іраном і Північною Кореєю, рухами Талібан в Афганістані та іншими друзями путіна.

Також під «великою користю від спільної роботи» можна розуміти ймовірне часткове зняття санкцій з росії в осяжному майбутньому.

Крім того, в рамках розмови Трамп і путін погодилися, що «хочуть зупинити мільйони смертей», і для цього американський президент ухвалив негайно сформувати команду для переговорів із росіянами, до якої увійде держсекретар Марк Рубіо, директор ЦРУ Джон Реткліфф та інші високопоставлені держслужбовці.

Щоб підсолодити спілкування з путіним, Трамп знову згадав «велику історію наших народів», а конкретно, спільну участь в Антигітлерівській коаліції. Одним словом, «діди воювали», все як заведено.

ЩО ЗАЯВИЛИ В КРЕМЛІ

У рамках діалогу, путін «виступив за усунення першопричин конфлікту». Цю нав'язливу ідею диктатора, якщо чесно, можна трактувати як завгодно. Але ми звикли, що вона розшифровується як необхідна відмова України від вступу в НАТО, а також горезвісні «денацифікація» і «демілітаризація» нашої країни. Показово, що у Вашингтоні цю маячню вирішили не транслювати.

Також у путіна підтвердили, що їхній господар «погодився, що необхідно повністю зупинити конфлікт» і для цього слід «негайно» почати переговори.

Ну і звісно, «порушувалася тема спільної боротьби на полях Другої світової війни», куди вже без цього ритуалу.

СПІЛКУВАННЯ ТРАМПА ІЗ ЗЕЛЕНСЬКИМ — ОЦІНКА КИЄВА

Показово, що дзвінок Трампа до Києва відбувся в момент перебування на Банковій міністра фінансів США Скотта Бессента, який прибув обговорювати проєкт договору про партнерство — цей документ передбачає розробку і передачу американцям наших рідкоземельних металів.

Трамп і Зеленський коментували свої телефонні переговори вже після того, як стало відомо про розмову господаря Білого дому і путіна. Тому не до кінця зрозуміло, чи було дотримано багаторазово декларовану Україною вимогу про те, що жодні переговори з агресором не повинні проводитися без відома нашої країни. Можливо, Бессент, який прибув до Києва, формально повідомив Зеленському про них в останній момент.

Однак наш президент жодної критики з цього приводу не висловив, зазначивши, що Трамп поінформував його про деталі спілкування з президентом рф.

«Україна більше за всіх хоче миру. Визначаємо наші спільні з Америкою кроки, щоб зупинити російську агресію і гарантувати надійний, тривалий мир. Як сказав президент Трамп, let's get it done», — резюмував Зеленський.

Пізніше голова Офісу президента України Андрій Єрмак підтвердив, що Україна синхронно зі США та росією почала формувати команду для початку мирних переговорів.

А ЩО З ЦЬОГО ПРИВОДУ ГОВОРИТЬ ТРАМП?

«Я щойно розмовляв із президентом України Володимиром Зеленським. Розмова пройшла дуже добре. Він, як і президент путін, хоче МИРУ», — заявив американський лідер.

Найбільш важлива частина комюніке полягає в тому, що Трамп підтвердив участь делегації на чолі з віцепрезидентом Джей Ді Венсом і держсекретарем Рубіо в прийдешній Мюнхенській безпековій конференції, які розпочнуть переговори з Україною про шляхи завершення війни.

ВАЖЛИВІ ДЕТАЛІ ТА ВИСНОВКИ

Для більш комплексного розуміння ситуації необхідно також звернути увагу на заяви нового міністра оборони США Піта Хегсета, які він зробив також 12 лютого під час виступу на засіданні контактної групи з оборони України в Рамштайні.

Хегсет укотре повторив, що американських миротворців в Україні не буде, і цілком переклав відповідальність за формування та відправлення миротворчого контингенту в якому завгодно форматі на європейські країни. Ще більш важливим є те, що, за його словами, ці гіпотетичні війська не вважатимуться представниками НАТО і в тому разі, якщо піддадуться нападу росіян, — на них не поширюватиметься горезвісна п'ята стаття Альянсу.

