Гангстери співають, мільйонер танцює, або В одеському джазі не тільки дівчата

Тріумфально повернувся на сцену Одеського академічного театру музичної комедії відновлений мюзикл «В джазі тільки дівчата». Тепер виставу грають українською, втім, частина вокальних номерів звучить в оригіналі, тобто англійською.

Лунає й італійська, що прозоро натякає на походження американських гангстерів: вони співають неаполітанську пісню O sole mio навіть під дулами автоматів. Тут всі дійові особи або є музикантами, або хотіли б ними бути за інших обставин, або просто залюблені в музику (як, наприклад, літній мільйонер Озгуд у виконанні Михайла Ігнатова, вічний шанувальник творчих дівчат, невтомний, хоч і сивочолий танцюрист. Не тільки дівчата: з чоловічими образами теж все дуже цікаво.

Знайомий кіноманам сюжет у виставі розкривається інакше. Гангстери, розлючені одне одним на тлі часів Великої депресії та сухого закону, вдають із себе музикантів, ховаючи у футлярах для скрипок зброю. А справжні таланти, двоє безробітних приятелів-музикантів Джо і Джері, мимоволі стають свідками мафіозних розборок та рятуються від переслідувань. Змінити долю їм допомагає жіноче вбрання, в якому вони переховуються у складі гастролюючого жіночого джаз-бенду. Може, в наш толерантний час їм досить було б оголосити себе жінками, і ніхто не насмілився б їм відмовити у вступі до колективу, але сто років тому довелося вдавати з себе справжнісіньких дамочок, виходило кумедно.

Але ж (у культовому фільмі Біллі Уайлдера цей мотив відсутній) музикантки тісно пов’язані з бутлегерами, грабіжниками та вбивцями завдяки своїй розкішній в усіх сенсах диригентці Крихітці Сью (народна артистка України Ольга Оганезова).

Хоча спливли роки з часів прем’єри (нагадаємо, вона відбулася у 2011-му), ця диявольськи приваблива Сью анітрохи не змінилася, як і вірний її адміністратор та залицяльник Бінсток (заслужений артист України Сергій Мільков). Знов грає красуню співачку Шугар Кейн на прізвисько Мерілін заслужена артистка України Ірина Ковальська, так само принадна й чарівна. А взагалі виконавський склад зазнав змін.

Всупереч сухому закону і суворій Сью дівчата пиячать, аж гай гуде, за найменшої можливості. Менше з тим, вони справжні професіонали і здатні вразити публіку (як завжди, годі відрізнити в цьому театрі балет від хору) не самою лише красою та спокусливим вбранням, з-під якого кокетливо виглядають панчохи. Може, красуні допилися до того, що їм у потягу привидівся величезний білий цвіркун з контрабасом? Ми цього ніколи не дізнаємося, поява обдарованої комахи традиційно викликає сміх та захват.

Режисером оновлення став актор театру Андрій Мірошниченко, який колись грав саксофоніста Джо, він же Джозефіна. Зараз у цій ролі бачимо Володимира Муращенка. Джо постійно з себе когось удає, то дівчину, то молодого мільйонера, але насамперед це музикант, і він, між іншим, майстерно «стучить» степ (педагогом зі степу на виставі стала молода зірка Анастасія Павлішина). Контрабасист Джері, він же Дафна у виконанні Олександра Кабакова недарма так привабив Озгуда, поставши у жіночій подобі під сонцем Маямі, де опинився джазовий оркестр. Коли Дафна погойдує стегнами, віддаляючись углиб сцени, зала вибухає оплесками, не кожна дівчина уміє так себе подати!  

У виставі використані класичні джазові теми й найпопулярніші пісні сімнадцяти авторів, серед яких — Джордж Гершвін та Кол Портер. Музичний керівник постановки, відомий джазовий діяч, світлої пам’яті Микола Голощапов диригував оркестром театру на прем’єрі 2011 року. А зараз місце за диригентським пультом зайняв маестро Володимир Дикий, зберігши темп та запал музичного матеріалу.

І все ж-таки, як каже один із персонажів цієї історії, «у кожного свої недоліки».

Труднощі перекладу виникли передусім у зв’язку з текстом. Звісно, не обійшлося без курйозів. «Ковирявся» замість «колупався», «чикагський» замість «чиказький» і ще кілька дрібних обмовок, але це не все. «Приборкуюча сорочка» замість «гамівна» (наголос на останньому складі) — цього вже точно не має бути. Також прикро, коли в сцені у гаражі наспівують «Чикаго, Чикаго» навмання, повз ноти. Насправді це знаковий «вічнозелений» джазовий стандарт і чиказькі парубки знали, як він звучить. От саме так 

Одного разу джаз допоміг Америці пережити Велику депресію, чом би нам сьогодні не скористатися старим, перевіреним рецептом?

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського