За часів Труханова такого не було: про що свідчить скандал на Французькому бульварі?

Історія зі знесенням на Французькому бульварі досі більше схожа на набір дивацтв, ніж на зрозумілу послідовність подій. Занадто багато невідповідностей. І занадто мало чітких відповідей.

Розбирався у всіх цих хитросплетіннях наш політичний оглядач Володимир Імуш.

Почнемо з простого. Діяли демонстративно жорстко. Вночі. Під час повітряної тривоги. На Французькому бульварі. Там, де будь-який ківш — це вже політична заява, а не просто будівельні роботи.

І це відбувається саме в той момент, коли у бенефіціара проєкту Вадима Альперіна, після довгих спроб, нарешті починає виходити просунути свої питання на сесію міськради (Не тут, трохи далі по Французькому бульвару, там де «Завод шампанських вин»).

А це важливо. Тому що якщо питання виноситься на сесію — значить, воно вже пройшло всі етапи узгодження. Значить, є порозуміння з міською владою, є контакт з військовою адміністрацією, є як мінімум нейтралітет ключових груп впливу. Такі речі «раптово» не відбуваються.

Ось у цій точці — замість тихого проходження — починається скандал. Причому скандал максимально гучний.

І тут виникає перше питання: навіщо?

Якщо ти роками домагаєшся рішення, якщо ти нарешті виходиш на фінішну пряму — останнє, що ти будеш робити, це привертати до себе увагу знесенням посеред ночі. Тим більше — з ризиком зачепити фасадний об'єкт на Французькому бульварі. А він, нагадаємо, під охоронним договором. І його ніхто не оскаржував.

Друга дивина — самі роботи.

Станом на зараз є розуміння, що об'єкт, навколо якого точилися судові суперечки, взагалі не зачепили. Зате постраждала інша будівля — та сама, фасадна. Знакова для одеситів.

Тобто логіка «знесли спірний об'єкт, щоб спростити юридичну ситуацію» — не працює. Знесли (точніше пошкодили) саме те, чого чіпати не можна було.

Випадково? Важко повірити. Це не той випадок, коли «ківш трохи не туди повернувся».

Третій момент — реакція.

Дуже швидка. Абсолютно синхронна. Занадто гучна — аж до центральних телеграм-каналів. І це вже виглядає як окремий процес. Бо одеські скандали рідко самі по собі виходять на такий рівень. А отже, хтось був зацікавлений, щоб ця історія стала максимально публічною.

У підсумку вся це виглядає ще дивніше, ніж здавалася в перші години. З одного боку, те, що відбувалося, дійсно нагадувало акуратно розіграну комбінацію — занадто вчасно, занадто голосно і занадто невигідно для самого забудовника. Здавалося, що хтось просто красиво підсвітив тему і зірвав «тихий» прохід через сесію.

Але, за інформацією наших джерел, ніякої багатоходової гри тут може й не бути. Роботи виконував підрядник, найнятий самим власником. Тобто це не чиясь зовнішня атака, а рішення всередині проєкту.

І тоді залишається два варіанти. Або це якась демонстративна зухвалість — причому на тлі накопичених конфліктів, коли зайвий раз краще не висовуватися. Або це банальна управлінська дурість, яка в підсумку призвела до публічного скандалу.

Можна, звичайно, припустити, що когось акуратно підштовхнули до цього рішення. Але навіть якщо так — це не скасовує головного: у ситуації, де була потрібна максимальна акуратність, зробили рівно навпаки.

І результат закономірний. Історія, яка могла пройти тихо, тепер вже точно тихо не закінчиться. І вдарить одразу по всіх.

По забудовнику — тому що тепер ні про яке «тихе проходження» мови бути не може.

По міській владі — тому що створюється відчуття, що в місті можна вночі зайти на Французький бульвар і почати щось зносити, не особливо озираючись.

І це, мабуть, головне. Бо раніше — при всіх питаннях — такого справді не було. А отже, проблема вже не в конкретному об'єкті. Проблема в тому, що правила гри перестали працювати.

Автор — політичний оглядач «Думської» Володимир Імуш