Проте глава Пентагону вважає, що США мають надати нашій країні якісь гарантії безпеки, для того щоб посилити Україну і не допустити повторного російського вторгнення. Які гарантії? Економічна допомога, продовження військових поставок? Це поки що залишається невідомим.

Одночасно з цим до Києва, як уже згадувалося, прибув міністр фінансів США, щоб домовлятися про наші рідкоземельні ресурси. Причому, судячи із заяв Трампа, він хоче отримати наші копалини на суму в 300 мільярдів доларів насамперед як компенсацію за вже витрачені на допомогу Україні американські кошти. Тобто, чи отримаємо ми хоч якусь символічну «парасольку» від Сполучених Штатів за рахунок передачі рідкоземельних металів у майбутньому, також не зрозуміло.

У комплексі все це виглядає, по-простому кажучи, як велика «зрада», а якщо розписувати детальніше, то здається, що адміністрація Трампа прагне якнайшвидше звільнитися від «української проблеми» та залишити нашу країну напризволяще, не забувши водночас отримати вигоду за раніше доставлені Америці занепокоєння.

«Одного разу Україна може стати частиною росії. А може і не стати», — ця зроблена днем раніше заява Трампа якнайкраще описує його погляд на ситуацію. Наприкінці можна лише додати «але поки ми можемо отримати ці 300 мільярдів — ми їх отримаємо».

Розмірковуючи про заяви Хегсета щодо потенційного миротворчого контингенту в Україні, бракує уяви, щоб уявити, що якась європейська країна, навіть та, що має найтепліші почуття до України, буде готова відправити сюди свої війська, не маючи гарантій їхньої безпеки з боку США. Уявімо ситуацію — росіяни влаштовують провокацію і б'ють артилерією по блокпосту, на якому розміщуються солдати з Іспанії або, наприклад, Нідерландів. Хто і як буде на це відповідати? Адже гарантії НАТО на них не поширюються, Альянс разом з ООН лише висловить глибоку стурбованість. Чи Іспанія та Нідерланди зроблять героїчний крок і у відповідь особисто оголосять росії війну? Адже це навіть не смішна гіпотеза зі сфери ненаукової фантастики. Припустимо, лідерство в питанні гарантій можуть узяти на себе європейські ядерні держави — Велика Британія і Франція. Однак, їхня рішучість вступити в пряме зіткнення з «дорогим другом Володимиром» також залишає великі сумніви.

Але припустимо, що європейські лідери якось консолідуються і зрозуміють, що іншої альтернативи, окрім відправки миротворчих військ в Україну, немає. У такому разі, союзники, залишені США перед обличчям цього глобального виклику, будуть змушені діяти буквально «з коліс». А з огляду на вкрай незначну чисельність європейських армій та їхні відомі проблеми з виробництвом і розгортанням озброєнь, сколотити такий контингент буде дуже й дуже складно, крім того, це забере багато часу, якого немає ні в нас, ні в них.

Таким чином, за нинішніх умов Україна, судячи з усього, вже не вперше в нашій історії має залишитися віч-на-віч з екзистенціальною проблемою не тільки для власної державності, а й для всієї Європи. Милі телефонні бесіди Трампа і путіна не знижують цю загрозу, а лише збільшують її. Тим часом здається, що маховик «договорняка» вже запущено повним ходом і куди цей процес нас виведе, в України можуть запитати в останню чергу.

Виходячи з усього вищеописаного, складається враження, що ми зараз стоїмо перед двома дивовижними альтернативами. Бути країною, принесеною в жертву агресору, подібно до Чехословаччини 1938 року (адже тоді Гітлер від самого початку задовольнявся лише частиною цієї країни, а за рештою повернувся рік по тому). Або ж стати частиною «сфери впливу» між двома «великими державами», які знову влаштовують переділ Європи, як це було в серпні 1939 року закріплено в сумнозвісному пакті Молотова-Ріббентропа.

Мені дивно думати про те, що загалом практично те саме я писав рівно три роки тому, незадовго до повномасштабного російського вторгнення. Тоді українці змогли витримати силу удару «другої армії світу», після чого героїчно протрималися не три дні, не три тижні — три роки! Чи зможемо ми витримати удар «договорняка»?

Автор — Микола Яковенко