Мишко Япончик, мова «Ліквідації» та гумор: як нацистська росія одеські міфи використовує

Позиціонування Одеси як кримінальної столиці є радянським і російським наративом, покликаним створити образ міста, яке опинилося у складі України випадково.

Про переосмислення і трансформацію одеських міфів розмірковували автори проєкту Odesa decolonization, повідомляє кореспондент «Думської».

За словами краєзнавця та одного з авторів дослідження Олександра Бабича, головним одеським міфом протягом багатьох десятиліть є міф про кримінальну столицю.

«Якось я отримав запрошення від однієї зі шкіл провести екскурсію «Бандитська Одеса», — згадує він. — Я прибув на місце, зайшов до автобуса, де схвильована вчителька повідомила мені, що діти в очікуванні і що всі приготували мені сюрпризи. Яке ж було моє здивування, коли я не побачив дітей в автобусі. І раптом вони з'явилися і гуртом кинулися до мене вручати портрети Мишка Япончика, Соньки Золотої Ручки тощо. Виявилося, що моя аудиторія — не старшокласники, а учні п'ятого класу, яких через спинки крісел великого автобуса навіть не видно. Тоді я зрозумів, що це ненормальна ситуація, і її потрібно змінювати. Не повинні дітям з малих років втовкмачувати, що головні герої Одеси — різні бандити».

Міф про кримінальну столицю почав формуватися у 20 роки ХХ століття на тлі творів Бабеля, доступних радянським людям. Водночас інша література, на кшталт прози Жаботинського, де показано Одесу інтелігентних, підприємливих людей, опинилася під сукном. Ну остаточно він склався вже в 70-х роках, коли по всьому СРСР розлетілися бобіни і пісні підпільного співака Аркадія Сєвєрного, який виконував як пісні одеського міського фольклору («Лимончики», «З одеського кічману» і т. д.), так і авторські, на блатну тематику.

Вже після здобуття Україною незалежності тему підхопила російська пропаганда, яка щедро додає до кримінального міфу ще один.

«Всередині Одеси існує туристично затребуваний міф про багатокультурне та багатонаціональне місто, де стосунки між людьми базуються на комерційній вигоді, що стає підґрунтям для базової толерантності (одесити завжди домовляться та не конфліктуватимуть), культі локальної спільноти на кшталт одеського подвір'я (чи комунальної квартири), любові до домашньої смачної їжі та відчутті власної відокремленості від будь-якої держави. Частиною цього міфу є замилування кримінальним флером та «бабелівською» атмосферою (або колоритом). Проблема такого бачення Одеси полягає в укоріненні базової провінційності (на відміну від космополітичної відкритості, що є природною для Одеси), місцевого шовінізму, самозакоханості (як результат цього — відмова бачити якісь проблеми та звинувачення будь-кого, хто говорить про проблеми, в «неодеськості»). Образом Одеси в цьому фреймі стає комунальна кухня, «одеська мова» та уявлення про фантомну «одеську національність». Багатокультурність міста вироджується в розповіді про предків різних національностей та «одеську мову», в якій нібито видно вплив різних народів», — йдеться в дослідженні авторів Odesa decolonization.

В дослідженні також ідеться про те, що російська федерація зробила все, щоб роздмухати до небес ці наративи, знімаючи безліч фільмів і серіалів саме на цю тематику. Одна тільки «Ліквідація» чого варта.

Наступними автори проєкту називають міфи «про одеську мову» та «про місто гумору». Ознайомитися з повним текстом дослідження можна тут.

«Цей документ — екстремально гарна річ, якої немає в жодному місті України. Це аналіз власного буття за останні кілька століть. Це перший випадок, коли нас запрошують говорити не про жонглювання ярликами, а про смисли. Цей документ — вступ до щільного осмислення історії свого міста, розуміння того, що росія привласнює всі здобутки і замінює своїм змістом», — зазначив директор Інституту національної пам'яті Антон Дробович.

Команда проєкту пропонує замінити міф про кримінальну столицю міфом про успішних підприємців, державних і громадських діячів, що розбудовували Одесу, як-от ресторатори брати Фанконі, мер Семен Фанконі, засновник найбільшого на півдні Російської імперії авіазаводу Артур Анатра, книговидавець Юхим Фесенко, засновник Одеського пароплавства Степан Раллі, один із натхненників Центральної Ради Євген Чикаленко та інші. До слова, останній уже став героєм роликів про історію одеського підприємництва.